Постанова
Іменем України
22 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 369/1437/19
провадження № 61-17557св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Сапалоновою Оленою Валеріївною, на постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Суханової Є. М., Мостової Г. І., Гуля В. В. від 29 вересня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) про стягнення заборгованості та трьох процентів річних.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 08 травня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ( ОСОБА_2 ) було оформлено протокол (розписку), про те, що згідно розрахунків станом на 08 травня 2017 року ОСОБА_6 ( ОСОБА_2 ) заборгував ОСОБА_1 800 000 дол. США. Відповідно до пункту вищезазначеного протоколу (розписки) ОСОБА_1 зробив ОСОБА_9 ( ОСОБА_2 ) знижку з 800 000 дол. США у вигляді 200 000 дол. США. Проте, за умовами пункту 4 вищезазначеного протоколу (розписки) залишений після знижки борг в розмірі 600 000 дол. США має бути сплачений готівкою боржником ОСОБА_5 ( ОСОБА_2 ), згідно плану виплат, який вказаний в цьому протоколі. Також, в протоколі (розписці) (пункт 8) вказано, що крім суми, яка зазначена в даному протоколі, ОСОБА_6 ( ОСОБА_2 ) зобов`язаний виплатити готівкою ОСОБА_1 кошти за сумки та шкіряні вироби, які були придбані за допомогою ОСОБА_1 та не враховані в підрахунки за цим протоколом, згідно плану виплат, зазначеному у цьому протоколі окремо. Указував, що ОСОБА_2 ( ОСОБА_6 ) не виконав своїх обов`язків, повністю ігноруючи вимоги щодо сплати грошових коштів за графіком виплати заборгованості, не повернувши грошових коштів, у зв`язку із чим знижка у розмірі 200 000 дол. США анульована.
У зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 ( ОСОБА_12 ) власних зобов`язань, на підставі статей 526, 530, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України позивач просив стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 24 068 077 грн та суму сплаченого судового збору в розмірі 9 605 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та трьох процентів річних задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 24 068 077 грн. Вирішено питання про судовий збір.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_6 не виконав своїх обов`язків, передбачених вищезазначеним протоколом, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.
Апеляційний суд відмовляючи в позові виходив з його необґрунтованості та недоведеності.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2021 року ОСОБА_1, через свого адвоката Сапалову О. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, у якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду про те, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами існування заборгованості у боржника перед кредитором є безпідставними, оскільки саме наявність розписки вже є тим фактом, що підтверджує отримання коштів боржником від кредитора.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року в справі № 369/3340/16-ц та постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У грудні 2021 року ОСОБА_2, через свого представника - адвоката Репченка В. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Зазначає, що зміст протоколу від 08 травня 2017 року не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів на отримання відповідачем цих грошових коштів. При цьому, позивачем не було надано суду інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачу.
Узагальнені доводи відповіді на відзив
У грудні 2021 року ОСОБА_1, через свого представника подав до Верховного Суду відповідь на відзив, у якому заявник просить задовольнити його касаційну скаргу з вищевказаних мотивів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу
№ 369/1437/19 з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги невиконанням відповідачем умов протоколу (розписки) 08 травня 2017 року, укладеного між ним та ОСОБА_5 ( ОСОБА_2 ), та просив його задовольнити, посилаючись, зокрема на положення статей 1046, 1047, 1049 ЦК України, які регулюють правовідносини сторін за договором позики.
Відповідно до змісту пункту 1 зазначеного протоколу (копії), виконаного іноземною (турецькою) мовою (та графіку оплат до нього), цей протокол було укладено між отримувачем ОСОБА_1 та боржником ОСОБА_5 щодо досягнення взаємної згоди
Згідно розрахунків станом на 08 травня 2017 року ОСОБА_6 ( ОСОБА_2 ) заборгував ОСОБА_1 800 000 дол. США (пункт 2 протоколу).
Отримувач ОСОБА_1 зробив ОСОБА_9 ( ОСОБА_2 ) знижку з 800 000 дол. США у вигляді 200 000 дол. США.
За умовами пункту 4 зазначеного протоколу (розписки) залишений після знижки борг в розмірі 600 000 дол. США має бути сплачений готівкою боржником ОСОБА_5 ( ОСОБА_2 ), згідно плану виплат, який вказаний в цьому протоколі.
У разі, якщо ОСОБА_6 не буде дотримуватися графіку виплати заборгованості, зазначеної у цьому протоколі, отримувач ОСОБА_1 має право анулювати надану знижку. ОСОБА_6 приймає ці умови. Відповідно до цього протоколу, ОСОБА_6 зобов`язується надавати грошові виплати згідно дат, вказаних у графіку виплат за цим протоколом, та документ, який підтверджує сплату, отримувачу ОСОБА_1 (пункт 6, 7).
За пунктом 8 протоколу крім суми, яка зазначена в даному протоколі, ОСОБА_6 ( ОСОБА_2 ) зобов`язаний виплатити готівкою ОСОБА_1 кошти за сумки та шкіряні вироби, які були придбані за допомогою ОСОБА_1 та не враховані в підрахунки за цим протоколом, згідно плану виплат, зазначеному у цьому протоколі окремо.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена у частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
При цьому, наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.
Апеляційний суд установив, що позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію протоколу (розписки), згідно з якимстаном ОСОБА_6 ( ОСОБА_2 ) заборгував ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 800 000 дол. США.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2021 року в справі № 359/92/16 (провадження № 61-18300св20) зазначено, що "на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів".
Апеляційний суд, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та, надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшов вірного висновку про недоведеність позовних вимог.
Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям суду касаційної інстанції, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.