Постанова
Іменем України
30 березня 2022 року
м. Київ
справа № 366/215/20
провадження № 61-13864св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" про визнання договору недійсним (нікчемним)
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Мостової Г. І., Сержанюка А. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позову
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" (далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк), у якому просила визнати недійсним (нікчемним) договір (в тому числі кредитний договір та будь-який інший за цим картковим рахунком), укладений між нею і банком; визнати суму, перераховану їй банком, повністю сплаченою (будь-який борг перед відповідачем, в тому числі борг за кредитом відсутній); стягнути з відповідача на її користь суму переплати, що була стягнута з неї банком, у розмірі 57 840,26 грн.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 11 лютого 2011 року вона звернулась до одного з відділень AT КБ "ПриватБанк" для відкриття карткового рахунка для користування ним для власних потреб, власними коштами.
З метою відкриття карткового рахунку вона підписала анкету-заяву, в якій не обговорювалась жодна умова, спираючись на які відповідач стягував весь цей час гроші.
Жодних власних коштів банк при відкритті карткового рахунка їй не надав, у тому числі кредитних. Вона перевипускала картки у зв`язку із закінченням терміну дії.
Через певний проміжок часу банк перерахував їй 4 900,00 грн, які вона сплатила, однак 13 березня 2017 року банк на власний розсуд надав їй кредитний ліміт у розмірі 5 700,00 грн. Після цього банк став самовільно, без її погодження, забирати (переводити на власний розсуд) кошти нібито в рахунок оплати кредитних коштів за договором кредитування з її іншого карткового рахунка, на який вона отримує пенсійні кошти.
Сума боргу станом на 26 січня 2020 року, зі слів банку, становить 5 231,29 грн, однак сума переплати за всіма непогодженими умовами становить 57 840,26 грн.
Підписана нею анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 11 лютого 2011 року не може вважатись договором у розумінні статей 526, 626, 628, 638 ЦК України, оскільки у заяві не зазначено процентну ставку, немає умов договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, умови про погашення кредиту, у тому числі тіло кредиту, складові його повної вартості, зокрема заборгованість за тілом кредиту, за простроченим тілом кредиту, відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Ураховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Іванківський районний суд Київської області рішенням від 21 січня 2021 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки кредитний договір від 17 лютого 2011 року не є укладеним, права позивача не були порушені, тому не підлягають судовому захисту.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 06 липня 2021 року апеляційні скарги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 січня 2021 року змінив, виклав мотивувальну частину рішення в редакції своєї постанови.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що укладений між сторонами кредитний договір містить всі істотні умови, передбачені для такого виду правочину, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неукладеність кредитного договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 191/2648/17, від 17 червня 2021 року у справі № 551/424/16-ц, від 27 травня 2021 року у справі № 803/159/20, від 22 червня 2020 року у справі № 189/786/18; суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Як на обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на те, що постанова апеляційного суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права й неправильним застосуванням норм
матеріального права. Наполягає на тому, що вона не укладала кредитного договору.
Крім того, апеляційний суд безпідставно взяв до уваги відзив представника відповідача, який не є адвокатом, на її апеляційну скаргу та не задовольнив її клопотання про відкладення розгляду справи. Жодних кредитних договорів вона з банком не підписувала.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
23 жовтня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 лютого 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку. В анкеті-заяві ОСОБА_1 просила надати їй платіжну картку кредитка "Універсальна", про що зробила відповідну відмітку, та визначила бажаний кредитний ліміт за платіжною карткою кредитка "Універсальна" у розмірі 2 000,00 грн.
11 лютого 2011 року ОСОБА_1 підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" за договором № SAMDN50000040889892.
У довідці про умови кредитування сторони погодили тип кредитної лінії (поновлювальна), пільговий період (до 55 днів), валюту картрахунку (UAH), базову відсоткову ставку в місяць (2,5 %), розмір щомісячного платежу (7 % від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості), строк внесення щомісячних платежів (до 25 числа місяця, наступного за звітним), пеню за несвоєчасне погашення заборгованості, штраф при порушенні строків платежів при будь-якому із грошових обов`язків, передбачених договором, більш ніж на 30 днів.
З виписки про рух коштів за карткою НОМЕР_1 і додатковими картками договору відомо, що згідно з угодою № SAMDN50000040889892 від 11 лютого 2011 року ОСОБА_1 встановлено кредитний ліміт у розмірі 300,00 грн та цього ж дня збільшено його до 4 900,00 грн. З 12 лютого 2011 року ОСОБА_1 активно користувалася карткою, зокрема, знімала грошові кошти, поповняла картку та мобільний через sms-банкінг, оплачувала товари.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.