ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 826/17492/16
адміністративне провадження № К/9901/25565/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Рибачука А.І.,
суддів: Бучик А.Ю., Стеценко С.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 826/17492/16 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: на стороні позивача – Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Українсько-середземноморські авіалінії", на стороні відповідача – Державна авіаційна служба України, про визнання незаконною та нечинною постанови,
провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної авіаційної служби України
на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2021, постановлену у складі головуючого судді Шулежка В.П., суддів: Іщука І.О., Погрібніченка І.М., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2021, ухвалену у складі колегії суддів: головуючої судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М.,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 10.11.2016 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати незаконною та нечинною з моменту прийняття постанову Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 № 819 "Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях".
Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю оскаржуваної постанови правовим актам вищої юридичної сили, зокрема Конституції України, Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Податковому кодексу України, Закону України "Про адміністративні послуги".
2. Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 20.01.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.05.2017, позов задовольнив частково: визнав незаконними та нечинними з 01.01.2014 положення пунктів 5, 6 розділу II Додатку до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 № 819 "Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях", з наступними змінами та доповненнями.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16.05.2018 відмовила в задоволенні заяв Державної авіаційної служби України та Кабінету Міністрів України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.05.2017.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 01.03.2021, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2021, відмовив у задоволенні заяви Державної авіаційної служби України про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.01.2017.
3. 09.07.2021 Державна авіаційна служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на наявність передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) обставин, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, заяву Державної авіаційної служби України про перегляд за нововиявленими обставинами задовольнити.
4. Верховний Суд ухвалою від 14.07.2021 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
5. 20.07.2021 та 02.08.2021 до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу, у яких Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" просить залишити останню без задоволення, а Кабінет Міністрів України – задовольнити.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Підставою для звернення до суду ОСОБА_1 була незгода зі стягненням збору з неї, як пасажира, при здійсненні польоту за маршрутом Київ – Бургас (Болгарія) – Київ на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 № 819 "Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях" (далі – Постанова № 819).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що стягнення на підставі Постанови № 819 зборів за виліт/приліт пасажирів/вантажів з/на території України суперечить положенням статті 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року; справляння цих державних зборів Податковим кодексом України не передбачено, тому в силу вимог пункту 4.2 статті 4 цього Кодексу сплаті не підлягають; Постанова № 819 прийнята на виконання розпорядження Президента України від 30.12.1992 "Про заходи щодо забезпечення міжнародної авіаційної діяльності України", тому не є нормативно-правовим актом, що прийнятий на виконання законів з питань з оподаткування.
Заяву про перегляд рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами Державна авіаційна служба України обґрунтувала зміною позиції суду вищої інстанції у визначенні державних зборів, передбачених Повітряним кодексом України, які стягуються до Державного спеціалізованого фонду, як таких, що не підпадають під ознаки "податків". Зокрема, Державна авіаційна служба України послалася на висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 19.02.2020 у справі № 826/16486/16, відповідно до яких визначено природу державних зборів, як цільового платежу, який не є податком, обов`язковим до сплати на підставі закону. При цьому вона стверджувала, що викладені висновки суду вищої інстанції об`єктивно не існували під час розгляду та вирішення справи № 826/17492/16, проте набули обов`язкового значення та породжують процесуальні наслідки, які впливають на законність і обґрунтованість рішення, після ухвалення вказаної постанови.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Відмовляючи у задоволенні заяви Державної авіаційної служби України про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.01.2017, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що правова позиція, викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 826/16485/16, не є нововиявленою обставиною, оскільки не є істотною обставиною для розгляду цієї справи, яка існувала під час розгляду, та яка могла мати вплив на правильність та обґрунтованість судового рішення, проте не була відома суду.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
8. Аргументи касаційної скарги полягають у тому, що при вирішенні заяви Державної авіаційної служби України про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.01.2017, суди попередніх інстанцій не врахували, що нововиявленою обставиною у цьому випадку вона вважає, не постанову Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 826/16486/16 і не зміну підходу цього суду у визначенні природи державних зборів, а фактичні дані, викладені у цій постанові, які в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Так, на думку касатора, нововиявленими істотними обставинами є визначення природи державних зборів, як цільового платежу, який не є податком, обов`язковим до сплати на підставі закону; такий факт об`єктивно не існував під час розгляду та вирішення цієї справи, але, як фактичні дані, які породжують процесуальні наслідки, впливає на законність і обґрунтованість рішення; цей факт набув обов`язкового для врахування характеру після викладення висновків у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 826/16486/16; врахування цих нововиявлених обставин при вирішенні цієї справи обов`язково вплинуло б на остаточні висновки суду.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
9. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить із наступного.
10. За правилами частини першої, другої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими обставинами. Серед підстав для такого перегляду є, зокрема істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
11. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх урахування судового рішення. До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору.
12. При цьому необхідними ознаками нововиявлених обставин є: існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи й ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява; на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду; істотність цих обставин для розгляду справи (внаслідок урахування цих обставин суд міг би прийняти інше рішення, ніж те, що було прийняте).
13. Частиною четвертою статті 361 КАС України визначено, що не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
14. За змістом рішень Європейського Суду з прав людини від 18.11.2004 у справі "Правєдная проти Росії" (Pravednaya v. Russia, заява № 69529/01) та від 06.12.2005 у справі "Попов проти Молдови" № 2 (Popov v. Moldova № 2, заява № 19960/04) процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду.
15. У пункті 33 рішення у справі "Христов проти України" (заява № 24465/04) Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), заява N 28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII, у справі "Желтяков проти України", заява № 4994/04, пункт 42).
16. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (пункт 34), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою – домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/39, пункт 52, ECHR 2003-IX, у справі "Желтяков проти України", заява № 4994/04, пункт 43).
17. Наведене свідчить про те, що процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не суперечить принципу юридичної визначеності, проте саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак міг би призвести до іншого результату судового розгляду, при цьому особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що у неї не було можливості представити цей доказ під час судового розгляду справи до винесення судового рішення, а також те, що цей доказ має суттєве значення.
18. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 802/2196/17-а, а також у постановах Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 826/15038/17, від 22.02.2021 у справі № 420/3785/19, від 10.03.2021 у справі № 826/15267/17 та від 21.04.2021 у справі № 826/11952/16.
19. У заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами Державна авіаційна служба України, посилаючись на постанову Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 826/16485/16, ставила під сумнів правильність застосування судами норм права у цій справі.
20. Отже, наведені Державною авіаційною службою України у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19.02.2020 у справі № 826/16485/16, не є обставинами, які не були раніше відомі, однак могли привести до іншого результату судового розгляду, а є правовими висновками цього суду.
21. Суди попередніх інстанцій, встановивши, що заява Державної авіаційної служби України не містила нововиявлених обставин, визначених частиною другою статті 361 КАС України, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для її задоволення.
22. Відповідно до частин першої–третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
23. Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи Державної авіаційної служби України, наведені в касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів.
24. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
25. За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд