ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 5023/10192/11 (922/1105/21)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Погребняка В. Я.
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
за участю представників сторін:
скаржника - адвокат Семененко Д.В.
боржника - арбітражний керуючий Віскунов О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції через Східний апеляційний господарський суд та з використанням системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon" касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010"
на постанову Східного апеляційного господарського суду
від 08.12.2021
у складі колегії суддів: Зубченко І.В., Медуниці О.Є., Радіонової О.О.
за позовом Фізичної особи-підприємця Калашника Володимира Олександровича в особі ліквідатора арбітражного керуючого Віскунова Олександра Віталійовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010"
про визнання недійсним договору
в межах справи № 5023/10192/11
за заявою Фізичної особи-підприємця Калашника Володимира Олександровича
про визнання банкрутом, -
ВСТАНОВИВ:
1. У провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа № 5023/10192/11 за заявою Фізичної особи-підприємця Калашника Володимира Олександровича про визнання його банкрутом.
2. Постановою Господарського суду Харківської області від 20.12.2011 Фізичну особу-підприємця Калашника В.О. визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
3. 31.03.2021 до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Калашника Володимира Олександровича в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Віскунова О.В. у межах справи про банкрутство до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010" про визнання недійсним з моменту його укладення договору оренди земельної ділянки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.06.2021 у справі №5023/10192/11(922/1105/21) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
5. Не погодившись із зазначеним рішенням, кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Алькор Інвест" звернулося з апеляційною скаргою.
6. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 апеляційну скаргу задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 25.06.2021 у справі №5023/10192/11(922/1105/21) скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
Рух касаційної скарги
7. 30.12.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою ВИХ. №30/12-1 від 30.12.2021 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 у справі № 5023/10192/11(922/1105/21), підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.
8. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010" у справі № 5023/10192/11(922/1105/21) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Васьковського О.В., судді - Погребняка В. Я., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.01.2021.
9. Ухвалою Верховного Суду від 17.01.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 5023/10192/11(922/1105/21) за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010" ВИХ. №30/12-1 від 30.12.2021 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2021; призначено розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010" ВИХ. №30/12-1 від 30.12.2021 на 15.02.2022 року о 10:00 год.
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.
10. Не погоджуючись з ухваленою постановою, Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010" подано касаційну скаргу в якій останнє просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
11. Касаційну скаргу мотивовано наступним.
11.1 Судом апеляційної інстанції залишено поза увагою той факт, що укладення договору оренди не свідчить про те, що земельна ділянка не вибула з власності боржника, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що активи боржника зменшилися.
11.2 Існування оспорюваного договору оренди жодним чином не перешкодило задовольнити вимоги кредиторів за рахунок вказаної земельної ділянки, оскільки після скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення вказану земельну ділянку було реалізовано, шляхом проведення аукціону.
11.3 Помилковими є посилання суду апеляційної інстанції на недобросовісність при укладенні оспорюваного правочину, оскільки судом не встановлено у чому саме полягає така недобросовісність.
11.4 Помилковими є посилання суду апеляційної інстанції на правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 та від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.
11.5 Помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про відсутність у боржника правомочності щодо розпорядження майном, з огляду на приписи статті 131 Кодексу України з процедур банкрутства.
11.6 Помилковими є посилання суду апеляційної інстанції на положення статей 59, 61 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки вказані норми не застосовуються до фізичних осіб - підприємців.
11.7 Судом апеляційної інстанції не враховано, що не виявлення земельної ділянки ще у 2015 або у 2017 - є прямо пов`язано з неналежним виконанням арбітражними керуючими своїх обов`язків щодо виявлення всього майна боржника та відповідальність за це жодним чином не може перекладатися на відповідача, тому застосування строку позовної давності є можливим та правомірним у цій справі.
12. Представник скаржника в судовому засіданні 15.02.2022 підтримав касаційну скаргу з підстав викладених у ній.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
13. Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Алькор Інвест" та ліквідатором боржника подано відзиви на касаційну скаргу в яких останні просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
14. Ліквідатор боржника в судовому засіданні 15.02.2022 заперечив проти касаційної скарги з підстав викладених у відзиві.
Позиція Верховного Суду
15. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
16. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
17. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
18. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
18.1 Ліквідатором під час проведення ліквідаційних заходів виявлено відомості щодо проведення боржником самостійно, поза процедури банкрутства у період 2019-2020р.р. державної реєстрації права власності на земельні ділянки: кадастровий номер 6322080904:05:000:0023, площею 1,36 га (реєстраційний номер 2087328163220) та кадастровий номер 6322056200:00:000:0427, площею 13,9671 га (реєстраційний номер 1921117863220), а також щодо зареєстрованого права оренди на земельну ділянку загальною площею 13,9671 га за договором оренди б/н, укладеним між Калашником В.О. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010" 23.02.2012.
18.2 Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, Калашнику В.О. на праві приватної власності належить земельна ділянка кадастровий номер: 6322056200:00:000:0427, площею 13,9671 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Дата державної реєстрації 18.09.2019р. Підстава для державної реєстрації: Державний акт на право приватної власності на землю, серія та номер: ІV-XP №079956, виданий 12.12.2002 Дергачівською районною державною адміністрацією Ради народних депутатів.
18.3 На праві приватної власності зареєстрована за Калашником В.О. також земельна ділянка кадастровий номер: 6322080904:05:000:0023, загальною площею 1,36га. Дата державної реєстрації 21.05.2020. Підстава для державної реєстрації: Державний акт на право приватної власності на землю, серія та номер: Р2 №763657, виданий 01.04.2003. Дергачівською районною державною адміністрацією Ради народних депутатів.
18.4 23.02.2012 між Калашником Володимиром Олександровичем (далі -орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010" (далі - орендар) укладено договір оренди земельної ділянки б/н (далі - договір), за умовами п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Вільшанської селищної ради Дергачівського району Харківської області за межами населеного пункту і перебуває у власності орендодавця згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії IV-ХР №079956, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів 12.12.2002 за №13, кадастровий номер земельної ділянки 6322056200:00:000:0427.
18.5 Відповідно до п.п.5, 9, 10 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 254.319,40 грн. Орендна плата нараховується орендарем у розмірі 3 (трьох) відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 7.629,58грн. на рік та виплачується у грошовій або в натуральній формі (за заявою орендодавця) - за собівартістю продукції, але не більше державних закупівельних цін. Розмір орендної плати щорічно індексується станом на 1 число звітного року на коефіцієнт, розрахований відповідно до пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України.
18.6 Згідно з п.8 договір укладено строком на 15 років.
18.7 За умовами пунктів 15, 16 договору земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення (ведення товарного сільськогосподарського виробництва). Право оренди не буде відчужене, передане в заставу, спадщину, внесене до статутного фонду.
18.8 Факт передачі земельної ділянки в оренду підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки, укладеним між Калашником В.О. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010", актом визначення та погодження меж земельної ділянки, викопіюванням з проекту організації території земельних часток (паїв) за рахунок земель ПФ "Росток" на території Вільшанської селищної ради Дергачівського району Харківської області.
18.9 Договір оренди земельної ділянки б/н від 23.02.2012 зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Дергачівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.04.2012 №632205624000409, що вбачається з копії названого договору.
18.10 Згідно з наданим Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010" розрахунком (вих.№3 від 14.04.2021), сплачена останнім орендна плата на користь Калашника В.О. за період з 2012 по 2020 дії договору становить 132 019,81 грн, яка складається з орендної плати за: 2012 - 6 485,14 грн, 2013 - 6 485,14 грн, 2014 - 6 485,14 грн, 2015 - 10 609,34 грн, 2016 - 15 932,96 грн, 2017 - 18 422,09 грн, 2018 - 21 600,00 грн, 2019 - 22 000,00 грн, 2020 - 24 000,00 грн. Факт отримання орендної плати за договором Калашником В.О. підтверджується його підписами у платіжних відомостях та відомостях про виплату грошей, які долучені Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010" до матеріалів справи разом з відзивом на позовну заяву.
19. Аргументи скаржника (пункти 11.1, 11.2, 11.3 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
19.1 Згідно приписів частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
19.2 Відповідно до частини шостої статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
19.3 Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.12.2011 порушено провадження у справі № 5023/10192/11 про банкрутство Фізичної особи-підприємця Калашника О.В. відповідно до положень статей 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній до 19.01.2013.
19.4 Постановою Господарського суду Харківської області від 20.12.2011 у справі № 5023/10192/11 визнано Фізичну особу-підприємця Калашника Володимира Олександровича банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній до 19.01.2013.
19.5 19.01.2013 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (за винятком окремих його положень), яким Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" викладено в новій редакції.
19.6 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018. Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
19.7 Згідно з частин першої, другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
19.8 Предметом цього судового розгляду є заявлені в межах справи про банкрутство вимоги ліквідатора Фізичної особи-підприємця Калашника В.О., арбітражного керуючого Віскунова О.В. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.
19.9 Оспорюваний договір укладено сторонами 23.02.2012, тобто у період дії Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
19.10 Отже, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.04.2020 у справі № 522/25151/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 626/1063/17, від 25.11.2020 у справі № 162/471/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18, від 09.07.2020 у справі № 910/9641/19 тощо.
19.11 Тобто, підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину.
19.12 Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.5); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.6).
19.13 Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
19.14 Відповідно до статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
19.15 Пунктом 6 частини другої статті 114 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що арбітражний керуючий у справі про неплатоспроможність фізичної особи зобов`язаний виконувати функції з управління та розпорядження майном боржника.
19.16 Тобто, нормами діючого Кодексу України з процедур банкрутства, передбачено, що саме до повноважень ліквідатора належить управління та розпорядження майном боржника.
19.17 Окрім того, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що відповідно до частини другої статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції чинній станом на день укладення оспорюваного правочину, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв`язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.
19.18 Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що дії Калашника В.О. з надання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010" земельної ділянки, загальною площею 13,9671га, кадастровий номер 6322056200:00:000:0427, вчинені за відсутності можливості боржника самостійно розпоряджатися активами, тобто за відсутності правомочності розпорядження майном.
19.19 Провадження у справі про банкрутство має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
19.20 Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
19.21 Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
19.22 Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
19.23 Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки, якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
19.24 Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";
- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);
- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
19.25 Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
19.26 Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).
19.27 Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
19.28 Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).
19.29 Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
19.30 Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню. За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
19.31 Як встановлено судом апеляційної інстанції, у період ліквідаційної процедури Калашником О.В. в якості орендної плати за договором від 23.02.2012 отримано від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010" за період з 2012 по 2020 суму 132 019,81 грн.
19.32 Отримані боржником грошові кошти за договором оренди не були направлені на погашення кредиторських вимог, чим грубо порушено права та законні інтереси кредиторів у справі, а тому суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що дії боржника з укладення договору оренди землі вчинені з наміром унеможливити задоволення вимог кредиторів.
20. Аргументи скаржника (пункт 11.4 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
20.1 Надаючи оцінку подібності правовідносин у справах № 910/7547/17 та № 910/8357/18 і у справі, що розглядається № 5023/10192/11(922/1105/21), колегія суддів враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
20.2 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала свої правові висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини" при застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), визначивши, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
20.3 Зокрема, оцінюючи подібність справ № 910/7547/17 та № 910/8357/18 та справи, що розглядається № 5023/10192/11(922/1105/21), колегія суддів зазначає наступне.
20.4 У справі № 910/7547/17 предметом розгляду була позовна заява про визнання недійсним укладеного між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тімсен" 06.01.2015 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень антресолі №№ 351, 352, 353 загальною площею 279,1 кв.м. у м. Харкові по вул. Киргизькій, 19, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дегтярьовою А.В. за реєстровим № 22.
20.5 У справі № 910/8357/18 предметом розгляду була заява Акціонерного товариства "Сбербанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Юстстар" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроальянс Ріалті" про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016.
20.6 Отже, предмет спору у наведених справах № 910/7547/17 та № 910/8357/18 і у справі, що розглядається № 5023/10192/11(922/1105/21) є подібними, з огляду на предмет звернення, але не є тотожними, оскільки у всіх трьох справах предметом спору було визнання недійсними договорів, різних за своєю правовою природою.
20.7 Разом з тим, суд апеляційної інстанції посилався на висновки у вказаних постановах щодо критеріїв визначення добросовісності поведінки боржника та вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи.
20.8 Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини у цій справі щодо вчинення боржником дій з укладення договору оренди землі без наявних у нього відповідних прав та з наміром унеможливити задоволення вимог кредиторів, суд апеляційної інстанції правомірно посилався на вказані правові висновки наведені у зазначених постановах Верховного Суду.
21. Аргументи скаржника (пункт 11.5 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
21.1 Згідно частини шостої статті 131 Кодексу України з процедур банкрутства до складу ліквідаційної маси не включається житло, яке є єдиним місцем проживання сім`ї боржника (квартира загальною площею не більше 60 квадратних метрів або житловою площею не більше 13,65 квадратного метра на кожного члена сім`ї боржника чи житловий будинок загальною площею не більше 120 квадратних метрів) та не є предметом забезпечення, а також інше майно боржника, на яке згідно із законодавством не може бути звернено стягнення.
21.2 При цьому, предметом розгляду у справі № 5023/10192/11(922/1105/21) є позовна заява Фізичної особи-підприємця Калашника Володимира Олександровича в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Віскунова О.В. у межах справи про банкрутство до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010" про визнання недійсним з моменту його укладення договору оренди земельної ділянки, а не формування ліквідаційної маси боржника, тому безпідставними є посилання скаржника на вказану норму Кодексу України з процедур банкрутства.
22. Щодо аргументів скаржника (пункт 11.6 постанови) колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
22.1 Із змісту положень статей 59, 61 Кодексу України з процедур банкрутства убачається, що вказані норми застосовуються до ліквідаційної процедури юридичних осіб.
22.2 При цьому, окрім вказаних норм, суд апеляційної інстанції покликався на приписи статей 113, 114 Кодексу України з процедур банкрутства.
22.3 Відповідно до статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
22.4 Пунктом 6 частини другої статті 114 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що арбітражний керуючий у справі про неплатоспроможність фізичної особи зобов`язаний виконувати функції з управління та розпорядження майном боржника.
22.5 Окрім того, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що відповідно до частини другої статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції чинній станом на день укладення оспорюваного правочину, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв`язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.
22.6 З огляду на викладене, помилкове застосування судом апеляційної інстанції положень статей 59, 61 Кодексу України з процедур банкрутства в цьому випадку не призвело до ухвалення неправильного рішення.
23. Аргументи скаржника (пункт 11.7 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
23.1 Відповідно до частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
23.2 Згідно частини першої статті 256, статті 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
23.3 За приписами частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
23.4 За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
23.5 Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
23.6 Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996р. у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення від 20.09.2011р. у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
23.7 Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
23.8 Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
23.9 При цьому, якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, у цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
23.10 Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.08.2017 у справі №5023/10192/11 призначено новим ліквідатором Фізичної особи-підприємця Калашника В.О. арбітражного керуючого Віскунова О.В. Для належного подальшого проведення ліквідаційного процедури арбітражним керуючим Віскуновим О.В. від попереднього арбітражного керуючого отримана документація по справі про банкрутство Фізичної особи-підприємця Калашник В.О., у якій була відсутня інформація про наявність у боржника земельних ділянок.
23.11 Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що 19.09.2017 арбітражним керуючим з метою виявлення майнових активів банкрута та формування ліквідаційної маси були направлені відповідні запити до реєстраційних облікових організацій. З огляду на відмову у наданні відповідної інформації через необхідність її отримання через систему державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ліквідатором отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта. Згідно з довідкою за боржником, Фізичною особою-підприємцем Калашник В.О., об`єкти нерухомого майна, у тому числі спірна земельна ділянка, зареєстровані не були.
23.12 Окрім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №234106339 від 26.11.2020 убачається, що Калашнику В.О. на праві приватної власності належить земельна ділянка кадастровий номер: 6322056200:00:000:0427, площею 13,9671 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Дата державної реєстрації 18.09.2019. Відомості про оспорюваний договір оренди земельної ділянки, загальною площею 13,9671 га, кадастровий номер 6322056200:00:000:0427, також внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація речового права (оренди), номер запису про інше речове право: 33358481 від 18.09.2019р. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48826522 від 24.09.2019р. 11:14:52, державним реєстратором Пономарьовою І.В. Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області.
23.13 З наведеного убачається, що судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що про зареєстроване за боржником право власності на спірну земельну ділянку та про наявність зареєстрованого права оренди за договором від 23.02.2012 ліквідатор міг дізнатись лише з 18.09.2019 після внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У період з дати призначення (22.08.2017) до внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (18.09.2019) ліквідатор не мав можливості звернутися до суду з позовом про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.
23.14 При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що боржником у справі не надано доказів надання ліквідатору інформації щодо перебування у його власності земельної ділянки, загальною площею 13,9671 га, кадастровий номер 6322056200:00:000:0427 та укладення договору оренди земельної ділянки від 23.02.2012 раніше зазначеної дати (18.09.2019), як і відповідачем не надано доказів обізнаності ліквідатора про існування оспорюваного договору оренди землі раніше названої дати.
23.15 З огляду на викладене, обґрунтованими є висновок суду апеляційної інстанції про те, що строк позовної давності за вимогами про визнання недійсним договору оренди землі від 23.02.2012 не сплив, що, у свою чергу, підтверджує відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності.
23.16 Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
23.17 Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
23.18 Згідно статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
23.19 Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
23.20 При цьому, скаржником не надано доказів неналежного виконання арбітражними керуючими своїх обов`язків, зокрема щодо виявлення зазначеної земельної ділянки, як і не надано доказів звернення кредиторів зі скаргами на дії чи бездіяльність арбітражних керуючих, або задоволення судом таких скарг.
24. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
25. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
26. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанцій.
27. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
28. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
29. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам закону відповідає.
30. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
31. Вказані вимоги судом апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваної постанови були дотримані.
32. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, в оскаржуваній частині, немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,