ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 127/8962/20
провадження № 51-4648км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 8 червня 2021 року в кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120200020020000233 та № 12020020040000608, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останній раз 12 березня 2020 року Вінницьким міським судом Вінницької області за частинами 1 і 2 ст. 185 КК до покарання у виді арешту на строк 6 місяців,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2 і 3 ст. 185 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2 і 3 ст. 185 КК, і призначено йому покарання: за ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 3 ст. 185 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, призначених за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2020 року та даним вироком, і остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2020 року і остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавляння волі на строк 4 роки 6 місяців.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 3 лютого 2020 року приблизно з 09:46 він, перебуваючи у ПТ «Ломбард УМКВ і компанія» за адресою: м. Вінниця, площа Привокзальна, 1, повторно, таємно викрав майно ОСОБА_2 (мобільний телефон марки «Iphone 6 16 GB Silver», IMEI НОМЕР_1 )вартістю 2 275 грн, чим спричинив йому майнову шкоду на вказану суму.
16 травня 2020 року об 11:00 ОСОБА_1 , перебуваючи поблизу будинку № 3-А на вулиці Ширшова у м. Вінниці, з метою власного незаконного збагачення, з корисливих мотивів, розуміючи протиправність своїх дій та суспільно небезпечних наслідків, шляхом вільного доступу (через незамкнені двері), упевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи повторно, відчинив водійські двері автомобіля марки «Ford» моделі «Transit», державний номерний знак НОМЕР_2 , та проник до нього, звідки таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_3 (рюкзак з речами) на суму 745,34 грн, чим спричинив потерпілій шкоду на вказану суму.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 8 червня 2021 року залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника та частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора. Змінив вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2021року щодо ОСОБА_1 у частині призначеного покарання.
Призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 4 ст. 70, підпункта «а» п. 1 ч. 1 ст. 72 КК за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, призначених за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2020 року та даним вироком, остаточно призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 3 місяці.
За ч. 3 ст. 185 КК ОСОБА_1 призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 71, підпункта «а» п. 1 ч. 1 ст. 72 КК за сукупністю вироків до покарання за цим вироком частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2020 року і остаточно призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавляння волі на строк 4 роки 6 місяців.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 апеляційний суд постановив рахувати з 8 червня 2021 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зарахував строк попереднього ув`язнення ОСОБА_1
у строк відбування покарання з 16 травня 2020 року по 16 березня 2021 року
з розрахунку один день тримання під вартою за один день позбавлення волі та відбуте покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2020 року за період з 28 квітня по 8 червня 2021 року.
У решті вирок суду залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений порушує питання про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження в частині його засудження за ч. 3 ст. 185 КК на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК. Стверджує про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вказує, що його вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, не доведено та нічим не підтверджено, оскільки у провадженні не було проведено ряд слідчих дій (огляд автомобіля, не були вилучені відбитки пальців з дверей автомобіля, не було взято копії записів з камер відеоспостережень і запису з навігаційної системи мобільного оператора). Також зазначає про порушення його прав на захист, оскільки після його затримання на нього одягли кайданки і доставили до райвідділу, а усі слідчі дії проводилися за його відсутності. Вказує, що судами не доведено його вину у проникненні в сховище (автомобіль). Також посилається на те, що апеляційний суд у порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК не дослідив повторно докази у справі та формально її розглянув, оскільки доводи, наведені в апеляційній скарзі захисника, належним чином не перевірив і мотивовані відповіді на них не надав, внаслідок чого безпідставно відмовив у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Також засуджений, не оспорюючи доведеність його винуватості за ч. 2 ст. 185 КК, просить вирок у цій частині змінити в частині призначеного покарання та призначити йому покарання, яке було досягнуто за угодою між ним та потерпілим, а саме: 2 роки обмеження волі, та на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про скасування або зміну вироку, ухвали, відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК, суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 цього Кодексу і не переглядає судові рішення з підстав однобічності і неповноти судового розгляду, щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, про що вказує захисник у касаційній скарзі. Натомість саме такі підстави є предметом перегляду суду апеляційної інстанції.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Висновки місцевого суду щодо обґрунтованості засудження ОСОБА_1 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 185 КК у касаційній скарзі не оспорюється, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Що стосується доводів засудженого про те, що місцевим судом безпідставно відмовлено у затвердженні угоди між ним та потерпілим за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК, і призначенні покарання, яке визначено у цій угоді, то вони не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Зі змісту скарги вбачається, що засуджений ОСОБА_1 порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Як убачається з матеріалів провадження, під час судового провадження, до місцевого суду було надано угоду про примирення між потерпілим ОСОБА_2 та обвинуваченим ОСОБА_1 в частині обвинувачення останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК.
Вказаний суд, урахувавши особу обвинуваченого, який неодноразово судимий, а також тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_1 (ч. 2 ст. 185 КК та ч. 3 ст. 185 КК), дійшов висновку про те, що умови угоди не відповідають інтересам суспільства, зокрема в частині суспільного інтересу в запобіганні, виявленні та відповідному покаранні осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, і відповідно до вимог п. 2 ч. 7 ст. 474 КПК відмовив у затверджені угоди.
Отже, враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що угода була вирішена місцевим судом відповідно до вимог процесуального закону в межах наданих йому повноважень і не порушує його.
Що стосується доводів засудженого ОСОБА_1 про недоведеність його винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, та використання судом для обґрунтування своїх висновків недопустимих доказів, то вони не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК.
Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 суд першої інстанції обґрунтував показаннями: потерпілої ОСОБА_3 , яка суду дала показання про обставини викрадення її рюкзака з автомобіля, який був не замкнений; свідка ОСОБА_4 , який суду пояснив, що з припаркованого ним автомобілю, який він залишив не замкненим на замок, було викрадено рюкзак потерпілої. Після чого він побіг по вулиці приблизно 100 м, і побачив ОСОБА_1 , у якого був рюкзак потерпілої. Свідок пішов за ним, потім засуджений розвернувся в його сторону, і він його схопив, але той намагався вирватися. Потім приїхали працівники поліції та провели огляд місця події. Аналогічні показання свідок давав при проведенні з його участю слідчого експериме