ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 237/3897/18
провадження № 51-3463км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої Макаровець А.М.,
суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Батка Є.І.,
прокурора Чагарного М.П.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018050000000251, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Мар`їнського районного суду Донецької області від 15 лютого 2021 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 19 травня 2021 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Мар`їнського районного суду Донецької області від 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів.
Донецький апеляційний суд ухвалою від 19 травня 2021 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 29 квітня 2018 року близько 12:50, керуючи технічно справним автомобілем марки "Mitsubishi Galant", реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, рухаючись зі швидкістю приблизно 30-50 км/год по проїжджій частині вул. Центральної в с. Павлівка Мар`їнського району Донецької області з боку смт Велика Новосілка в напрямку м. Вугледару Донецької області, проїжджаючи ділянку вказаної дороги, розташовану поблизу домоволодіння № 149, в порушення вимог пунктів 1.7, 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), діючи необережно, проявляючи злочинну самовпевненість, маючи об`єктивну можливість спостерігати за дорожньою обстановкою та учасниками дорожнього руху, не маючи перешкод технічного характеру, на прямій ділянці дороги під час виникнення небезпеки для руху у вигляді малолітнього пішохода ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, який перебував на проїжджій частині вул. Центральної в с. Павлівка без нагляду дорослих, стоячи спиною до транспортного засобу на смузі його руху та не реагуючи на наближення позаду нього автомобіля, не проявив особливої уваги до пішохода, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та, легковажно розраховуючи на уникнення дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), продовжив рух вперед, об`їжджаючи пішохода по зустрічній смузі руху, внаслідок чого скоїв наїзд на нього передньою лівою частиною автомобіля в той момент, коли пішохід, не маючи можливості правильно оцінити виникаючу небезпеку, не бачачи наближення транспортного засобу позаду нього, почав перебігати дорогу справа наліво по ходу руху автомобіля.
Внаслідок вказаної ДТП малолітній пішохід отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.
Допущені водієм ОСОБА_1 порушення вимог п. 12.3 ПДР перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та настанням суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення смерті малолітнього ОСОБА_5 .
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, надісланій на виконання ухвали про залишення без руху касаційної скарги, засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Аргументуючи вимогу, засуджений зазначає, що:
- апеляційний суд не взяв до уваги і фактично ігнорував той встановлений факт, що неповнолітній потерпілий різко, несподівано для нього, сам в останній момент почав перебігати дорогу прямо перед автомобілем і саме його дії визнані судом як такі, що не відповідають правилам дорожнього руху і насправді призвели до його загибелі;
- у цій ситуації з його боку не було грубого порушення вимог ПДР, саме тому застосоване до нього додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами є суворим і не відповідає особі обвинуваченого з урахуванням життєвої необхідності керувати транспортним засобом для здійснення підприємницької діяльності, забезпечення не тільки потреб своєї молодої сім`ї з нещодавно народженим немовлям, а також для отримання доходу, щоб відшкодувати моральну шкоду;
- обставинами, що свідчать про його відношення до скоєної ДТП, об`єктивними обставинами події, обставинами, що характеризують його як особу, відсутність в його діях грубого порушення ПДР та обставинами, що пом`якшують його відповідальність, є нижчезазначене:
а) він раніше не судимий, не притягався до кримінальної відповідальності, має тривалий стаж та досвід керування автомобілем;
б) керував автомобілем у тверезому стані з невеликою швидкістю 20-25 км/год по лівій частині дороги (частково лівими колесами по обочині зустрічного напрямку руху) в той час, коли хлопчик був (стояв) біля правого краю дороги;
в) у нього не було і не могло бути будь-якого умислу на заподіяння таких тяжких і непоправних наслідків ДТП, після автопригоди він, не покидаючи місця пригоди, залишався біля потерпілого хлопчика, надавав йому першу медичну допомогу (відразу після автопригоди негайно викликав швидку допомогу та працівників поліції, намагався надати першу медичну допомогу потерпілому та відшукати батьків потерпілої дитини, яких не було поряд, бо діти перебували на вулиці, де проходить проїжджа частина, без нагляду батьків);
г) за весь час досудового слідства він активно сприяв у розслідуванні справи, надаючи слідству правдиві показання та всю необхідну інформацію, не уникаючи проведення всіх слідчих дій;
д) добровільно відшкодував матеріальні витрати потерпілій стороні, а саме витрати на поховання, про які його повідомила бабуся загиблого ОСОБА_5 -потерпіла ОСОБА_3 ;
є) має постійне місце проживання, є єдиним годувальником сім`ї, займається підприємницькою діяльністю, одружений, на цей час із дружиною виховують новонароджену дитину.
Водночас засуджений вважає незаконною ухвалу апеляційного суду щодо нього, у зв`язку з тим, що розглянувши апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції, в ухвалі суд вказав, що Мар`їнський районний суд виніс вирок 15 січня 2021 року, а це не відповідає дійсності. Таким чином, як зазначає скаржник, Донецький апеляційний суд залишив без змін вирок суду, який не ухвалювався 15 січня 2021 року.
Позиції учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надійшло.
У судовому засіданні засуджений підтримав уточнені вимоги касаційної скарги, а прокурор заперечував щодо задоволення скарги засудженого.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК та доведеність вини у вчиненому кримінальному правопорушенні в касаційній скарзі засуджений не оскаржує.
Доводи касаційної скарги засудженого здебільшого зводяться до незгоди із призначенням йому додаткового покарання.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, пропорційності та індивідуалізації кримінальної відповідальності, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх суспільній небезпечності та даним про особу.
Доводи засудженого, викладені в касаційній скарзі, про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, на думку Суду, є необґрунтованими.
Санкцією ч. 2 ст. 286 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.
Суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, яке визнав необхідним та достатнім для виправлення і перевиховання останнього, а також запобігання вчиненню ним нових злочинів.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції під час призначення покарання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК у межах санкції ст. 286 цього Кодексуврахував його активне сприяння розкриттю злочину обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_1, відповідно до ст. 66 КК, зважив на відсутність обставин, які б обтяжували покарання ОСОБА_1, відповідно до ст. 67 КК, а також висновки досудової доповіді уповноваженого органу з питань пробації та оцінки ризиків стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що останній не становить високої небезпеки для суспільства (у т.ч. окремих осіб), а також можливість його виправлення без направлення до місць позбавлення волі за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення і запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень.
З урахуванням обставин ДТП, скоєної обвинуваченим, його особи, а саме того, що він не працює, за місцем проживання характеризується задовільно, раніше не судимий, на підставі ст. 75 КК його було звільнено від відбування покарання, якщо він протягом випробувального дворічного строку не скоїть нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, засуджений подав апеляційну скаргу, в якій просив призначити йому покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та наводив обґрунтування, аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі.
Апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині призначеного покарання, також дійшов переконливого висновку про те, що обране покарання за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого й попередження вчинення нових злочинів, а тому не знайшов підстав для задоволення скарги в цій частині.
Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що з урахуванням конкретних обставин провадження обране судом покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання.
Відповідно до ст. 3 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність. Згідно з положеннями ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід`ємним правом людини, яке охороняється законом.
Зазначені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України. Зокрема, у ст. 3 Основного Закону закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов`язок держави - захищати життя людини. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров`я.
З урахуванням вищенаведеного Суд погоджується з висновком суду попередньої інстанції про наявність у суду першої інстанції підстав для застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки в суді було встановлено, що порушення ПДР, допущені обвинуваченим, перебувають у прямому причинному зв`язку з ДТП та її наслідками, а скоєне обвинуваченим кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК, віднесено до злочинів проти безпеки руху.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що місцевий суд обґрунтовано застосував щодо обвинуваченого ОСОБА_1 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки вчинений ним злочин пов`язаний з експлуатацією транспортного засобу та протиправні дії обвинуваченого пов`язані з грубим порушенням вимог ПДР, призвели до скоєння ДТП, внаслідок чого настала смерть малолітнього потерпілого.
Перевірка доводів щодо незгоди засудженого із зазначенням судом апеляційної інстанції про грубе порушення ним ПДР стосується оцінки доказів з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин, що з огляду на положення ч. 1 ст. 433 КПК не є предметом касаційного розгляду.
Розглянувши доводи засудженого про те, що його підприємницька діяльність, оренда відділу в магазині продажу продовольчих товарів, пов`язана із правом керування транспортним засобом (на ці доводи він також посилався, обґрунтовуючи апеляційну скаргу), Суд погодився з мотивами, з яких суд апеляційної інстанції виходив під час постановлення ухвали в цій частині.
Так, апеляційний суд з урахуванням тих обставин, що водій ОСОБА_1 діяв з порушенням вимог пунктів 1.7, 12.3 ПДР, внаслідок чого сталася ДТП і малолітній пішохід від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події дійшов висновку, що обране йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як засудженим, так й іншими особами.
Водночас суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. А існування такої обставини потребує лише більш виваженого та обережного підходу під час обрання заходу примусу, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.
Крім того, положеннями ст. 55 КК чітко не визначено, що наявність саме грубого порушення ПДР є підставою для призначення додаткового покарання.
Водночас, як убачається зі змісту судових рішень, визначальним у ході вирішення питання щодо позбавлення права керування транспортними засобами було саме врахування наслідків ДТП, а саме смерті малолітнього потерпілого, тому доводи касаційної скарги в цій частині не є такими, що спростовують обґрунтованість судових рішень у частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
З обраних судом першої інстанції ОСОБА_1 розміру основного покарання, який максимально наближений до мінімальної межі, визначеної санкцією ч. 2 ст. 286 КК, і розміру додаткового покарання, з якими погодився і суд апеляційної інстанції, безпосередньо видно, що судами враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
На переконання Суду, призначене ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, принципу справедливості та співмірності, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Що стосується доводів у касаційній скарзі засудженого про незаконність ухвали суду апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним зазначенням у ній дати ухвалення оскаржуваного вироку, то це може свідчити про допущення судом апеляційної інстанції у своєму рішенні описки, яку відповідно до ч. 1 ст. 379 КПК останній має право виправити за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи. Водночас указана описка не спростовує правильності висновків суду щодо призначеного покарання за вчинений ОСОБА_1 28 квітня 2018 року близько 12:50 злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК, оскільки зі змісту касаційної скарги не вбачається, що ОСОБА_1 за вказаних фактичних обставин та за наслідки ДТП, засуджувався неодноразово за різними вироками. Крім того в суді касаційної інстанції сам ОСОБА_1 не заперечував, що зазначена неточність місяця, в якому постановлено вирок, є опискою.
Таким чином, беручи до уваги вищезазначене, Суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни судових рішень щодо ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд