ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 243/4336/17
адміністративне провадження № К/9901/169/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №243/4336/17
за позовом ОСОБА_1 до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 26 липня 2017 року (суддя Сидоренко І.О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року (головуючий суддя: Блохін А.А., судді: Гаврищук Т.Г., Сухарьок М.Г.),
в с т а н о в и в :
В травні 2017 року ОСОБА_1 (далі також – позивач) звернувся до суду з позовом до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецької області (далі також – відповідач, Управління), в якому просив поновити строк звернення до суду з позовом про визнання незаконним рішення № 25 від 24.06.2016 Управління про відмову в призначенні пільгової пенсії за списком №1 з 25.03.2016; визнати незаконним рішення відповідача №25 від 24.06.2016 про відмову в призначенні пільгової пенсії; зобов`язати Слов`янське об`єднане управління пенсійного фонду України Донецької області призначити пільгову пенсію за списком №1 відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ з дати звернення за її призначенням, а саме з 25.03.2016, врахувавши при нарахуванні пенсії стаж роботу та заробітну плату за період з 05.05.1985 по 27.07.1991.
Постановою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 26.07.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017, позов задоволено частково:
- поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про визнання незаконним рішення №25 від 24.06.2016 Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відмову в призначенні пільгової пенсії;
- визнано незаконним рішення № 25 від 24.06.2016 Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відмову в призначенні позивачу пільгової пенсії;
- зобов`язано Слов`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зробити перерахунок ОСОБА_1 пільгової пенсії за списком №1 відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ з дати звернення за її призначенням, а саме з 25.03.2016, врахувавши при нарахуванні пенсії стаж роботи та заробітну плату за період з 05.05.1985 по 24.07.1991;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 вже звертався до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення останнього, однак від 20.12.2016 №44, яким позивачу було відмовлено у призначенні пільгової пенсії відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Так, постановою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24.02.2017 у справі №243/10799/16-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання незаконним рішення, його скасування та зобов`язання вчинити певні дії. Скасовано рішення № 44 Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 20.12.2016 про відмову в призначенні пенсії; зобов`язано Слов`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 01.12.2016.
Зазначеним рішенням встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач 14.06.1984 прийнятий учнем гірника очисного забою підземним на шахті "Юний Комунар" виробничого об`єднання "Орджонікідзевугілля". Навчався професії гірника очисного забою з відривом від виробництва.
02.08.1984 переведений гірником очисного забою підземним; 02.07.1985 переведений учнем забійника підземним. Навчався професії з відривом від виробництва.
05.08.1985 переведений забійником підземним 6 розряду; 24.07.1991 переведений учнем майстра-підривника підземним (навчався професії майстра-підривника з відривом від виробництва).
07.10.1991переведений майстром-підривником підземним, а 14.07.1993 звільнений відповідно до ст.38 КЗпП України за власним бажанням (записи № 11-19).
Під час розгляду справи №243/10799/16-а було досліджено довідки, видані ДП "Орджонікідзевугілля" 15.11.2014 у м. Єнакієве про підтвердження періодів роботи позивача на шахті "Юний Комунар" з 27.11.1981 по 22.04.1982, з 14.06.1984 по 24.07.1991, з 24.07.1991 по 14.07.1993 та встановлено, що відомості, зазначені у цих довідках, повністю узгоджуються з записами в трудовій книжці позивача.
Встановлено також, що позивач не має можливості надати відповідачу уточнюючі довідки для підтвердження пільгового стажу, які останній вимагає, за незалежних від нього причин, оскільки ДП "Орджонікідзевугілля", відокремленими підрозділами якого є шахта "Юний Комунар" і шахта "Єнакіївська", на даний час хоч і зареєстроване у м. Харків, однак арбітражному керуючому документація не передана.
Постановою суду встановлено, що позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про відповідний стаж з відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Судами під час розгляду цієї справи встановлено, що позивач звертався зі скаргою до відповідача, в якій наполягав на тому, що останнім рішення суду у справі №243/10799/16-а від 24.02.2017 не виконується належним чином, оскільки при нарахуванні пенсії не враховані довідки, що підтверджують його заробітну плату за період з 05.05.1985 по 24.07.199,1 та просив перерахувати його пенсію, виходячи з заробітної плати за цей період та застосувати відповідний коефіцієнт.
Листом № 476-А-01 від 17.05.2017 Управління повідомило позивача про те, що його загальний стаж складає 21 рік 23 дні, в тому числі за списком №1 шахтарі - 14 років 10 місяців 21 день, військова служба - 02 роки 14 днів, навчання, яке зараховано у пільговий стаж - 07 місяців 16 днів. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії врахований за період роботи з 02.09.2004 по 30.09.2016 за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Довідки від 15.11.2014 № 2214, 2215 про заробітну плату за період роботи з червня 1984 року по липень 1993 року, видані структурним підрозділом "Управління допоміжних виробництв соціальної сфери" ДП "Орджонікідзевугілля", для обчислення пенсії не враховані, оскільки такі видані на підставі первинних документів, які знаходяться на зберіганні за адресою: м. Єнакієве, вул. Трестівська, 10 (на непідконтрольній українській владі території) й не можуть бути перевірені та підтвердженні первинними документами.
Таким чином суди встановили, що, зарахувавши вказаний період роботи до стажу, відповідач відмовляється провести обчислення пенсії виходячи з заробітної плати, отриманої позивачем в цей період.
Вважаючи такі дії Управління протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з обґрунтованості позовних вимог щодо врахування при нарахуванні пенсії ОСОБА_1 заробітної плати за період з 05.05.1985 по 24.07.1991, оскільки останній опинився в особливій ситуації й не має можливості підтвердити довідки первинними документами, адже архіви підприємства знаходяться на тимчасово окупованій території.
В задоволенні ж вимоги про призначення пільгової пенсії за списком №1 відповідно до п. "а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" відмовлено, оскільки на виконання постанови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24.02.2017 у справі №243/10799/16-а така пільгова пенсія йому вже призначена.
З ухваленими у справі рішеннями не погодився відповідач, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Управління зазначає, що обов`язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, яких, у даному випадку, позивачем не подано.
Позивач правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, згідно з частинами 1 - 2 статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
На підставі частини 1 статті 17 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно із статтею 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом з цим, Суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Так, статтею 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 81 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" визначено, що призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Згідно із частиною 1 статті 40 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Підпунктом 3 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1, передбачено, що за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Згідно із пунктом 2.10 вказаного Порядку довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.
Судами встановлено, що позивачем подано до Управління довідки про заробітну плату №2214 та 2215 від 15.11.2014 за період роботи з червня 1984 року по липень 1993 року, однак останнім такі довідки для обчислення розміру пенсії не враховані, з посиланням на не підтвердження відомостей у них первинними документами.
Враховуючи викладене, Суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці.
Те, що Пенсійний орган через проведення АТО позбавлений можливості провести перевірку відповідності записів довідок первинним документам, не покладає надмірного тягаря та обов`язку на позивача, оскільки довідки містять усі необхідні реквізити та відомості.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов`язання відповідача провести перерахунок пенсії позивача з врахуванням заробітної плати за період з 05.05.1985 по 24.07.1991.
Оцінюючи наведені відповідачем доводи, Касаційний адміністративний суд виходить з того, що всі аргументи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами, їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Відповідно до ст. 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,