ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 910/16158/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Міщенко І.С., Случ О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Міністерства юстиції України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.10.2021
у справі № 910/16158/21
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Труб-Інжбуд"
про забезпечення позову до подачі позовної заяви
за участю осіб, які подавали апеляційні скарги:
1. Приватного підприємства "Селтік";
2. Міністерства юстиції України,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Труб-Інжбуд" звернулось до Господарського суду міста Києва з заявою про забезпечення позову, у якій просило суд до пред`явлення позову вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Міністерству юстиції України та будь-яким іншим його структурним підрозділам та територіальним органам, включаючи Департамент нотаріату та державної реєстрації, Державному підприємству "Національні інформаційні системи" та будь-яким іншим суб`єктам та органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам) будь-яким державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, особам, які виконують функції державного реєстратора речових прав на нерухоме майно, приватним та державним нотаріусам: вчиняти будь-які реєстраційні дії на виконання наказу Міністерства юстиції України № 3473/5 від 01.10.2021, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію, вносити будь-які записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень стосовно нежитлових приміщень хімічного цеху (в літ. "Е"), загальною площею 13 491,3 кв.м, що розташовані за адресою м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 46.
Вимоги заяви обґрунтовані тим, що наказом Міністерства юстиції України № 3473/5 від 01.10.2021 скасовано рішення від 16.04.2018 № 40652282, прийняте державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Янчук Світланою Василівною, яким скасовано право власності скаржника, Приватного підприємства "Селтік", на вищенаведений об`єкт нерухомості. Заявник вказує на очевидні ознаки незаконності наказу Міністерства юстиції України № 3473/5 від 01.10.2021, з огляду на процедурні порушення, допущені під час його прийняття. Також, на переконання заявника, скаржником вчиняються протиправні дії, щодо об`єкту нерухомості, які порушують права та інтереси ТОВ "Труб-Інжбуд". Безпідставність таких дій, якими ПП "Селтік" намагається повернути у свою власність нерухоме майно, підтверджено низкою судових рішень. На переконання ТОВ "Труб-Інжбуд", виконання спірного наказу може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду з позовною заявою. Вказує, що внаслідок скасування реєстраційної, будуть вилучені відомості з реєстру, що зумовить виникнення інших спорів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 (суддя Комарова О.С.), залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 (колегія суддів у складі: Барсук М.А. - головуючий, Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.), заяву про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони Міністерству юстиції України та будь-яким іншим його структурним підрозділам та територіальним органам, включаючи Департамент нотаріату та державної реєстрації, Державному підприємству "Національні інформаційні системи" та будь-яким іншим суб`єктам та органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам) будь-яким державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, особам, які виконують функції державного реєстратора речових прав на нерухоме майно, приватним та державним нотаріусам: вчиняти будь-які реєстраційні дії на виконання наказу Міністерства юстиції України № 3473/5 від 01.10.2021, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію, вносити будь-які записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень стосовно нежитлових приміщень хімічного цеху (в літ. "Е"), загальною площею 13 491,3 кв.м, що розташовані за адресою м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 46.
Вживаючи заходи забезпечення позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на норми ст.ст. 136, 137 ГПК України, дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутись до суду, оскільки у разі якщо до закінчення розгляду цієї справи державним реєстратором будуть здійснені нові реєстраційні дії, то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів ТОВ "Труб-Інжбуд". При цьому застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони уповноваженим особам вчиняти реєстраційні дії щодо нерухомого майна не порушує прав та охоронюваних законом інтересів відповідача, скаржника чи інших осіб, які не є учасниками справи, а лише запровадить законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для розгляду судом позову по суті, а в разі задоволення позову сприятиме ефективному захисту прав позивача.
Не погоджуючись з ухвалою місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Міністерство юстиції України звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції вжив заходи забезпечення позову аналогічні за змістом заявлених позовних вимог, що не допускається, у зв`язку з чим застосував ст. 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) без урахування висновку, викладеного у постанові від 13.01.2021 у справі № 910/9855/20. Крім цього, оскільки предметом позову є немайнові вимоги - визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 01.10.2021 № 3473/5, суд повинен був дослідити чи не призведе невжиття таких заходів до істотного ускладнення чи унеможливення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та чи зможе позивач захистити свої права в межах цього одного судового провадження без нових звернень до суду.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.02.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 18.02.2022.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.02.2022 представником ТОВ "Труб-Інжбуд" подано відзив на касаційну скаргу, у якому товариство просить останню залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника.
Переглянувши в касаційному порядку оскаржені постанову апеляційного та ухвалу місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.
Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 915/167/20.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем певних дій не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами щодо наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову з вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Судами обох інстанцій встановлено, що предметом майбутнього позову є вимоги про скасування наказу Міністерства юстиції України № 3473/5 від 01.10.2021.
Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивач зазначав, що наказом Міністерства юстиції України № 3473/5 від 01.10.2021 було скасовано рішення від 16.04.2018 № 40652282, прийняте державним реєстратором Київської філії комунального підприємства Реєстрація нерухомості та бізнесу Янчук Світланою Василівною, яким скасовано право власності скаржника, Приватного підприємства "Селтік", на вищенаведений об`єкт нерухомості.
Скасовуючи рішення державного реєстратора, колегія Мін`юсту керувалась положеннями п. 2 ч. 3 ст. 10, п. 4 ч. 1 ст. 24 та ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", з огляду на те, що надані реєстраторові документи не давали змоги встановити підстав для скасування права власності скаржника на нежитлове приміщення.
Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено поняття державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 цього Закону, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі:
1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;
2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;
3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;
4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;
5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;
6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;
7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;
8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;
9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно;
10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;
11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;
12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;
13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;
13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності;
13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ;
14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Враховую викладене, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що невжиття зазначених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутись до суду, оскільки у разі, якщо до закінчення розгляду цієї справи державним реєстратором будуть здійснені нові реєстраційні дії, то ТОВ "Труб-Інжбуд" не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів останнього.
Відтак, вимога заявника заборонити проведення реєстраційних дій є співмірним заходом забезпечення позову в даному випадку, яка забезпечує можливість ефективного захисту права власності на спірне нежиле приміщення.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що застосування відповідних заходів забезпечення позову дозволить уникнути можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних інтересів ТОВ "Труб-Інжбуд", а також реального виконання рішення суду у разі задоволення позову та уникнення будь-яких труднощів щодо його виконання, що і є метою забезпечення позову.
Більше того, застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони уповноваженим особам вчиняти реєстраційні дії щодо нерухомого майна не порушує прав та охоронюваних законом інтересів відповідача, ПП "Селтік" чи інших осіб, які не є учасниками справи, а лише запровадить законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для розгляду судом позову по суті, а в разі задоволення позову сприятиме ефективному захисту прав позивача.
Посилання Міністерства юстиції України на те, що вжиті заходи забезпечення позову є аналогічними тим, що заявлені у майбутньому позові, колегія суддів відхиляє, оскільки, як правильно зазначив апеляційний господарський суд, в даному випадку вживалися заходи забезпечення позову, які є співмірними з предметом позову, адекватними та обґрунтованими і вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони уповноваженим особам вчиняти реєстраційні дії щодо нерухомого майна не може свідчити про вирішення спору сторін по суті (подібні правові висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 910/13709/19 та від 21.10.2021 у справі № 910/20007/20).
Виходячи зі змісту спірних правовідносин, у даному випадку вжиті заходи забезпечення позову мають наслідком лише збереження існуючого становища до розгляду даної справи по суті та ніяким чином не зумовлюють фактичного вирішення спору по суті.
При цьому колегія суддів вважає помилковими посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 910/9855/20, оскільки скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Мін`юстом від 17.01.2019 № 143/5 та зупинення відповідних реєстраційних записів, які були вчинені на підставі наказу, та приймаючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, Верховний Суд у справі № 910/9855/20 виходив в тому числі з того, що судом було зупинено відповідні реєстраційні записи, які були вчинені на підставі наказу. В той же час, у даному випадку оспорюваною ухвалою вжиті заходи забезпечення позову шляхом заборони уповноваженим особам вчиняти реєстраційні дії щодо нерухомого майна, зокрема і на виконання наказу Міністерства юстиції України.
Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, відповідно до яких суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржувана постанова апеляційного та ухвала місцевого господарських судів є законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного та ухвали місцевого господарських судів - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -