ПОСТАНОВА
Іменем України
21 лютого 2022 року
Київ
справа №804/4437/16
адміністративне провадження № К/9901/1276/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мороз Л.Л.,
суддів: Рибачука А.І., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в суді касаційної інстанції адміністративну справу №804/4437/16
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року (суддя Сидоренко Д.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року (головуючий суддя: Дадим Ю.М., судді: Богданенко І.Ю., Божко Л.А.),
ВСТАНОВИВ:
У липні 2016 року ОСОБА_1 (далі також – позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі також – відповідач, ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області), в якому просив:
- визнати протиправними дій Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо відмови, яка викладена у листі №К-3942/0-2577/6-16 від 04.07.2016, у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 8,3 га із земель, раніше наданих фермерському господарству "Букурія", розташованої на території Гуляйпільської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області;
- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 8,3 га із земель, раніше наданих фермерському господарству "Букурія", розташованої на території Гуляйпільської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області для ведення фермерського господарства.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідно до протоколу зборів фермерського господарства "Букурія" позивачу надано згоду на безоплатну приватизацію земельної ділянки, як члену господарства, у розмірі земельної частки (паю) із земель, раніше наданих фермерському господарству в користування, розташованих на території Гуляйпільської сільради Криничанського району Дніпропетровської області. Проте, листом від 04.07.2016 за №К-3942/0-2577/6-16 відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки. Зазначену відмову позивач вважає безпідставною та протиправною, оскільки позивачем були надані всі необхідні документи для прийняття позитивного рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, викладену у листі від 04.07.2016 №К-3942/0-2577/6-16. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована на території Гуляйпільської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області. В решті вимог відмовлено.
Судами встановлено, що згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ДП від 24.06.1996, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 441, рішенням Криничанської районної Ради народних депутатів Криничанського району Дніпропетровської області від 14.06.1996 за №6-ХП/ХП громадянину ОСОБА_2 надана земельна ділянка у постійне користування площею 100 га згідно з планом та кількісними характеристиками: 50,0 га - ріллі; 46,7 га - кормових угідь; 3,3 га - під лісами та іншими угіддями.
Земельна ділянка розташована на території Гуляйпільської сільської Ради народних депутатів. Земельна ділянка надана для ведення селянського (фермерського) господарства.
27.06.1996 зареєстровано фермерське господарство "Букурія", засновником якого був ОСОБА_2 .
В 2005 році із земель, раніше наданих фермерському господарству у користування загальною площею 100,0 га, членами фермерського господарства "Букурія" (далі також - Господарство) отримано безоплатно у власність наступні земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю):
- ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) - 5,4515 га за розпорядженням голови Криничанської районної державної адміністрації №185-р-05 від 18.03.2005 року та згідно державного акта на право власності на земельну ділянку ЯБ №875752 від 01.03.2006, зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010612200294. Земельна ділянка розташована на території Гуляйпільської сільської Ради Криничанського району Дніпропетровської області. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства;
- ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) - 8,7228 га за розпорядженням голови Криничанської районної державної адміністрації №185-р-05 від 18.03.2015 та згідно державного акта на право власності на земельну ділянку ДП №095748 від 01.03.2006, зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010612200293. Земельна ділянка розташована на території Гуляйпільської сільської Ради Криничанського району Дніпропетровської області. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства;
- ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 ) - 8,7228 га за розпорядженням голови Криничанської районної державної адміністрації № 185-р-05 від 18.03.2005 та згідно державного акта на право власності на земельну ділянку ЯБ № 875751 від 20.02.2006, зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010612200268. Земельна ділянка розташована на території Гуляйпільської сільської Ради Криничанського району Дніпропетровської області. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства;
- ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 ) - 8,7954 га за розпорядженням голови Криничанської районної державної адміністрації № 185-р-05 від 18.03.2005 та згідно державного акту на право власності на земельну ділянку ДП № 095750 від 22.02.2006, зареєстрованого в Книзі записі реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010612200275. Земельна ділянка розташована на території Гуляйпільської сільської Ради Криничанського району Дніпропетровської області. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства;
- ОСОБА_7 (Дніпропетровська область, Криничанський район, село Степанівка) - 9,5705 га за розпорядженням голови Криничанської районної державної адміністрації № 185-р-05 від 18.03.2005 року та згідно державного акта на право власності на земельну ділянку ДП № 095749 від 22.02.2006, зареєстрованого в Книзі записі реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010612200276. Земельна ділянка розташована на території Гуляйпільської сільської Ради Криничанського району Дніпропетровської області. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства;
- ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) - 8,7369 га за розпорядженням голови Криничанської районної державної адміністрації № 185-р-05 від 18.03.2005 та згідно державного акта на право власності на земельну ділянку ДП № 095747 від 24.03.2006, зареєстрованого в Книзі записі реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010612200515. Земельна ділянка розташована на території Гуляйпільської сільської Ради Криничанського району Дніпропетровської області. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства.
Згідно із статутом (нова редакція) фермерського господарства "Букурія", затвердженого протоколом №1 зборів засновників від 07.12.2015 та зареєстрованого 10.12.2015 державним реєстратором (номер запису 12051050013000529), позивач є членом Господарства.
Згідно з протоколом зборів Господарства №4/04-16 від 04.04.2016 позивачу надано згоду на безоплатну приватизацію земельної ділянки як члену Господарства у розмірі земельної частки (паю) із земель, раніше наданих Господарству в користування, розташованих на території Гуляйпільської сільради Криничанського району Дніпропетровської області.
Позивачем до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області було надано клопотання стосовно надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в розмірі середньої частки (паю) для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Гуляйпільської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області. До клопотання було додано ряд документів.
Листом від 07.04.2016 позивачу надано відповідь №К-2518/0-1071/6-16 з рекомендацією привести поданий пакет документів у відповідність та звернутись повторно до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, оскільки до пакету документів не було додано графічних матеріалів, на яких зазначено орієнтовне місце розташування земельної ділянки в розмірі середньої частки паю, згоди на вилучення земельної ділянки, протоколу зборів фермерського господарства, довідки про середню частку паю на території сільської ради та інформацію про не невикористане право на безоплатну приватизацію.
Позивач повторно звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із клопотанням про надання дозволу щодо відведення земельної ділянки, яка розташована на території Гуляйпільської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області.
04.07.2016 позивачу надано відповідь № К-3942/0-2577/6-16 з рекомендацією привести поданий пакет документів у відповідність та звернутись повторно до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, оскільки відсутні: згода землекористувача щодо вилучення земельної ділянки; документи що посвідчують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що дії відповідача щодо відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, з посиланням на відсутність згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки, є протиправними, оскільки фермерське господарство "Букурія" після смерті ОСОБА_2, якому земельну ділянку було надано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, право користування земельною ділянкою не переоформило. При цьому, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою, оскільки ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області не було вжито заходів, спрямованих на перевірку доданих до заяви документів.
З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився відповідач, звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що оскаржувана відмова була прийнята Головним управлінням на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначив, що ні Головному управлінню Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ні суду першої інстанції під час розгляду цієї справи позивачем не було подано жодного документу про підтвердження досвіду роботи у сільському господарстві або наявності освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, як того вимагає чинне законодавство України.
Позивач правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
На час виникнення спірних відносин у цій справі правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначені Законом України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року № 973-IV (далі – Закон № 973-IV).
Частиною першою статті 2 Закону № 973-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
Відповідно до статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини перша, друга статті 3 Закону № 973-IV).
Відповідно до вимог частини першої статті 5 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.
Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також його державної реєстрації як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.
Так, згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
Статтею 7 Закону № 973-IV передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
За змістом частин першої та другої статті 116 ЗК України (в редакції на момент спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з частиною третьою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, та одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗК України).
Згідно з частиною п`ятою статті 116 ЗК України, згідно з яким земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Так, відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регламентовано положеннями статті 118 ЗК України та передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивованої відмови у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.
Згідно з положеннями частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз вищенаведених норм ЗК України та Закону № 973-IV дає змогу дійти висновку, що з метою ведення фермерського господарства виключно громадяни можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності у власність шляхом безоплатної передачі в межах норм безоплатної приватизації. Для юридичних осіб такої можливості чинне законодавство не передбачає. Водночас у користування, зокрема, оренду, можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності як громадяни, так і юридичні особи. У цьому контексті, фермерське господарство є однією із форм саме підприємницької діяльності громадян.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.
У постанові від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. Із цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
У постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. … Після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство … (п. 6.24 - 6.25)
Згодом цей підхід було використано також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц: передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство … Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. … (п. 22, 23).
Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 973-IV трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом).
Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються Статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), законодавством України про працю.
Отже, члени фермерського господарства перебувають у трудових відносинах та в результаті їх спільної праці виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, здійснюють її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства відповідно до закону.
Таким чином, правовий статус члена фермерського господарства нерозривно пов`язаний із забезпеченням діяльності цього фермерського господарства, а не власних потреб та інтересів.
Статтею 12 Закону № 973-IV визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Отже, станом на момент виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство в залежності від того, хто є власником земельних ділянок, які увійшли до складу землі цього фермерського господарства, наділяється різними правомочностями. Зокрема, фермерське господарство володіє, користується і розпоряджається тими земельними ділянками, які належать йому на праві власності. Однак, якщо члени фермерського господарства мають у приватній власності земельні ділянки, то фермерське господарство може лише володіти та користуватися землями своїх членів і лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають саме у власності, а не у користуванні члена фермерського господарства. Щодо використання фермерським господарством земельної ділянки на умовах оренди, то, виходячи із правової природи оренди, такому фермерському господарству також належать лише правомочності щодо володіння та користування землею, а власник землі наділений правом розпоряджатися нею.
Відповідно до статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
ЗК України, у порівнянні із зазначеними вище положеннями Закону № 973-IV, встановлює аналогічні норми.
Так, стаття 31 ЗК України передбачає, що землі фермерського господарства можуть складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Щодо приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, то статтею 32 ЗК України визначено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Отже, однією з форм набуття громадянином (членом фермерського господарства) права на землю є приватизація, яка здійснюється на добровільній основі і полягає у безоплатній передачі земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян. При цьому стаття 13 Закону № 973-IV та стаття 32 ЗК України мають ідентичні назви "Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств".
Аналізуючи наведені норми матеріального права колегія суддів дійшла до висновку про те, що, оскільки ЗК України встановлює загальний порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування із земель державної і комунальної власності, у тому числі і для ведення фермерського господарства, то в такому ж загальному порядку, передбаченому ЗК України, члени фермерського господарства можуть отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю). При цьому має враховуватися норма, згідно з якою земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Таким чином, у члена фермерського господарства не виникає право користування земельною ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування) громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства. Єдиним суб`єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою, виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення фермерського господарства, є саме таке фермерське господарство як суб`єкт господарювання.
Право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника.
Чинні правові норми Земельного кодексу України та Закону № 973-IV не передбачають права громадянина України використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства та його реєстрації. Тому земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому фермерському господарству. Але при цьому, власник землі залишається незмінним - держава або територіальні громади. Фермерське господарство не має в цьому випадку документу, який засвідчував би державну реєстрацію права на землю (права постійного користування) на відміну від громадянина, який отримав земельну ділянку у користування та зареєстрував належним чином такий правочин. Отже, члени фермерських господарств, у тому числі засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної та комунальної власності у порядку, передбаченому ЗК України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку.
Такий правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03.11.2021 у справі № 817/1911/17.
Вказана позиція палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду підтверджує безпідставність позиції позивача про можливість надання йому у власність земельної ділянки, якою користується Фермерське господарство "Букурія".
На підставі викладеного, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій, якими визнано протиправною відмову відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 8,3 га із земель, раніше наданих фермерському господарству "Букурія", розташованої на території Гуляйпільської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області протиправною, а також зобов`язано вчинити певні дії, не ґрунтуються на правильному розумінні закону.
Відповідно до частин першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, проте неправильно розтлумачили положення ЗК України, їх рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд