Постанова
Іменем України
22 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 750/2209/21
провадження № 61-17523св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Бобрової І. О., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним попередній договір від 18 жовтня 2013 року, укладений між нею та ОСОБА_2, про отримання відповідачем коштів у сумі 10 000,00 дол. США як завдатку за зобов`язанням продати 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 18 жовтня 2013 року між нею і ОСОБА_2 було підписано розписку, яка, на її думку, є попереднім договором купівлі-продажу 1/2 частини будинку на АДРЕСА_1 від 18 жовтня 2013 року, за яким відповідач зобов`язався продати їй 1/2 частину будинку до 01 травня 2014 року. Згідно з розпискою вона сплатила відповідачу 10 000,00 дол. США, однак відповідач не виконав свого зобов`язання і ухиляється від укладення договору купівлі-продажу 1/2 частини будинку. На письмову вимогу відповідач відмовився повертати їй кошти, оскільки він не зобов`язувався продати їй 1/2 частину будинку та не має перед нею жодних зобов`язань і немає підстав для повернення грошових коштів, які є завдатком.
Вважає, що попередній договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку на АДРЕСА_1 у формі розписки потребував нотаріального посвідчення. Оскільки цей договір не був нотаріально посвідчений, він є недійсним. У зв`язку з цим просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Новозаводський районний суд м. Чернігова рішенням від 04 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки у розписці від 18 жовтня 2013 року грошова сума в розмірі 10 000,00 дол. США визначена саме як завдаток, і цей правочин слід розцінювати як забезпечення виконання зобов`язання - завдаток за продаж належної відповідачу частини житлового будинку. Для правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання законодавством встановлена обов`язкова письмова форма його укладення, і ця вимога закону була дотримана. Водночас позивачка не надала суду належних доказів на підтвердження вимог, заявлених у позові.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Чернігівський апеляційний суд постановою від 29 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 серпня 2021 року змінив, виклав його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що оскільки попередній договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку на АДРЕСА_1, оформлений у вигляді розписки від 18 жовтня 2013 року, нотаріально не посвідчений, він підлягає визнанню недійсним із застосуванням наслідків недійсності нікчемного правочину. Разом з тим, позивачка не заявила вимог, які відновлювали б її порушене право, тому у задоволенні позову необхідно було відмовити у зв`язку з обранням неналежного способу захисту. Суд першої інстанції на ці обставини уваги не звернув, ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю підстав для визнання попереднього договору недійсним, тобто з помилкових мотивів.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року і залишити в силі рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 серпня 2021 року.
Підставою касаційного оскарження рішення зазначив необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12та застосованого апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні; відсутність правового висновку Верховного Суду щодо можливості застосування статті 570 ЦК України в аналогічних правовідносинах, які виникли між сторонами у цій справі.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що сторони, оформлюючи відповідну розписку 18 жовтня 2013 року, чітко виходили з того, що позивачка дає, а відповідач отримує виключно завдаток, виходячи з умов та наслідків його передання та отримання, а також правовідносин, які він породжує. Відповідач, отримавши відповідну розписку, чітко розумів та бажав (це була його воля), що відповідні кошти, які він отримує, є саме завдатком та як наслідок обидві сторони несуть відповідальність за порушення свого зобов`язання, забезпеченого саме завдатком. Зобов`язанням в спірному випадку сторони розуміли як укладення відповідного договору купівлі-продажу в строк до 01 травня 2014 року. На виконання цього зобов`язання - укласти договір купівлі-продажу - і передавався вказаний завдаток. Саме так його розуміли сторони, і з таких мотивів він передавався та отримувався. У зв`язку з цим помилковим є тлумачення судом вказаної розписки та отриманих коштів як авансу, де чітко зазначено слово "завдаток". Як наслідок, твердження апеляційного суду про те, що вказані кошти були передані як аванс, є неспроможними та суперечать матеріалам справи, зокрема самому змісту розписки.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення у цій справі, повністю підтвердив ті фактичні обставини, на які посилався відповідач, та правильно застосував матеріальні норми права, які регулюють відносини, що виникли між сторонами та як наслідок прийняв абсолютно законне та справедливе рішення. Водночас апеляційний суд необґрунтовано втрутився в довільне тлумачення правочину, що був укладений між сторонами, підмінивши волю його сторін, визнав передані кошти авансом, а не завдатком, що не відповідало внутрішній волі саме учасників правовідносин.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
31 грудня 2021 року справа № 750/2209/21 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з письмовою розпискою від 18 жовтня 2013 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10 000,00 дол. США як завдаток за належну йому 1/2 частину будинку АДРЕСА_1, та зобов`язується продати вказану частину будинку до 01 травня 2014 року за ціною 21 000,00 дол. США. Гроші отримані повністю до підписання розписки в присутності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Укладення обумовленого сторонами договору купівлі-продажу частини будинку не відбулося.
15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з письмовою заявою про повернення отриманого ним авансу у розмірі 10 000,00 дол. США протягом одного місяця з дня отримання заяви.
ОСОБА_2 відповідь на зазначену заяву ОСОБА_1 не надав, і в матеріалах справи такої відповіді немає.
Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору від 18 жовтня 2013 року недійсним, ОСОБА_1 посилалась на статті 203, 215, 216, 220, 233, 570, 635, 657 ЦК України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.