Постанова
Іменем України
30 березня 2022 року
м. Київ
справа № 756/3836/19
провадження № 61-18496св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 травня 2021 року у складі судді Андрейчука Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Верланова С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, уточнивши свої позовні вимоги, просила стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за договорами позики від 29 серпня 2017 року та від 31 жовтня 2017 року у загальній сумі 47 387,12 дол. США, у тому числі за договором позики від 29 серпня 2017 року - 38 330,41 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ на 18 березня 2019 року 1 035 490,24 грн; за договором позики від 31 жовтня 2017 року - 9 056,71 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ на 18 березня 2019 року 244 665,65 грн; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 29 серпня 2017 року між нею і ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого позичальник взяв у неї в борг грошові кошти у сумі 20 000,00 дол. США з терміном повернення до 29 серпня 2018 року та сплатою процентів за користування позикою у розмірі 5 % від суми позики щомісяця. 31 жовтня 2017 року між нею і ОСОБА_2 був укладений ще один договір позики, за умовами якого позичальник взяв у неї в борг грошові кошти у сумі 5 000,00 дол. США з терміном повернення до 31 жовтня 2018 року та сплатою процентів за користування позикою у розмірі 5 % від суми позики щомісяця.
В установлений строк ОСОБА_2 не виконав зобов`язань, взятих на себе за договорами позики від 29 серпня 2017 року та 31 жовтня 2017 року, кошти, отримані у борг, не повернув.
На час укладення договорів позики ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Грошові кошти, позичені ОСОБА_2, використані в інтересах сім`ї, а тому відповідачі несуть солідарний обов`язок з повернення боргу за договорами позики. У зв`язку з цим просила стягнути солідарно з відповідачів суму позики, проценти за користування позикою, а також 3 % річних.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 20 травня 2021 року позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 29 серпня 2017 року в сумі 20 000,00 дол. США, проценти за користування позикою в сумі 12 000,00 дол. США та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 332,05 дол. США. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 31 жовтня 2017 року в сумі 5 000,00 дол. США, проценти за користування позикою в сумі 3 000,00 дол. США та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 52,12 дол. США. В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними, оскільки ОСОБА_2 належним чином не виконав взятих на себе за договорами зобов`язань, своєчасно не повернувши грошові кошти, отримані в борг. Зважаючи на те, що за договорами від 29 серпня 2017 року та від 31 жовтня 2017 року позичальник ОСОБА_2 отримав в борг кошти в дол. США, він зобов`язаний повернути позикодавцеві ОСОБА_1 таку ж суму коштів у дол. США та сплатити проценти за користування позикою у цій же валюті. Крім того, ОСОБА_1 має право на стягнення 3 % річних за договорами позики за період після закінчення строку, на який надавалася позика, та по день пред`явлення позову, тобто до 19 березня 2019 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, заявленого до ОСОБА_3, суд виходив з того, що позивачка не довела, що кошти, отримані ОСОБА_2 за договорами позики, були використані в інтересах сім`ї.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 06 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2021 року в частині задоволення позову залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15 та постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року у справі № 908/1101/17; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами відсутності у адвоката Васильєва Є. Є. повноважень на представництво позивача та у зв`язку цим оцінки допустимості поданих ним доказів. Також суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_2 ставив під сумнів копії письмових доказів, поданих стороною позивача. Однак суд першої інстанції не посвідчив наявні в матеріалах справи копії розписок, а тому встановити, які саме оригінали були оглянуті місцевим судом, неможливо. Водночас у суді апеляційної інстанції оригінали розписок не досліджувались. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Крім того, суди неправильно застосували статтю 65 СК України, згідно з якою презумпція спільних інтересів сім`ї означає, що за відсутності доказів, які б її спростовували вважається, що договори, укладені одним з подружжя, є такими, що укладались в інтересах сім`ї. Водночас і суд першої і суд апеляційної інстанції цієї презумпції не застосували та поклали тягар доказування у цій частині на відповідача.
У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєв Є. Є. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. При цьому зазначив, що твердження ОСОБА_2 про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків Верховного Суду щодо підтвердження повноважень адвоката, оскільки суди під час встановлення особи представника позивача встановили, що він є адвокатом. Крім того, зазначив, що твердження відповідача про те, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, не відповідає дійсності.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
04 січня 2022 року справа № 756/3836/19 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини
Суди попередніх інстанцій встановили, що 29 серпня 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого позичальник взяв у борг грошові кошти у сумі 20 000,00 дол. США з терміном повернення до 29 серпня 2018 року та сплатою 5 процентів за користування позикою щомісяця.
На підтвердження укладання договору позики від 29 серпня 2017 року та передання позикодавцем коштів на виконання його умов ОСОБА_2 надав розписку про отримання ним від позивачки грошових коштів у сумі 20 000,00 дол. США.
31 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений ще один договір позики, за умовами якого позичальник взяв у неї в борг грошові кошти у сумі 5 000,00 дол. США з терміном повернення до 31 жовтня 2018 року та сплатою 5 процентів за користування позикою щомісяця.
На підтвердження укладання договору позики від 31 жовтня 2017 року та передання позикодавцем коштів на виконання його умов ОСОБА_2 надав розписку про отримання ним від позивачки грошових коштів у сумі 5 000,00 дол. США.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.