ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 559/2733/18
провадження № 51-3521км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О. П.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
захисника Воронюк К.Ю.,
засудженого ОСОБА_1,
в режимі відеоконференції:
потерпілої ОСОБА_2,
представника потерпілих Панчини П.Є.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника Воронюк К.Ю. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Млинівського районного суду Рівненської області від 26 лютого 2020 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018180040000654, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), громадянина України, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ст. 348 КК України.
Вступ
ОСОБА_1 01 липня 2018 року, приблизно о 23:30, перебуваючи в службовому автомобілі працівників поліції, куди був запрошений для дачі пояснень, вчинив суперечку з поліцейським ОСОБА_3 та втік з автомобіля, чим вчинив опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків, і тим самим перешкодив здійсненню працівниками поліції своїх службових обов`язків.
Крім того, він же, 01 липня 2018 року, о 23:30, за допомогою вил розбив бокове скло службового автомобіля працівників поліції та наніс не менше трьох ударів в ліву частину тулуба та в голову сидячого за кермом службового автомобіля працівника поліції ОСОБА_3, завдавши колоті поранення, чим спричинив тяжкі тілесні ушкодження від який останній помер у лікарні.
Вироком районного суду ОСОБА_1 визнаний винним у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ст. 348 КК України.
Апеляційним судом вирок районного суду залишений без зміни.
Захисниця в інтересах засудженого ОСОБА_1 звернулася в суд касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення судів першої і апеляційної інстанцій.
Для вирішення даної справи, суд має вирішити такі ключові питання:
- чи є в діях ОСОБА_1 склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 342 КК України?;
- чи є правильною кваліфікація дій засудженого за ст. 348 КК України?;
- чи є призначене покарання засудженому ОСОБА_1 у виді довічного позбавлення волі суворим?;
- чи допущенні судами інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону?
Короткий зміст судових рішень
За вироком Млинівського районного суду Рівненської області від 26 лютого 2020 року ОСОБА_1 визнано винними у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ст. 348 КК України та засуджено за: ч. 2 ст. 342 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 2 роки; за ст. 348 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 14 липня 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
01 липня 2018 року, близько 22 години, до Дубенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області надійшло повідомлення ОСОБА_4, жительки с. Стовпець Рівненської області про погрози з боку її сусіда ОСОБА_1 предметом, зовні схожим на рушницю.
Крім цього, приблизно о 23 годині, до Дубенського відділу поліції з приймального відділення Дубенської ЦРЛ надійшло повідомлення про отримання тілесних ушкоджень громадянином ОСОБА_5, жителем с. Стовпець.
Для з`ясування обставин отримання тілесних ушкоджень та погроз, причетності до даного конфлікту жителів с. Стовпець, Дубенського району Рівненської області - ОСОБА_1 та ОСОБА_6, поліцейський ОСОБА_3 та інспектор ОСОБА_7 на службовому автомобілі "Toyota Prius", реєстраційний номер НОМЕР_1 прибули на вул. Шевченка в с. Стовпець. Помітивши на дорозі ОСОБА_1, на якого жителька даного села ОСОБА_4 заявила як на порушника громадського порядку, запросили останнього сісти до салону службового автомобіля для отримання від нього пояснень. На дану пропозицію ОСОБА_1 добровільно погодився та сів у службовий автомобіль.
У подальшому, коли інспектор ГРПП Дубенського ВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_7 залишив салон службового автомобіля, ОСОБА_1, знаходячись в салоні службового автомобіля, намагався запалити цигарку. ОСОБА_3, перебуваючи за кермом службового автомобіля "Toyota Prius" та будучи у форменому одязі поліцейського, діючи у відповідності до вимог пунктів 2,3,9 ст.23 Закону України "Про національну поліцію" від 02 липня 2015 року (зі змінами, внесеними згідно із законами від 19 червня 2018 року), згідно яких до його обов`язків входило виявлення причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вжиття у межах своєї компетенції заходів для їх усунення, вжиття заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень, припинення виявлених кримінальних та адміністративних правопорушень і доставлення у випадках і порядку, визначених законом, затриманих осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, звернувся до ОСОБА_1 з вимогою припинити зухвалу поведінку в службовому автомобілі.
ОСОБА_1, достовірно знаючи, що він перебуває в службовому автомобілі поліції, куди сів добровільно для з`ясування обставин, що мали місце на стадіоні с. Стовпець, на вимогу поліцейського припинити зухвалу поведінку не відреагував та вчинивши суперечку з поліцейським ОСОБА_3 і скориставшись при цьому відсутністю поліцейського ОСОБА_7, втік зі службового автомобіля до господарства своєї матері, вчинивши опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків, тим самим перешкодив здійсненню працівниками поліції своїх службових обов`язків.
У подальшому, 01 липня 2018 року, о 23:30, ОСОБА_1 повернувся до службового автомобіля поліцейських, підійшов зі сторони водійських дверей та достовірно знаючи, що за кермом сидить працівник поліції, який перебував у форменому одязі, умисно, за допомогою вил, розбив бокове скло і наніс не менше трьох ударів в ліву частину тулуба та в голову сидячому за кермом службового автомобіля працівнику поліції ОСОБА_3, спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження від яких той помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у лікарні.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисниця просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з неправильним застосовуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.
Посилаючись у касаційній скарзі на неправильне застосовування закону України про кримінальну відповідальність, вказує на те, що:
- в діях ОСОБА_1 не доведено наявність складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, оскільки в судових рішеннях не вказано жодного доказу, який би підтверджував факт його насильницьких дій по відношенню до працівників поліції під час перебування в автомобілі;
- судами застосовано ст. 348 КК України, яка за встановлених судами обставин не може бути застосована та не застосовано статтю, яка підлягає до застосування. Стверджує, що стороною обвинувачення не було надано належних та достатніх доказів на підтвердження наявності умислу ОСОБА_1 на заподіяння смерті ОСОБА_3 . Зазначає про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями обвинуваченого та смертю потерпілого, яка настала лише 9 липня 2018 року після проведеного лікування в медичних закладах. Вбачає в діях засудженого ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону вбачає у тому, що:
- досудове розслідування продовжувалось за клопотанням неуповноваженого слідчого;
- судовий розгляд здійснювався неупередженим складом суду, оскільки судові засідання закінчувалися поза межами робочого часу;
- наявний в матеріалах провадження журнал судового засідання від 20 грудня 2018 року не підписаний секретарем судового засідання.
Стверджуючи про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, посилається на невмотивованість належним чином застосування до засудженого саме довічного позбавлення волі та не врахування судами при призначені цього виду покарання даних про особу винного (наявність у нього на утриманні трьох дітей, те, що він раніше несудимий.)
В доповненнях до касаційної скарги захисниця вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які виразилися, на її думку у тому, що:
- надання доступу до матеріалів досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_1 відбулося без участі захисника;
- стороні захисту не було відкрито речові докази, які були здобуті в ході досудового розслідування;
- висновки експертів слід визнати недопустимими доказами, оскільки їм було не роз`яснено належним чином їх права, обов`язки та відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків;
- затримання ОСОБА_1 здійснювалось без участі захисника.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченнях на касаційну скаргу захисника потерпіла та її представник просять залишити її без задоволення як безпідставну.
У судовому засіданні захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор, потерпіла та її представник заперечували проти задоволення касаційної скарги.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість суд касаційної інстанції на підставі встановлених судами фактичних обставин перевіряє правильність застосування закону про кримінальну відповідальність та дотримання вимог кримінального процесуального закону в кримінальному провадженні з метою реалізації його завдань.
Мотиви Суду
Щодо доводів захисника про відсутність в діях засудженого ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України.
Розгляд кримінальних проваджень має здійснюватися із суворим додержанням закріпленого у ст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому законом, і встановлено обвинувальним вироком. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
У разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин (ч. 3 ст. 374 КПКУкраїни).
Мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння та ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність. За своєю суттю та змістом кваліфікація злочинів є встановленням на підставі доказаного кримінальними процесуальними засобами факту вчинення особою (суб`єктом злочину) конкретного акту поведінки у формі дії чи бездіяльності та його наслідків, точної відповідності ознак вчиненого діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідними кримінально-правовими нормами в статтях КК України. Склад злочину є системою необхідних і достатніх юридичних ознак, відсутність хоча б однієї з яких виключає кримінальну відповідальність особи за відсутності підстави для такої.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, тобто в опорі працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків. При цьому суд першої інстанції визнав доведеним, що ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на задньому сидінні в салоні службового автомобіля, намагався запалити цигарку. ОСОБА_3, перебуваючи за кермом службового автомобіля "Toyota Prius" та будучи у форменому одязі поліцейського, діючи у відповідності до вимог пунктів 2,3,9 ст.23 Закону України "Про національну поліцію" від 02 липня 2015 року (зі змінами, внесеними згідно із законами від 19 червня 2018 року), згідно яких виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення, вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень, припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення і доставляє у випадках і порядку, визначених законом, затриманих осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, звернувся до ОСОБА_1 з вимогою припинити зухвалу поведінку в службовому автомобілі поліції, однак ОСОБА_1, достовірно знаючи, що він перебуває в службовому автомобілі поліції, куди сів добровільно для з`ясування обставин, що мали місце на стадіоні с. Стовпець, Дубенського району Рівненської області, на вимогу поліцейського щодо припинення своєї зухвалої поведінки не відреагував та вчинивши суперечку з поліцейським ОСОБА_3 і скориставшись при цьому відсутністю поліцейського ОСОБА_7, втік зі службового автомобіля до господарства своєї матері.
Визнаючи вказані дії засудженого опором працівниковіправоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків, суд першої інстанції послався на те, що засудженим було вчинено ненасильницький опір, тобто вчинення протидії потерпілому, не пов`язаної з безпосереднім фізичним або психічним впливом на нього, такий опір перешкоджає виконати обов`язки чи ставить під загрозу їх виконання, що і становить суспільну небезпечність посягання і такий злочин вважається закінченим з моменту вчинення опору.
Однак колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дали неправильну юридичну оцінку діям засудженого ОСОБА_1 виходячи з наступного.
Відповідно до усталеної судової практики опором у значенні статті 342 КК України є активна фізична протидія виконанню поліцейським його законних повноважень.
При цьому дії того, хто чинить опір, можуть бути спрямовані безпосередньо проти особи, наприклад представника влади або проти предметів, необхідних для виконання цими особами своїх обов`язків.
Опір характеризується такими ознаками: 1) він полягає в активних діях; 2) дії винного спрямовані на організм потерпілого, полягають у застосуванні фізичної сили до нього; 3) вони перешкоджають (протидіють) виконанню потерпілим своїх функцій, реалізації повноважень; 4) дії винного вчинені в момент виконання потерпілим покладених на нього обов`язків.
Суб`єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Винний усвідомлює, що чинить опір саме працівникові правоохоронного органу - під час охорони громадського порядку і бажає тим самим перешкодити виконанню ними своїх обов`язків.
Таким чином, виходячи з наведеного, для визначення наявності в діях обвинуваченої особи складу "опору" у значенні цього положення обвинувачення має довести як наявність об`єктивної сторони діяння, тобто певного активного фізичного впливу з боку обвинуваченої особи, так і спрямованість її умислу саме на протидію виконанню службових повноважень.
Повертаючись до матеріалів провадження та, виходячи з встановлених фактичних обставин кримінального провадження, вбачається, що засуджений ОСОБА_1 затриманий працівниками правоохоронних органів не був, а добровільно сів до службового автомобіля для з`ясування обставин, що мали місце на стадіоні с. Стовпець, Дубенського району Рівненської області, на вимогу поліцейського не палити в автомобілі покинув транспортний засіб та пішов до господарства свої матері.
Таким чином будь-якої протидії ОСОБА_1 поліцейському виконати його законні повноваження, а також спрямованість його умислу саме на протидію виконанню службових повноважень з встановлених судами фактичних обставин не вбачається.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав неналежну кримінально-правову оцінку фактичним обставинам, встановленим і доказаним у цьому кримінальному провадженні, а тому його висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 ККУкраїни, є необґрунтованим і неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.
Вказані порушення не було усунуто й апеляційним судом, який усупереч вимогам ст. 419 КПКУкраїни повною мірою не перевірив доводів у апеляційній скарзі захисника.
Враховуючи викладене, вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 в цій частині підлягають скасуванню з підстав неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність - кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 342 КК України, а кримінальне провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину.
Щодо неправильної кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за ст. 348 КК України.
За фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, висновок районного суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисних дій, які виразилися у вбивстві працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, тобто у вчиненні злочину за ст. 348 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оцінених у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Доводи сторони захисту про відсутність у останнього умислу на вбивство працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, а також доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці дій ОСОБА_1 за ст. 348 КК України належним чином перевірялися районним та апеляційним судами та обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам і спростовуються перевіреними у кримінальному провадженні доказами.
Статтею 348 КК України передбачена кримінальна відповідальність за вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв`язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку.
Виходячи з положень зазначеної статті основним безпосереднім об`єктом злочину є нормальна службова діяльність працівників правоохоронних органів, авторитет цих органів.
При цьому об`єктивна сторона цього злочину полягає у вчиненні діяння, спрямованого на позбавлення життя зазначених у диспозиції ст. 348 КК України осіб.
Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується наявністю умислу у винної особи.
За нормативним визначенням умисне вбивство з об`єктивної сторони характеризується дією чи бездіяльністю у виді протиправного посягання на життя людини, наслідками у виді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Так, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), повинні ретельно досліджуватися докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
З матеріалів провадження видно, що висновок суду щодо спрямованості умислу засудженого ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
Як установив суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ОСОБА_1, підійшовши до автомобіля працівників поліції, достовірно знаючи, що за кермом сидить працівник поліції, який прибув для виконання службових обов`язків, за допомогою вил розбив бокове скло зі сторони сидіння водія, наніс не менше трьох ударів у ліву частину тулуба та в голову сидячого за кермом службового автомобіля працівнику поліції ОСОБА_3, спричинивши йому колоті поранення, внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких помер у лікарні.
Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом дослідження суду першої інстанції, зокрема на показаннях самого засудженого, який не заперечував факту нанесення ударів потерпілому вилами, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_6, даних протоколів слідчих дій, висновках судово-медичних експертиз і на інших доказах, які у своїй сукупності отримали належну оцінку суду.