У Х В А Л А
16 лютого 2022 року
м. Київ
Справа № 373/86/21
Провадження № 14-12цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, третя особа - Дівичківська сільська рада Переяслав-Хмельницького району Київської області, про визнання незаконним і скасування розпорядження про приватизацію земельної ділянки та визнання недійсним державного акта на землю
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А. та
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області (далі - Переяслав-Хмельницька РДА), ОСОБА_2, третя особа - Дівичківська сільська рада Переяслав-Хмельницького району Київської області, про визнання незаконним і скасування розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА про приватизацію земельної ділянки та визнання недійсним державного акта на землю.
Позивач просив визнати недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 20 листопада 2002 року № 752 в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки (паю) площею 0,739 га, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, а також визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 № 266784 від 15 липня 2003 року в частині ділянки № НОМЕР_1 площею 0,739 га, виданий ОСОБА_2 .
Крім того, просив стягнути з відповідачів усі судові витрати, які він поніс у зв`язку з розглядом справи, в тому числі судовий збір та витрати на правову допомогу адвоката у сумі 25 000,00 грн.
24 лютого 2021 року ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області позовну заяву залишено без розгляду.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що позовна заява не відповідала вимогам статті 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі ? ЦПК України), а позивач не усунув у встановлений законом строк недоліки, які були вказані в ухвалі суду (не сплатив судовий збір).
27 травня 2021 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2021 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з 01 вересня 2015 року правове регулювання пільг по сплаті судового збору здійснюється на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", який є спеціальним Законом і не містить жодних обмежень для учасників бойових дій, одним з яких є ОСОБА_1, щодо предмета судового захисту порушених прав.
У липні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити без змін ухвалу суду першої інстанції.
В касаційній скарзі заявник вказував, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 641/7273/19, від 20 травня 2020 року у справі № 727/9199/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 282/1874/18.
Наголошував, що позов не стосується соціальних прав і гарантій учасника бойових дій.
28 липня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області.
У серпні 2021 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просив постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
24 грудня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
19 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України.
Колегія суддів зазначила, що у статті 389 ЦПК України наведено перелік судових рішень, які учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку.
Згідно із пунктами 1, 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6-8, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Отже, касаційному оскарженню підлягають постанови суду апеляційної інстанції, постановлені за результатами апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, а також в інших випадках, прямо передбачених ЦПК України.
Пунктом 16 частини першої статті 353 ЦПК України встановлено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення позову (заяви) без розгляду.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами" від 30 березня 2012 року № 4 ухвалами, якими закінчено розгляд справи, є ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду; відмову у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду; скасування рішення третейського суду; видачу виконавчого листа та відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.
Отже постановлена судом першої інстанції ухвала про залишення позовної заяви без розгляду є такою, якою закінчено розгляд справи і яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Разом з тим постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року ухвалу Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2021 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Тобто обставину, що перешкоджала подальшому провадженню у справі, усунуто.
Пунктом 2 частини першої статті 324 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) передбачалося право на касаційне оскарження ухвал суду першої інстанції, вказаних у пунктах 1, 3, 4, 13?18, 20, 24?29, 31?33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвал апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Після набрання з 15 грудня 2017 року чинності новою редакцією ЦПК України відбулося певне звуження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, уведено поняття "малозначна справа", визначено виключні підстави для оскарження рішення суду (частина друга статті 389 ЦПК України).
Разом з тим цій загальній тенденції не відповідає практика суду касаційної інстанції, яка склалася після 15 грудня 2017 року щодо можливості перегляду постанов апеляційного суду, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Надмірний судовий контроль суду касаційної інстанції за процесуальними питаннями, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі і не впливають на перегляд справи по суті, не відповідає завданням Верховного Суду, спричиняє необґрунтоване затягування строків розгляду справи і покладає зайвий тягар на судову систему в цілому. Також можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції про скасування ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду може призвести до ситуації, коли суд першої інстанції до надходження справи до суду касаційної інстанції ухвалить рішення по суті спору, а оскарження проміжного судового рішення (постанови суду апеляційної інстанції) зумовлюватиме юридичну невизначеність стосовно правових наслідків для рішення суду першої інстанції по суті спору.
Колегія суддів Верховного Суду зазначала, що відповідно до системного аналізу засад касаційного оскарження та з урахуванням того, що постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року ухвалу Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду, наявні обґрунтовані підстави стверджувати про відсутність в суду касаційної інстанції повноважень для перегляду в касаційному порядку постанови апеляційного суду від 27 травня 2021 року у цій цивільній справі, оскільки оскарження відповідної постанови суду апеляційної інстанції в касаційному порядку ЦПК України не передбачено.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Разом з тим ухвалення колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвали про закриття касаційного провадження, суперечитиме завданням Верховного Суду щодо забезпечення однакового застосування норм права судами різних спеціалізацій (пункт 6 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Системний аналіз норм Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та ЦПК України, враховуючи їх уніфікацію, яка проведена з 15 грудня 2017 року, свідчить про відсутність спеціальної норми, яка б по-різному врегульовувала зазначене питання.
Аналіз судової практики касаційних судів свідчить про допуск до касаційного перегляду відповідних постанов апеляційного суду.
Так, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 920/1461/13 залишено без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 серпня 2019 року, якою скасовано ухвалу Господарського суду Сумської області від 11 червня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду, а справу повернуто до суду першої інстанції.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 904/4673/19 скасовано постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року, якою скасовано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08 січня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду. Залишено в силі вказану ухвалу суду першої інстанції.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 640/3901/20 залишено без змін постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року, якою скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 640/21735/18 залишено без змін постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року, якою скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Велика Палата не висловлювала свою позицію із вказаного процесуального питання, разом з тим постановою від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) закрила касаційне провадження за касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, якою було скасовано ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі та справу повернуто до того ж суду для продовження розгляду. Особливістю вказаної справи було те, що позов розглянуто по суті судами обох інстанцій, що унеможливлює повторний розгляд вказаної справи незалежно від результатів розгляду касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції про повернення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Таку практику підтримано в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 335/11743/19 (провадження № 61-12064св20).
За таких обставин можливість касаційного оскарження постанови апеляційного суду ставиться в залежність від оперативності повторного розгляду справи в суді першої інстанції, що суперечить самій суті інституту оскарження судових рішень.
Актуальність та принципове значення порушеної проблеми підтверджується наявністю попередніх звернень касаційних судів у встановленій процесуальній формі до Великої Палати Верховного Суду (справа № 335/11743/19, провадження № 14-71цс21), наявністю значної кількості окремих думок суддів Верховного Суду (справи № 149/2737/15-ц, 175/3283/18, 199/236/18, 234/15610/18, 263/15943/17, 363/3101/17, 415/4214/15-ц, 523/2530/20, 523/5596/18, 705/1804/13-ц, 752/1115/17, 752/8287/18, 756/3456/19, 761/44056/17, 766/9069/17 та інші).
За таких умов цілком реально може скластися ситуація, коли за відсутності відповідного чіткого висновку Великої Палати з цього питання більшість суддів колегії підтримає рішення, висловлене до цього в окремих думках.
У зв`язку з наведеним колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми процесуального права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 920/1461/13, від 16 липня 2020 року у справі № 904/4673/19, від 14 січня 2021 року у справі № 640/3901/20 та від 21 грудня 2021 року у справі № 640/21735/18 щодо можливості оскарження у касаційному порядку постанов апеляційного суду, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі.
На думку колегії суддів також підлягає уточненню висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) щодо неможливості касаційного оскарження постанови апеляційного суду, якою було скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджала подальшому провадженню у справі, а справу повернуто до того ж суду для продовження розгляду не лише у зв`язку з тим, що позов розглянуто по суті судами обох інстанцій, а в будь-якому випадку подання касаційної скарги на таку постанову апеляційного суду.
Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки про наявність підстав для передачі справи на її розгляд помилковими.
У статті 8 Конституції України закріплено, що вУкраїні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.