ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2021 року
м. Київ
cправа № 906/1061/20
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Ткаченко Н. Г. - головуючого, Баранця О. М., Булгакової І. В., Васьковського О. В., Дроботової Т. Б., Кібенко О. Р., Львова Б. Ю., Селіваненка В. П., Уркевича В. Ю.,
за участю представника Офісу Генерального прокурора - Готки Ю. О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2021
та рішення Господарського суду Житомирської області від 02.04.2021
у справі № 906/1061/20
за позовом Керівника Коростишівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Малинської міської ради Житомирської області та Північного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області
до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Малинської міської ради та Комунального підприємства "Малин" Малинської міської ради
про визнання недійсними рішення комітету з конкурсних торгів та договору про закупівлю робіт на суму 3 115 000 грн,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2020 року керівник Коростишівської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом в інтересах держави в особі Малинської міської ради та Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Малинської міської ради (Управління ЖКГ) Комунального підприємства "Малин" Малинської міської ради (КП "Малин") про визнання недійсними результатів публічної закупівлі - рішення тендерного комітету відповідача - Управління ЖКГ, оформленого протоколом № 2 засідання тендерного комітету, розміщеного на веб-порталі уповноваженого органу з питань закупівель "Prozzoro" від 20.02.2020, яким визначено відповідача - КП "Малин" переможцем торгів із закупівлі послуг ДК 021:2015 код 906100000-6 - послуги з прибирання та підмітання вулиць (послуги з благоустрою міста, прибирання, підмітання території міста, утримання в зимовий період), закупівля № UA -2020-01-17-000893-с; визнання недійсним договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти від 20.02.2020 № 2, укладеного відповідачами.
В обгрунтування позову прокурор посилався на те, що:
-відповідачі та КП "Екоресурс" Малинської міської ради є пов`язаними особами в розумінні п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки ці юридичні особи перебувають під контролем іншої юридичної особи - засновника в особі Малинської міської ради, яка здійснює контроль над учасниками процедури закупівлі;
-оскільки учасники процедури закупівлі є пов`язаними особами в розумінні ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі", тому зазначене згідно із ст. 30 цього Закону є підставою для відхилення замовником пропозиції конкурсних торгів та свідчить про наявність підстав для визнання рішення тендерного комітету від 06.02.2020 недійсним як такого, що прийняте з порушенням вказаного Закону України;
-оспорювані протокол тендерного комітету та договір про закупівлі № 2 від 20.02.2020 підлягають визнанню недійсними згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) як такі, що суперечать Закону України "Про публічні закупівлі" та інтересам держави і суспільства, так як не було дотримано принципу добросовісної конкуренції серед учасників, а переможця торгів було визначено не в результаті конкурентного відбору;
-державний фінансовий контроль повинен забезпечуватись органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі, що не було виконано Держаудитслужбою.
Вказане прокурор вважав підставою для звернення з цим позовом, оскільки таким чином не було дотримано принципу добросовісної конкуренції серед учасників, а переможця торгів було визначено не в результаті конкурентного відбору.
Заперечуючи проти позовних вимог прокурора, Малинська міська рада стверджувала про відсутність зазначених прокурором порушень при проведенні публічної закупівлі та зазначала, що на час розгляду справи оспорюваний договір виконано в повному обсязі, послуги КП "Малин" надані якісно, у встановлені договором строки, територія міста прибрана і знаходиться в належному санітарному стані, термін дії договору закінчився, бюджетний період - календарний рік закрито.
Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області позовних вимог прокурора не підтримало, зазначаючи про відсутність визначених ст. 7-1 Закону України "Про публічні закупівлі" підстав для здійснення моніторингу спірної закупівлі.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.04.2021 у справі № 906/1061/20 (суддя Лозинська І. В.) у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 (колегія суддів: Маціщук А.В. - головуючий, Олексюк Г.Є., Філіпова Т.Л.) апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 02.04.2021 у справі № 906/1061/20 змінено, доповнено мотивувальну частину рішення в редакції постанови апеляційного суду.
У касаційній скарзі заступник керівника Житомирської обласної прокуратури просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 та рішення Господарського суду Житомирської області від 02.04.2021 у справі № 906/1061/20 скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
На обґрунтування доводів касаційної скарги прокурор визначає підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч.2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та вказує, що при винесенні оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 905/1250/18 стосовно приписів статей 1, 30 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 2, 3, 4, 53, 55, 74, 79, 86, 236, 282 ГПК України.
Разом із тим скаржник також зазначає, що судом апеляційної інстанції в частині висновку про неналежність/неефективність обраного позивачем способу захисту, враховано висновок Верховного Суду, який викладено у постанові Касаційного господарського суду від 07.07.2021 у справі № 905/1562/20 підставою позову у якій є недотримання вимог ст.25 Закону України "Про публічні закупівлі" та завищення розміру забезпечення тендерної пропозиції, що є відмінною від підстави позову у справі, яка розглядається.
У відзивах на касаційну скаргу Управління ЖКГ та КП "Малин" просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, обґрунтовуючи таку позицію посиланням на правильність висновків судів попередніх інстанцій у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.10.2021 (колегія суддів: Колос І.Б. - головуючий, Булгакова І.В., Малашенкова Т.М.) справу № 906/1061/20 разом із касаційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Підставою для передачі справи № 906/1061/20 на розгляд об`єднаної палати колегія суддів зазначила необхідність відступити /конкретизувати, уточнити, тощо/ від висновку щодо застосування правових норм, який було викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 905/1562/20, а саме щодо належності / ефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права при зверненні з вимогою про визнання договору недійсним, на стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним, без вимоги та вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту.
Ухвалою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.11.2021 справу № 906/1061/20 за касаційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 та рішення Господарського суду Житомирської області від 02.04.2021 прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 03.12.2021.
В судове засідання з`явилась представник Офісу Генерального прокурора Готка Ю. О., представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н. Г., пояснення представника Офісу Генерального прокурора, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, доводи відзивів на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 17.01.2020 на офіційному веб-порталі електронної системи публічних закупівель "Ргоzоrrо" Управління ЖКГ опублікувало оголошення про проведення відкритих торгів UА-2020-01-17-000893-с очікуваною вартістю 3 116 269,00 грн з предметом закупівлі: ДК 021:2015 код 90610000-6 - послуги з прибирання та підмітання вулиць (послуги з благоустрою міста, прибирання, підмітання території міста, утримання у зимовий період).
У відкритих торгах взяли учать КП "Малин" з ціновою пропозицією - 3 115 000,00 грн та КП "Екоресурс" з ціновою пропозицією - 3 116 269,00 грн.
Відповідно до протоколу № 1-ОП засідання тендерного комітету Управління ЖКГ переможцем торгів визначено КП "Малин", у зв`язку з чим сформовано звіт про результати проведення процедури закупівлі та 20.02.2020 на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель оприлюднено повідомлення про намір укласти договір.
Між Управління ЖКГ (замовник) та КП "Малин" (виконавець) був укладений договір № 2 від 20.02.2020 на закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти, згідно з п.1.1 якого виконавець зобов`язався у 2020 році надати замовнику послуги, зазначені в п. 1.2 договору, а замовник - прийняти їх та оплатити. Найменування послуг: ДК 021:2015 код 90610000-6 - послуги з прибирання та підмітання вулиць (послуги з благоустрою міста, прибирання, підмітання території міста, утримання в зимовий період) - 1 послуга (п. 1.2 договору).
Ціна договору становить 3 115 000, 00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 519 166,67 грн (п. 3.1 договору).
У п. 5.1 договору сторони визначили строк надання послуг: протягом 2020 року з моменту підписання договору.
Відповідно п.10.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань.
Як вбачається із матеріалів справи, листом від 25.03.2021 № 145 Малинською міською радою повідомлено господарський суд про те, що договір № 2 від 20.02.2020 виконано сторонами в повному обсязі; КП "Малин" надало послуги якісно та в строк, територія міста прибрана і знаходиться в належному санітарному стані; на даний час термін дії договору закінчився, бюджетний період - календарний рік закрито.
Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що Управління ЖКГ є відокремленим структурним підрозділом виконавчого комітету Малинської міської ради та підпорядковується виконавчому комітету Малинської міської ради, міському голові, його заступнику відповідно до функціональних повноважень і основними завданнями якого є, зокрема, забезпечення контролю за утриманням майна, що перебуває у власності територіальної громади, ефективного використання цього майна, організація благоустрою міста та здійснення контролю за станом благоустрою міста.
Учасники спірної закупівлі КП "Малин" та КП "Екоресурс" створені Малинською міською радою на базі відокремленої частини комунальної власності територіальної громади міста Малина; підприємства входять до сфери управління Малинської міської ради, а керівники зазначених підприємств призначені на підставі розпорядження Малинського міського голови на умовах, укладених з ними контрактів.
Підставами для визнання недійсними результатів публічної закупівлі та відповідного договору прокурор зазначив те, що замовник та учасники процедури закупівлі є пов`язаними особами в розумінні ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі", що відповідно до ст. 30 цього Закону (у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було підставою для відхилення замовником - Управлінням ЖКГ тендерної пропозиції КП "Малин".
Судом першої інстанції встановлено, що КП "Малин", КП "Екоресурс" та Управління ЖКГ є пов`язаними особами в розумінні Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки ці юридичні особи перебувають під спільним контролем однієї юридичної особи - засновника в особі Малинської міської ради, яка відповідно до установчих документів здійснює контроль над учасниками процедури закупівлі, що відповідно до ст. 30 Закону України "Про публічні закупівлі" було підставою для відхилення замовником тендерної пропозиції учасника конкурсних торгів і відміни торгів згідно з ч. 1 ст. 31 Закону України "Про публічні закупівлі".
Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області не було проведено моніторингу та перевірки спірної процедури закупівлі.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 № 2939-XII (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 2939-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі.
Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в України").
Відповідно до абз. 8 та 13 п.п. 4 п. 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016 (із змінами) (далі - Положення), Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за дотриманням законодавства про закупівлі; усуненням виявлених недоліків і порушень.
Держаудитслужба, згідно з абз. 20, 22 п. 6 Положення, для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами; порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.
За п.7 Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.
Наказом Держаудитслужби від 02.06.2016 № 23 затверджено Положення про Північний офіс Держаудитслужби, згідно з яким у складі офісу утворено структурні підрозділи - Управління у Вінницькій, Житомирській, Черкаській та Чернігівській областях, кожне з яких здійснює свої повноваження на території адміністративно- територіальної одиниці за їх місцезнаходженням. Апарат Офісу здійснює реалізацію державного фінансового контролю у місті Києві та на території Київської області.
Відтак Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області є структурним підрозділом Північного офісу Держаудитслужби, основне завдання якого - реалізація повноважень Офісу на території Житомирської області.
Згідно з Положенням про Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області, яке затверджене наказом від 23.02.2017 № 39, Управління здійснює контроль за дотриманням законодавства про закупівлі, реалізує державний фінансовий контроль через моніторинг закупівель; має право перевіряти документи щодо проведення процедур закупівель, вносити керівництву Офісу пропозиції щодо порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, наділене іншими повноваженнями, визначеними нормативно-правовими актами.
Оскільки Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області не було проведено моніторингу та перевірки процедури закупівлі №UА-2020-01-17-000893-с на відповідність законодавству у сфері закупівель, суд першої інстанції дійшов висновку, що Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області неналежним чином здійснювався контроль за дотриманням законодавства про закупівлі.
Разом із тим, погодившись з доводами прокурора щодо наявності порушення Закону України "Про публічні закупівлі" при проведенні спірних торгів, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.
Судом першої інстанції враховано ту обставину, що участь у відкритих торгах (аукціоні) UА-2020-01-17-000893-с прийняло лише дві юридичні особи - КП "Екоресурс" Малинської міської ради та КП "Малин" Малинської міської ради; інших учасників, які б не були пов`язаними особами в розумінні ч. 1 Закону України "Про публічні закупівлі", зареєстровано не було. Проведення повторного конкурсу, на думку суду, позбавляло б Малинську міську раду в особі її органів здійснювати належним чином покладені на неї повноваження в частині надання послуг з прибирання території міста, утримання у зимовий період тощо, що є недопустимим.
Також судом було встановлено, що договір № 2 від 20.02.2020 виконано сторонами в повному обсязі; КП "Малин" надало послуги якісно та в строк, територія міста прибрана і знаходиться в належному санітарному стані; на даний час термін дії договору закінчився, бюджетний період - календарний рік закрито .
Крім того, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 даного Закону суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Конституційний Суд України у п.п. 4.1. п. 4 Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 КК України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) у справі № 1-33/2004 від 02.11.2004, відмітив, зокрема, що за ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості та ідеї права. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай, справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Суд першої інстанції також врахував правову позицію Конституційного Суду України щодо дотримання справедливості, яка викладена у Рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави". Принцип верховенства права та справедливості є універсальним, як для кримінального, так і для господарського, адміністративного та цивільного судочинства.
З огляду на зазначене і встановлені фактичні обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, що спірні відкриті торги були проведені із порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" з огляду на те, що їх замовник та учасники є пов`язаними особами та наявністю порушень, допущених Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області щодо неналежного здійснення контролю за дотриманням законодавства про закупівлі, однак дійшов висновку про відмову у задоволенні позову посилаючись на неефективність обраного прокурором способу захисту
Змінюючи рішення Господарського суду Житомирської області від 02.04.2021 у справі № 906/1061/20 та доповнюючи його мотивувальну частину в редакції постанови від 27.07.2021, Північно-західний апеляційний господарський суд виходив з того, що визнання недійсним вже виконаного договору не відновить порушені інтереси держави через неможливість проведення нового тендеру чи двосторонньої реституції (замовник не зможе повернути все, отримане за таким договором та буде змушений компенсувати вартість отриманого іншій стороні договору), а прокурор одночасно з вимогою про визнання недійсним договору не заявляє вимоги про односторонню реституцію або відшкодування збитків чи стягнення всього, отриманого переможцем тендеру, в дохід держави.
У справі, що розглядається, предметом закупівлі та відповідного договору були послуги з прибирання та підмітання вулиць (послуги з благоустрою міста, прибирання, підмітання території міста, утримання в зимовий період).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Підставою недійсності правочину згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Правовідносини щодо проведення спірної закупівлі, на час її проведення, були врегульовані Законом України "Про публічні закупівлі" в редакції закону від 25.12.2015 № 922-VІІІ.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Згідно ст. 20 цього Закону відкриті торги є основною процедурою закупівлі. Під час проведення процедури відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі зацікавлені особи. Для проведення процедури закупівлі має бути подано не менше двох пропозицій.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що замовник відхиляє тендерну пропозицію у разі, якщо наявні підстави, зазначені у статті 17 і частині сьомій статті 28 цього Закону.
За змістом п. 7 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника в разі, якщо тендерна пропозиція подана учасником процедури закупівлі, який є пов`язаною особою з іншими учасниками процедури закупівлі та/або з членом (членами) тендерного комітету, уповноваженою особою (особами) замовника.
Відповідно до п. 16 ч.1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" пов`язана особа -особа, яка відповідає будь-якій з таких ознак:
-юридична особа, яка здійснює контроль над учасником процедури закупівлі або контролюється таким учасником процедури закупівлі, або перебуває під спільним контролем з таким учасником процедури закупівлі;
-фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль над учасником процедури закупівлі; -службова (посадова) особа учасника процедури закупівлі, уповноважена здійснювати від імені учасника процедури закупівлі юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення цивільно-правових відносин, та члени сім`ї такої службової (посадової) особи;
-фізичні особи - члени тендерного комітету, керівник замовника та/або члени їхніх сімей, які здійснюють контроль над учасниками процедури закупівлі або уповноважені здійснювати від імені учасника процедури закупівлі юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення цивільно-правових відносин.
Під здійсненням контролю розуміється можливість здійснення вирішального впливу або вирішальний вплив на господарську діяльність учасника процедури закупівлі безпосередньо або через більшу кількість пов`язаних фізичних чи юридичних осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, що надають можливість визначати умови господарської діяльності, надавати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління учасника процедури закупівлі, або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), що становить не менше ніж 25 відсотків статутного капіталу учасника процедури закупівлі.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) замовник відміняє торги, зокрема, у разі відхилення всіх тендерних пропозицій згідно з цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 10 та ч. 1 ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню (пп.1 п. "а" ч. 1 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Судами попередніх інстанцій встановлено, що замовник закупівлі є відокремленим структурним підрозділом виконавчого комітету Малинської міської ради та підпорядковується виконавчому комітету Малинської міської ради і Малинському міському голові, обидва учасники торгів створені та до входять сфери управління Малинської міської ради, а керівники зазначених підприємств призначені на підставі розпорядження Малинської міського голови, а відтак суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що замовник та учасники торгів є пов`язаними особами.
У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Отже, при розгляді позову про визнання недійсним правочину судом має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій у торгах брало участь лише два учасники - комунальні підприємства; інших учасників, зареєстровано не було; на момент розгляду справи у суді першої інстанції строк дії договору та зобов`язань за цим договором закінчився; обумовлені оспорюваним договором послуги надані виконавцем, прийняті та оплачені замовником без зауважень.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у місті Малин Житомирської області немає інших підприємств які би надавали послуги з прибирання та підмітання вулиць (послуги з благоустрою міста, прибирання, підмітання території міста, утримання в зимовий період).
З огляду на зазначене, враховуючи встановлені обставини у цій справі, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Водночас, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погоджується із висновками апеляційного суду щодо зміни та доповнення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції і відмову в позові з підстав неефективності обраного прокурором способу захисту, з огляду на таке.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій справі, виходив з того, що визнання недійсним вже виконаного договору не відновить порушені інтереси держави через неможливість проведення нового тендеру чи двосторонньої реституції (замовник не зможе повернути все, отримане за таким договором та буде змушений компенсувати вартість отриманого іншій стороні договору), а прокурор одночасно з вимогою про визнання недійсним договору не заявляє вимоги про односторонню реституцію або відшкодування збитків чи стягнення всього, отриманого переможцем тендеру, в дохід держави.
Також, суд апеляційної інстанції вказав, що прокурор не заявляв вимоги застосувати наслідки недійсності правочину - двосторонню чи односторонню реституцію, стягнути збитки або стягнути все, отримане в дохід держави, що, на думку суду попередньої інстанції, дозволяє дійти висновку про обрання прокурором неефективного способу захисту права і відмовити у задоволенні позову з цієї підстави.
Отже, підставою для відмови у позові у цій справі є обрання позивачем неефективного способу захисту.
Разом із тим, Верховним Судом неодноразово наголошувалось, що суд, який розглядає справу має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду бере до уваги висновок викладений у п. 6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, в якому вказано, що якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 16, 216 ЦК України, ст. 20 ГК України у спорах щодо визнання на підставі ст. 203, 215 ЦК України недійсним договору без вирішення судом є необхідним вирішення питання про застосування правових наслідків такої недійсності, є належним та ефективним способом захисту у випадку виконання такого договору. Адже обрання неналежного та/або неефективного способу захисту за таких обставин є самостійною і самодостатньою підставою для відмови у позові.
А відтак у вирішення питання щодо подібності правовідносин у спорах щодо визнання на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України недійсним договору визначальним моментом є спосіб захисту, визначений ст.ст.16, 216 ЦК України, ст. 20 ГК України - як визнання недійсним договору, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності.
Перед Верховним Судом фактично поставлено питання чи є, за таких умов, такий спосіб захисту належним та ефективним способом захисту.
Спір у справі № 905/1227/17, на який посилається скаржник у касаційній скарзі, стосувався визнання недійсним договору оренди, при цьому, що на момент звернення прокурором з позовом до суду спірне майно вже було повернуто балансоутримувачу. Підставою позову було те, що спірний договір оренди укладений з порушенням вимог чинного законодавства про освіту, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним за приписами статей 203, 215 ЦК України.
З огляду на мотивувальну частину постанови щодо застосування ст. ст. 215, 216, 236 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зазначила таке : оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення). Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову. За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15 (провадження № 3-1143гс15), оскільки розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду вказала, що чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, визнавши договір оренди в судовому порядку недійсним на майбутнє (з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду). Відтак, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку що рішення суду апеляційної інстанцій слід змінити в резолютивній частині, зокрема визнати недійсним спірний договір ( з відповідними змінами до нього).
Прийняття Великою Палатою Верховного Суду у справі № 905/1227/17 рішення про зміну резолютивної частини постанови апеляційного суду щодо визнання недійсним спірного договору ( з відповідними змінами до нього) дозволяє стверджувати про те, що Верховний Суд погодився з належністю саме такого способу захисту, як визнання договору недійсним.
Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи, змінюючи в резолютивній частині оскаржуване судове рішення, визначила питання належності та ефективності способу захисту прав у категорії спорів щодо визнання недійсним договорів, укладених з порушенням вимог чинного законодавства, і вказала, що навіть коли сторонами виконаний повністю або частково договір розірвано, або закінчено строк (термін) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову це не перешкоджає поданню відповідного позову.
Отже, розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
У касаційній скарзі скаржник посилається і на справу № 905/1250/18, яка також переглядалася у касаційному порядку Верховним Судом, і предметом позову у якій є визнання недійсними рішення тендерного комітету та договору про закупівлю. Підставою позову було те, що під час закупівлі істотно порушено вимоги Закону України "Про публічні закупівлі" (учасники процедури закупівлі є пов`язаними особами в розумінні статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" і це відповідно до статті 30 цього Закону є підставою для відхилення замовником пропозиції конкурсних торгів), у зв`язку з чим рішення тендерного комітету та договір про закупівлю підлягають визнанню недійсними за приписами ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Отже, спір у справі № 905/1250/18 виник щодо визнання недійсними рішення тендерного комітету та договору про закупівлю. Рішенням господарського суду, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позовні вимоги у справі № 905/1250/18 з відповідних мотивів задоволено.
Аналіз змісту постанови Касаційного господарського суду від 27.03.2019 у справі № 905/1250/18 не дає підстав вважати, що Верховним Судом у справі № 905/1250/18 досліджувалося та, відповідно, висвітлювалося питання належності/ефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права.
Верховним Судом у справі № 905/1250/18 досліджувалось питання чи є учасники процедури закупівлі пов`язаними особами в розумінні ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" і це відповідно до ст. 30 цього Закону є підставою для відхилення замовником пропозиції конкурсних торгів, у зв`язку з чим рішення тендерного комітету та договір про закупівлю підлягають визнанню недійсними за приписами ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Разом із цим, наявні інші підходи у вирішенні питання про належність/ефективність такого способу захисту, як визнання договору недійсним у випадку його виконання без вимоги про застосування наслідків недійсності правочину - двосторонню чи односторонню реституцію, стягнення збитків або стягнення всього, отриманого в дохід держави.
Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі визнання недійсним правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника ( п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.
Разом з тим цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у відповідних статтях.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06. 2018 у справі № 338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10. 2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (п. 14).
Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Але це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Частинами 1 та 2 ст. 5 ГПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
А відтак спір, переданий на вирішення суду з дотриманням правил юрисдикції та підсудності, має бути розглянутий по суті заявлених позовних вимог. При вирішені спору, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорено права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установлених обставин вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Тобто, якщо позивач, у даному випадку прокурор, дотримався передбаченого процесуальним законодавством порядку звернення до суду за захистом порушених, оспорюваних чи невизнаних прав з урахуванням вимог Конституції України, Закону України "Про прокуратуру" (зокрема, ст. 24 цього закону), то в такому зверненні може бути відмовлено виключно з підстав, установлених законом.
Наявність повноти судового захисту залежить від дій суду, який відповідно до ч.1 ст. 2 ГПК України повинен справедливо, неупереджено та своєчасно вирішити спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, ураховуючи частину третю цієї ж статті.
Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно п. 2 ч.2 ст.16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним. Пункт 4 ч.2 зазначеної статті визначає такий спосіб захисту як відновлення становища, яке існувало до порушення.
Статтею 20 ГК України визначено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.
Тобто такий спосіб захисту порушеного права та інтересу, як визнання правочину недійсним, передбачений ч.2 ст. 20 ГК України та п. 2 ч.2 ст.16 ЦК України, а інший висновок не враховує зазначених норм матеріального права, а також вимог ст. ст. 2, 14 ГПК України.
Тлумачення ст. 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину.
До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в ст. 216 ЦК або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1ст.216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.
Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01. 2020 у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".
Тлумачення змісту частини першої статті 216 ЦК України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.
Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній, одержаного ними на виконання цього правочину.
Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
При цьому, якщо у позові не заявлено вимоги про застосування двосторонньої реституції, суд має розглянути питання щодо ефективності способу захисту в цілому, і якщо проведення двосторонньої реституції не відновить права позивача, а погіршить його становище, або взагалі є неможливим, то це є підставою для відмови у задоволення позову про визнання договору недійсним, адже невідворотнім наслідком такого задоволення є двостороння реституція (постанова Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Отже об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді, адже заявлення такої вимоги є також належним способом захисту, який передбачений законом. Водночас суд має визначитися із ефективністю такого способу (з`ясувати можливість проведення двосторонньої реституції, її вплив на відновлення прав держави). Разом із тим, вимога про застосування наслідків недійсності може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду переглядаючи у касаційному порядку справу № 906/1061/20 враховує, що фактичні обставини цієї справи різняться з обставинами, що були встановлені у справах № 905/1562/20 та № 905/1227/17, які вплинули на висновки судів щодо ефективності обраного засобу захисту.
Однак, враховуючи, що висновок про належність/ефективність обраного способу захисту є універсальним у подібних категоріях спорів, а саме щодо вимог про визнання недійсним виконаних договорів, без одночасного заявлення вимог про реституцію, збитки тощо, а також те, що однакове розуміння правильності формулювання позовних вимог сприятиме розумній передбачуваності судових рішень, забезпечить реалізацію на практиці принципу правової визначеності, як для прокурорів та/або позивачів так і для судів та задля вироблення єдиного підходу у вирішенні питання щодо способу захисту, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за доцільне, з підстав зазначених вище, уточнити висновок щодо застосування відповідних норм права, який було викладено у постанові Касаційного господарського суду від 07.07.2021 у справі № 905/1562/20 наступним чином :
Позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 ЦК, є належним способом захисту, який передбачений законом.