ПОСТАНОВА
Іменем України
23 лютого 2022 року
Київ
справа №560/3678/19
адміністративне провадження №К/9901/18698/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Усенко Є.А., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 560/3678/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень і вимоги, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Хмельницькій області, яке є правонаступником Головного управління ДФС у Хмельницькій області, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2020 року (головуючий суддя - Граб Л. С., судді: Іваненко Т. В., Сторчак В. Ю.),
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС), в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кам`янець-Подільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 6 жовтня 2016 року №0021051302 та №0021061302;
- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Кам`янець-Подільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 28 листопада 2016 року №7149-17.
На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та податкова вимога є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем на підставі висновків, які не відповідають фактичним обставинам.
Протокольною ухвалою від 9 грудня 2019 року, занесеною до протоколу судового засідання, Хмельницький окружний адміністративний суд здійснив заміну сторони у справі - ГУ ДФС на його правонаступника - Головне управління ДПС у Хмельницькій області (т. 1 а.с. 145-146).
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 13 березня 2020 року позов задовольнив частково, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Кам`янець-Подільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 6 жовтня 2016 року №0021051302 в частині суми грошового зобов`язання 43152,54 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням в сумі 34386,00 грн та штрафними санкціями в сумі 8766,54 грн; визнав протиправною та скасував податкову вимогу Кам`янець-Подільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 28 листопада 2016 року №7149-17 в частині суми податкового боргу 43152,54 грн. В іншій частині позову відмовив.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 1 липня 2020 року рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
На підставі пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1, 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), відповідно до наказу від 12 липня 2016 року № 423 посадовою особою Кам`янець-Подільської ОДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, за наслідками якої складено акт від 8 серпня 2016 року №611/22-09-13-02/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки).
В Акті перевірки зроблено висновки про порушення позивачем:
- підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 179.7 статті 179, підпунктів 1.5, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, що призвело до заниження податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік у сумі 197268,41 грн та військового збору 17427,53 грн.
- підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункту 179.1 статті 179 ПК України в частині не подання декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік.
На підставі висновків Акта перевірки ГУ ДФС 6 жовтня 2016 року прийняло податкові повідомлення - рішення:
- №0021051302, яким ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 289867,59 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням 231758,07 грн, за штрафними(фінансовими) санкціями - 58109,52 грн;
- №0021061302, яким ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 21784,41 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням - 17427,53 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 4356,88 грн.
Також ГУ ДФС сформувало і направило позивачеві податкову вимогу від 28 листопада 2016 року №7149-17 на загальну суму 310330,50 грн.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_1 (Позичальник) та Публічним акціонерним товариством «УКРСОЦБАНК» (Кредитор) було укладено ряд кредитних договорів: №890/202-РК 90 від 6 травня 2008 року; №890/217-РК 55 від 19 жовтня 2007 року; №890/233-НКЛ 44 від 27 травня 2008 року; №890/218-РК 100 від 15 травня 2008 року; №890/193-РК 86 від 24 квітня 2008 року; №890/108-РК 48 від 17 березня 2008 року; №890/270-НКЛ 17 від 3 грудня 2007 року; №890/117-РК 22 від 11 липня 2007 року; №890/129-РК 26 від 1 серпня 2007 року; №890/68-РК 27 від 26 лютого 2008 року; №890/191-РК 84 від 21 квітня 2008 року.
Згідно з Актом перевірки на підставі відомостей про суми виплачених доходів з Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України у період з 1 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року платник ОСОБА_1 отримав дохід у вигляді додаткового блага (ознака доходу 126) в сумі 1161835,35 грн.
Листом від 2 червня 2016 року №11.1-186/79-664 ПАТ «УКРСОЦБАНК» підтвердив інформацію про суми нарахованого та виплаченого доходу за ознакою доходу « 126» у вигляді анулювання кредитної заборгованості в тому числі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) із зазначенням таких відомостей:
- сума доходу у вигляді анульованої основної суми кредитної заборгованості - 1162444,35 грн;
- сума доходу, що не підлягає оподаткуванню - 609,00 грн;
- сума нарахованого та виплаченого доходу, відображена в ф. 1-ДФ, - 1161835,35 грн;
- період включення в ф. 1-ДФ - 2 кв. 2015 року;
- повідомлення клієнта - шляхом укладання договору.
Проаналізувавши вимоги ПК України та Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що під додатковим благом розуміється тільки основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.
Дослідивши надану на вимогу суду "Альфа-Банком" довідку від 4 березня 2020 року №06511/БТ-26-б/б, суд зазначив, що загальна сума основної суми боргу за кредитними договорами, укладеними ПАТ «УКРСОЦБАНК» з ОСОБА_1 , складає 1162444,35 грн.
Застосувавши норми пунктів 167.1 статті 167 ПК України та 164.6 статті 164 ПК України, суд дійшов висновку, що сума заниженого ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб складає 197371,93 грн, а не 231758,07 грн як визначив відповідач.
Такі обставини стали підставою для скасування податкового повідомлення - рішення від 6 жовтня 2016 року №0021051302 та податкової вимоги від 28 листопада 2016 року №7149-17 у відповідній частині. Суму військового збору, визначену у податковому повідомленні-рішенні від 6 жовтня 2016 року №0021061302, суд визнав такою, що відповідає правильному розрахунку.
Надаючи правову оцінку доводам позивача щодо порушення ГУ ДФС процедури повідомлення про призначену перевірку, суд першої інстанції встановив: перевірка позивача проводилася у серпні 2016 року; контролюючий орган 13 липня 2016 року направив на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення копію наказу від 12 липня 2016 року №423 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 та повідомлення про проведення перевірки. Встановивши такі обставини, врахувавши вимоги пункту 42.2 статті 42 ПК України (у редакції, чинній у серпні 2016 року), суд першої інстанції дійшов висновку, що ГУ ДФС дотрималося вимог податкового законодавства щодо завчасного та належного повідомлення платника податків про проведення документальної перевірки. Суд зазначив, що неотримання платником податків кореспонденції не свідчить про невиконання контролюючим органом обов`язку, встановленого податковим законодавством.
З такими висновками не погодився суд апеляційної інстанції, який свою позицію мотивував таким:
1) Позивач доводив, що поштовий конверт з направленням на перевірку був надісланий контролюючим органом на прізвище « ОСОБА_2 », а не « ОСОБА_1 », що унеможливило вручення поштового відправлення позивачу. Під час судового розгляду представник ГУ ДФС пояснив, що копія наказу та повідомлення про перевірку були направлені ОСОБА_1 повторно, про що надав копію конверта та фіскального чека, у яких зазначено прізвище « ОСОБА_1 ». При порівнянні ідентифікаційних реквізитів на копіях чеків, встановлено, що вони є ідентичними, що дає підстави для сумніву, що копія чека, яка ніби свідчить про повторне направлення документів, не є копією першого чека. Оригіналу другого чека відповідач не надав. Апеляційний суд зазначив, що представник відповідача на спростування тверджень позивача не навів суду апеляційної інстанції жодного обґрунтованого доводу. З цих підстав суд дійшов висновку, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт направлення ОСОБА_1 копії наказу та повідомлення про перевірку, що є порушенням пункту 79.2 статті 79 ПК України.
2) Згідно з Актом перевірки проведено позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року. Однак, за висновками Акта перевірки позивач зобов`язаний був задекларувати отриманий дохід від банківської установи у вигляді додаткового блага до 1 серпня 2016 року. Апеляційний суд дійшов висновку, що в даному випадку відповідач, здійснюючи дослідження питань щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб в період з 1 січня 2016 року по серпень 2016 року, вийшов за межі предмету перевірки, у зв`язку з чим акт такої перевірки є доказом, здобутим з порушенням закону. Питання своєчасності нарахування та сплати податків та зборів за період з січня по серпень 2016 року могли бути предметом іншої перевірки, а відтак, з`ясування податковим органом під час податкової перевірки питань, що не охоплюються законодавчо визначеними межами з проведення даного виду податкової перевірки, не можна визнати діями суб`єкта владних повноважень, що відповідають ознакам правомірності.
3) Як вбачається зі змісту Акта перевірки, відповідач зазначив, що нарахування платнику податків доходу у вигляді додаткового блага на суму 1162444,35 грн підтверджується листом АТ «ОТП БАНК». Однак, у відзиві на позовну заяву відповідач вже посилається на лист ПАТ "УКРСОЦБАНК", зазначаючи при цьому, що Акт перевірки містить помилку щодо назви банку. Водночас суд першої інстанції досліджував в судовому засіданні довідку, видану "Альфа-Банком". Апеляційний суд із посиланням на пункт 86.1 статті 86 ПК України та пункт 14 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2013 № 395 (далі - Порядок № 395), погодився із доводами позивача, що ні лист ПАТ «УКРСОЦБАНК», ні копії договорів, надані відповідачем до суду, не можуть бути носіями доказової інформації, оскільки посилання на такі відсутні в Акті перевірки, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення та податкова вимога.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірності оскаржуваних рішень, що дає підстави для визнання останніх протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Не погодившись з постановою апеляційного суду, Головне управління ДПС у Хмельницькій області, яке є правонаступником ГУ ДФС, (далі - ГУ ДПС) подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, такими доводами:
1) Посилаючись на пункт 42.4 статті 42 ПК України, яким визначено, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення, ГУ ДПС вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 6 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18, від 9 жовтня 2018 року у справі № 820/1864/17. ГУ ДПС зазначає, що висновок Верховного Суду полягає в обов`язку платника податків забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків. Необізнаність платника з наказом про проведення перевірки через нехтування або ухилення від виконання такого обов`язку без поважних причин не може бути в подальшому розцінена на користь останнього.
2) Посилаючись на те, що в Акті перевірки помилково вказано, що при перевірці використаний лист АТ «ОТП БАНК» замість листа ПАТ «УКРСОЦБАНК», ГУ ДПС зазначає, що така помилка не призводить до скасування прийнятих за наслідками перевірки рішень, оскільки порушення, зафіксовані в Акті перевірки контролюючого органу, знайшли своє підтвердження в суді першої інстанції при дослідженні та встановленні усіх обставин справи з перевіркою їх тими доказами, що містяться в матеріалах справи. ГУ ДПС вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував в цій частині висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 червня 2020 року у справі №140/388/19, відповідно до якого вада акта не робить автоматично протиправним рішення контролюючого органу, саме по собі порушення порядку оформлення акта перевірки (у частині обов`язку підписання особами, які здійснювали перевірку) не може бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення, винесеного на підставі не підписаного одним із перевіряючих акта перевірки, але в сукупності з іншими порушеннями може слугувати обставиною для висновку щодо протиправності рішень контролюючого органу. Це стосується випадків, коли обставини, викладені в акті, не знайдуть підтвердження в суді.
3) ГУ ДПС доводить, що анулювання кредитної заборгованості є додатковим благом в розумінні підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, підлягає включенню до загального річного оподатковуваного доходу та відображенню платником в податковій декларації про майновий стан і доходи. Такий дохід є базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб. ГУ ДПС вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував в цій частині висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 822/1182/15.
4) Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 5 липня 2019 року у справі № 823/1272/17, відповідно до якого у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував дані податкового обліку, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
5) Також, на переконання заявника касаційної скарги, суд апеляційної інстанції не дотримався принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи і не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 березня 2019 року у справі №810/5520/13-а, від 2 жовтня 2020 року у справі № 813/2442/16, від 16 квітня 2019 року у справі №806/3183/17, від 9 квітня 2019 року у справі №813/8958/13-а, відповідно до яких виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосуванні норм матеріального та процесуального права, для цього КАС України покладає на суд обов`язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з`ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Дієвість адміністративного судочинства залежить від того, на скільки повно і всебічно будуть підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ухвалою від 15 вересня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, з метою перевірки вищенаведених доводів ГУ ДПС про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Враховуючи, що інші доводи ГУ ДПС, викладені у касаційній скарзі, наведені не у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України, такі доводи не були підставою для відкриття касаційного провадження, відповідно, не є предметом цього касаційного перегляду.
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач, посилаючись на правильність висновків апеляційного суду та безпідставність доводів ГУ ДПС, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права в цих межах, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Щодо доводів ГУ ДПС про не врахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 6 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18, від 9 жовтня 2018 року у справі № 820/1864/17, колегія суддів зазначає таке.
Під час касаційного перегляду встановлено, що скаржник у касаційній скарзі посилається на статтю 42 ПК України у редакції, яка набрала чинності з 1 січня 2018 року. У цій редакції пункт 42.4 містить, зокрема, абзац шостий, відповідно до якого у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
У постанові від 6 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18 застосовувався пункт 42.4 статті 42 ПК України у редакції, чинній з 1 січня 2018 року, оскільки правовідносини у справі № 520/8681/18 набули характеру спірних у червні 2018 року.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які, на його переконання, неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставитися перед судами попередніх інстанцій в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
У справі, у якій подано касаційну скаргу спірні правовідносини виникли у липні 2016 року, відповідно, посилання скаржника на абзац шостий пункту 42.4 статті 42 ПК України є безпідставним, оскільки на час виникнення спірних правовідносин така норма не існувала у ПК України.
Водночас, у постановах від 6 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18, від 9 жовтня 2018 року у справі № 820/1864/17 також було застосовано пункт 42.2 статті 42 ПК України, відповідно до якого документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
У постанові від 6 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18 суд виклав позицію про те, що обов`язку контролюючого органу завчасно ознайомити платника податків про намір проведення документальної позапланової невиїзної перевірки у спосіб, визначений пунктом 42.2 статті 42 ПК України, кореспондує також і обов`язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції або повідомлень (у разі застосування пункту 42.4 статті 42 ПК України) від органів ДФС України. Необізнаність платника з наказом про проведення перевірки через нехтування або ухилення від виконання такого обов`язку без поважних причин не може бути в подальшому розцінена на користь останнього.
У постанові від 9 жовтня 2018 року у справі № 820/1864/17 Верховний Суд зазначив, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.
При цьому, такий висновок у справах № 520/8681/18, № 820/1864/17 Верховний Суд висловлював при встановленому факті виконання контролюючим органом вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України щодо направлення копії наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків. У цих справах неотримання кореспонденції було пов`язано із незабезпеченням платником податків обов`язку отримати таку кореспонденцію.
Під час розгляду справи №560/3678/19, у якій подано касаційну скаргу, суд апеляційної інстанції посилався на те, що копію наказу про проведення перевірки та повідомлення про дату початку і місце проведення такої перевірки було направлено іншій особі - Головатому, що могло бути причиною неотримання цих документів ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції звернув увагу на доводи позивача про те, що надані ГУ ДПС документи на підтвердження повторного направлення копії цих документів позивачеві викликають сумніви і не повинні прийматися до уваги, оскільки ідентифікаційні реквізити на копіях фіскальних чеків є ідентичними. Обґрунтованих пояснень щодо цих обставин ГУ ДПС не надало. У касаційній скарзі також відсутнє посилання на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в цій частині. Скаржник лише зазначає, що апеляційний суд не дослідив обставин направлення позивачеві копій таких документів 13 липня 2016 року, однак, такі доводи спростовуються змістом судового рішення.
Враховуючи, що відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, колегія суддів позбавлена можливості вирішувати питання достовірності доказів про повторне направлення позивачеві наказу про проведення перевірки та повідомлення про дату початку і місце проведення такої перевірки та здійснити переоцінку їх як таких, що засвідчують належне виконання ГУ ДФС вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України.