Постанова
Іменем України
14 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 477/426/17
провадження № 51-4963 кмо 20
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого судді: Кравченка С.І.,
суддів: Анісімова Г.М., Антонюк Н.О., Короля В.В., Луганського Ю.М., Наставного В.В., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Ігнатенка Ю.В.,
прокурора Мединської Л.С.,
засудженого ОСОБА_1 ,
захисника Гриненко Т.В. (у режимі відеоконференції),
представника потерпілої Беспрозванного Д.О. (у режимі відеоконференції),
розглянула у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017150230000051 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рівне, жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого: 30 березня 2009 року за ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого 02 березня 2013 року за відбуттям строку покарання; 27 травня 2014 року за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, звільненого 03 січня 2016 року за відбуттям строку покарання,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 1 ст. 125 КК України,
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та в його інтересах захисника Гриненко Т.В. на вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 лютого 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2020 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 лютого 2020 року ОСОБА_1 засуджено:
- за ч. 4 ст. 152 КК України на 14 років позбавлення волі;
- ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді 200 годин громадських робіт.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838- VIIІ від
26 листопада 2015 року зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 13 січня 2017 року по 19 лютого 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2020 року вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 змінено в частині застосування вимог ч. 5 ст. 72 КК України, зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 20 лютого 2020 року до 14 липня 2020 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У решті вирок залишено без змін.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 13 січня 2017 року приблизно о 18:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , де вже знаходилася малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , застосовуючи до останньої з метою подолання її опору фізичне насильство, внаслідок якого їй було заподіяно легкі тілесні ушкодження, зґвалтував потерпілу.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник Гриненко Т.В., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Стверджує про ухвалення оскаржених судових рішень незаконним складом суду, оскільки головуюча у справі в суді першої інстанції суддя Головіна Т.М. до відпустки вже брала участь у розгляді справи у складі попередньої колегії суддів, а судді апеляційного суду Фаріонова О.М. та Міняйло М.П. брали участь у розгляді апеляційних скарг на ухвали про продовження строків тримання під вартою.
Також захисник зазначає, що розгляд справи в апеляційному суді відбувся формально, усупереч вимогам ст. 404 КПК України суд не дослідив повторно обставини, досліджені судом першої інстанції неповно та з порушеннями, залишивши клопотання сторони захисту з цього приводу без належного розгляду, а у своїй ухвалі повторив висновки, викладені у вироку місцевого суду, при цьому повний текст ухвали апеляційного суду після його оголошення не було надіслано захиснику.
Стверджує про упередженість суду першої інстанції та надання ним неправильної правової оцінки доказам у кримінальному провадженні, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, зокрема, щодо перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння, необґрунтовану відмову в задоволенні клопотань сторони захисту про допит свідка ОСОБА_3 та безпосереднє дослідження і огляд речових доказів, обмеження сторони захисту у часі для підготовки до допиту обвинуваченого та судових дебатів, чим порушено право останнього на захист.
Також зазначає про те, що обвинувальний акт затверджений не уповноваженою особою, а саме в.о. керівника місцевої прокуратури, який не є прокурором вищого рівня, порушено порядок проведення обшуку та проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали суду, затримання ОСОБА_1 було незаконним.
Наголошує на тому, що досудове розслідування проведено не уповноваженими особами, оскільки постанови про визначення групи слідчих та старшого групи слідчих суду не надано. Крім того, вказує на порушення вимог ст. 217 КПК України щодо об`єднання матеріалів кримінального провадження.
Даючи свій аналіз та власну оцінку доказам у кримінальному провадженні, вважає, що належні, допустимі та достатні докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 відсутні.
У касаційній скарзі з доповненням до неї засуджений ОСОБА_1 наводить доводи, які за змістом аналогічні доводам касаційної скарги його захисника Гриненко Т.В., та крім цього вказує на невідкриття стороні захисту ряду доказів у порядку, передбаченому ст. 290 КПК України. Також зазначає, що обвинувальний акт від 07.03.2017 р. усупереч вимогам ст. 291 КПК України не містить формулювання обвинувачення та печатки, а підготовче засідання призначено за ч. 1 ст. 115 КК України, яка йому не інкримінувалася.
Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 28 жовтня 2021 року на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК України кримінальне провадження за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та в його інтересах захисника Гриненко Т.В. на вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 лютого 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2020 року передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Таке рішення колегія суддів прийняла у зв`язку із тим, що вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20 (провадження 51-1353кмо21), відповідно до якого за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПКУкраїни рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою.
На думку колегії суддів Першої судової палати, правовідносини, що розглядаються в цьому кримінальному провадженні, та правовідносини, що були предметом розгляду об`єднаною палатою у справі № 724/86/20, є подібними в розумінні ст. 434-1 КПКУкраїни, оскільки стосуються нормативного регулювання порядку визначення слідчого у кримінальному провадженні, зокрема, вирішення питання щодо процесуального оформлення рішення про визначення слідчого або групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування. При цьому, на переконання колегії суддів, на відміну від вищевказаного висновку об`єднаної палати, аналіз змісту статей 39, 214 КПК України не дає підстав для висновку про обов`язковість винесення постанови для оформлення рішення про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що рішення про визначення слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, законодавець у ч. 1 ст. 214 КПК України пов`язує з рішенням про початок досудового розслідування, фіксація якого відбувається шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Відтак обов`язкова електронна форма фіксації рішення про визначення слідчого або групи слідчих, старшого слідчого групи, які здійснюватимуть досудове розслідування, є достатньою для забезпечення правової визначеності приписів кримінального процесуального законодавства та гарантування прав і свобод людини у кримінальному провадженні.
З огляду на викладене, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду цього провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Позиції учасників судового провадження
До початку касаційного розгляду на адресу Суду надійшли письмові заперечення від прокурора на касаційну скаргу захисника, в яких прокурор, висловлюючи доводи в обґрунтування своєї позиції, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постановлені судові рішення щодо ОСОБА_1 - без зміни. Долучає копії постанов про призначення групи слідчих, зміну групи слідчих, про об`єднання матеріалів досудових розслідувань та копію витягу з ЄРДР щодо руху провадження.
Від захисника Гриненко Т.В. на електронну адресу Суду надійшли письмові пояснення, в яких захисник висловлює доводи в обґрунтування своєї позиції щодо розгляду касаційних скарг об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду. Вважає, що у сторони обвинувачення не існує належних та допустимих доказів та вичерпані можливості їх отримати.
У судовому засіданні захисник Гриненко Т.В. і засуджений ОСОБА_1 підтримали подані ними касаційні скарги та просили їх задовольнити з наведених у них мотивів, судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Представник потерпілої заперечував проти задоволення касаційних скарг та просив їх відхилити, залишивши судові рішення стосовно ОСОБА_1 без зміни як законні та обґрунтовані.
Прокурор просила відмовити в задоволенні касаційних скарг сторони захисту, а постановлені судові рішення залишити без зміни. Зазначила про те, що обов`язкова електронна форма фіксації в ЄРДР рішення про визначення слідчого або групи слідчих, старшого слідчої групи, які здійснюватимуть досудове розслідування, є достатньою для забезпечення правової визначеності приписів кримінального процесуального законодавства.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та засудженого, представника потерпілої, прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах з доповненнями, об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла до наступних висновків.
Єдність системи судоустрою забезпечується, у тому числі, єдністю судової практики (п. 4 ч. 4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Однією з функцій, а також завданням об`єднаної палати є необхідність сформувати обґрунтовану правову позицію щодо застосування конкретної норми права, яку було неправильно застосовано, й сприяти єдиному та правильному правозастосуванню в судовій практиці. При цьому забезпечення єдності практики є реалізацією принципу правової визначеності, яка втілюється з додержанням загальних засад кримінального провадження, встановлених у ст. 7 КПКУкраїни, шляхом однакового застосування тієї самої норми закону в подібних правовідносинах. Тобто завдання об`єднаної палати Верховного Суду - досягти у встановленому законом порядку юридичної визначеності у спірних правовідносинах і запобігти невизначеності у подібних ситуаціях.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Так, одним із доводів касаційної скарги захисника Гриненко Т.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 є її посилання на те, щодосудове розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснено не уповноваженими особами - слідчими, оскільки суду не надано постанови про визначення групи слідчих та старшого слідчої групи, внаслідок чого отримані в результаті проведених ними слідчих дій докази є недопустимими.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, відхиляючи доводи захисника, аналогічні доводам у її касаційній скарзі, щодо визнання недопустимими ряду доказів, які отримані неуповноваженими слідчими, оскільки відсутні постанови уповноваженої особи, якими ці слідчі були визначені для здійснення досудового розслідування, послався на дані витягу з ЄРДР про те, що органом досудового розслідування є Жовтневе відділення поліції Корабельного ВП ГУНП в Миколаївській області, визначені слідчі Жидик В.В., Михайлова Т.О., Косякова Г.В., Фіногєєва Т.В., Стрига С.А. та Мікіртичева Н.М., якими і здійснені процесуальні дії в рамках даного кримінального провадження. Тобто фактично суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що зазначені слідчі є тими особами, що мають законні повноваження здійснювати досудове розслідування, оскільки вони зазначені у витягу з ЄРДР.
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 04 жовтня 2021 року (справа № 724/86/20, провадження № 51-1353 кмо 21) обґрунтовано зазначила, що дотримання належної правової процедури здійснення слідчих дій, крім іншого, означає їх виконання спеціально уповноваженою в конкретному провадженні особою, що має забезпечувати його відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні та публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.Така специфічна процесуальна форма рішення про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть відповідні повноваження у конкретному кримінальному провадженні, як постанова вбачається із тлумачення положень ч. 2 ст. 39, ч. 1 ст. 214 КПК України у взаємозв`язку з положеннями ст. 110 цього Кодексу. Водночас витяг з ЄРДР не може замінити процесуального рішення про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні, так витяг з ЄРДР не є процесуальним рішенням, а отже, не породжує правових наслідків щодо визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування. В аспекті застосування приписів ч. 2 ст. 39, ч. 1 ст. 214 КПК у взаємозв`язку з положеннями ст. 110 цього Кодексунедотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 не погоджується із доводами колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, яка вважає, що обов`язкова електронна форма фіксації в ЄРДР рішення про визначення слідчого або групи слідчих, старшого слідчої групи, які здійснюватимуть досудове розслідування, є достатньою для забезпечення правової визначеності приписів кримінального процесуального законодавства та гарантування прав і свобод людини у кримінальному провадженні. На переконання об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, слід розмежовувати процес прийняття процесуальних рішень певними суб`єктами, набуття цими рішеннями визначеної КПК України процесуальної форми від їх обліку в ЄРДР, що є різноплановою діяльністю, яка має відмінну мету та завдання. Способом оформлення рішення про визначення слідчого або групи слідчих, старшого слідчої групи, які здійснюватимуть досудове розслідування, який є допустимим за змістом норм, передбачених ст. 39, ч. 1 ст. 214 КПК України, з огляду на їх юридичні конструкції, є постанова керівника органу досудового розслідування. Електронний документ у вигляді внесеного до ЄРДР запису, якщо що він зроблений уповноваженою особою на прийняття такого процесуального рішення - керівником органу досудового розслідування, не відповідає вимогам процесуальної форми фіксації прийнятих процесуальних рішень, оскільки внесення відомостей до ЄРДР не є способом прийняття процесуальних рішень. Питання можливості оформлення процесуальних рішень в електронній формі та їх подальшого використання потребує окремого законодавчого регулювання в рамках створення «Електронного суду».
Тому об`єднана палата Касаційного кримінального суду не знаходить підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові від 04 жовтня 2021 року (справа № 724/86/20, провадження № 51-1353 кмо 21), в якій наведені обґрунтовані доводищодо обов`язковості прийняття рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови.
Враховуючи, що обставини кримінального провадження щодо ОСОБА_1 є дещо відмінними від обставин, які були дослідженні в провадженні № 51-1353 кмо 21, об`єднана палата Касаційного кримінального суду вважає за необхідне розширити раніше сформований висновок з цього питання, виходячи з наступного.
На виконання завдань кримінального провадження спрямоване прийняття відповідних процесуальних рішень, пов`язаних з початком, ходом здійснення і закінченням досудового розслідування. Належна правова процедура повинна застосовуватися як під час судового розгляду, так і на стадії досудового розслідування. Її недотримання тягне за собою порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод права на справедливий суд.
Розділ ІV Кримінального процесуального кодексу регламентує порядок здійснення судового провадження у суді першої інстанції. Стадія підготовчого судового провадження завершується ознайомленням учасників судового провадження з матеріалами кримінального провадження. В ч. 1 ст. 317 КПК України визначається зміст поняття «матеріали кримінального провадження», які можуть також мати назву «кримінальна справа». Основним документом кримінальної справи є обвинувальний акт (клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності), до якого долучаються: (а) згідно з ч. 4 ст. 291 КПК України - реєстр матеріалів досудового розслідування (реєстр відповідно до ст. 109 КПК України містить: номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; вид заходу забезпечення кримінального провадження, дата і строк його застосування); цивільний позов, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування; розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування; розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного; (б) довідка прокурора про те, що сторони кримінального провадження письмово підтвердили протилежній стороні, а потерпілий - прокурору факт надання їм доступу до матеріалів досудового розслідування із зазначенням найменування таких матеріалів згідно зі ст. 290 КПК України.
Після призначення справи до судового розгляду головуючий повинен забезпечити учасникам судового провадження можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, якщо вони про це заявлять клопотання. Якщо учасники судового провадження не скористалися правом на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, це не перешкоджає подальшому провадженню.
Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження регламентується статтею 349 КПК України. Кримінальний процесуальний закон не встановл