ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 553/160/21
провадження № 51-4974 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів: Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Крота І.М.,
прокурора Шурхно І.С.,
захисника Литовченка Р.В.
(у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Литовченка Р.В. на ухвали Ленінського районного суду Полтавської області від 26 травня 2021 року та Полтавського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року стосовно
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
за вчинення суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 26 травня 2021 року задоволено клопотання прокурора про застосування примусових заходів виховного характеру стосовно неповнолітнього ОСОБА_1 . Визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та застосовано до нього примусові заходи виховного характеру, визначені пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 105 КК України, а саме: застереження, обмеження його дозвілля строком на 2 роки й встановлення особливих вимог до його поведінки на цей період - заборонено вихід з дому по особистим питанням без супроводу дорослих з 22 год вечора до 06 год ранку наступного дня.
07 вересня 2021 року ухвалою Полтавського апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з ухвалою суду першої інстанції, 09 жовтня 2020року приблизно о 22:40 ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2, знаходячись біля магазину АТБ "Продукти-1226" ТОВ "АТБ маркет", що на вул. Сакко, 1 у м. Полтаві, звернули увагу на раніше незнайомого їм ОСОБА_3, після чого в них виник умисел на заволодіння майном останнього.
Реалізуючи свій злочинний умисел, цього ж дня приблизно о 22:50 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прослідували за ОСОБА_3 від магазину та, знаходячись неподалік КП "3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради", що на площі Слави, 2 у м. Полтава, підбігли до останнього та застосували до нього насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, що виразилось у нанесенні ОСОБА_2 удару ногою в грудну клітину потерпілого, та ОСОБА_1 - ударів ногами по голові. Подолавши таким чином волю ОСОБА_3 до спротиву, ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 відкрито заволоділи майном потерпілого на загальну суму 4 216 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній сказі захисник Литовченко Р.В., не погоджуючись із судовими рішеннями стосовно ОСОБА_4, просить їх змінити та пом`якшити застосовані стосовно його підзахисного примусові заходи виховного характеру, скоротивши їхній строк до 1 року. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції необґрунтовано та без належних на те підстав призначив ОСОБА_1 примусові заходи виховного характеру, передбачені пунктами 1, 2 ч. 2 ст.105 КК України, строком на 2 роки. Посилається на те, що судові інстанції не врахували належним чином те, що вчинене ОСОБА_1 суспільно небезпечне діяння не потягло за собою жодних тяжких наслідків для суспільства чи потерпілого, його другорядну участь у вчиненому, дані про особу його підзахисного, а також позитивну динаміку у поведінці після вчиненого діяння. Зазначає також про те, що суд першої інстанції у судовому рішенні неправильно виклав його позицію щодо клопотання прокурора, оскільки в судовому засіданні він висловив міркування щодо необхідності їх призначення строком на 1 рік. Крім того вказує на те, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити та змінити оскаржувані судові рішення.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Положенням ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 498 КПК України кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється внаслідок вчинення особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Частиною 1 статті 501 КПК України передбачено, що під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з`ясовує такі питання: чи мало місце суспільно небезпечне діяння; чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння; чи слід застосувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме.
Як убачається з мотивувальної частини ухвали, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України.
Висновки суду першої інстанції щодо необхідності застосування до ОСОБА_1 примусових заходів виховного характеру, передбачених положеннями пунктів 1, 2 ч. 2 ст. 105 КК України, а саме застереження та обмеження дозвілля зі встановленням особливих вимог до поведінки неповнолітнього, захисником в касаційному порядку не оспорюються.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника щодо необґрунтованого встановлення судом першої інстанції строку примусового заходу виховного характеру ОСОБА_1 на 2 роки, то вони, на думку Суду, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КК України примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого особливою частиною цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 105 КК України суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:
1) застереження;
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
4) покладення на неповнолітнього, який досяг п`ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов`язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
Вимогами ч. 3 ст. 105 КК України встановлено, що до неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.
Як убачається з мотивувальної частини ухвали, суд першої інстанції, вирішуючи питання про застосування до ОСОБА_1 примусових заходів виховного характеру у виді обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до його поведінки саме на строк 2 роки, врахував конкретні обставини вчиненого суспільно небезпечного діяння, зокрема його вік, а також дані про його особу, зокрема те, що він проживає у багатодітній родині, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, навчається у КЗ "Полтавська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 35", за весь час навчання проявив себе як недисциплінований учень, який не проявляє інтересу до навчання, знаходиться на внутрішньо шкільному обліку як схильний до бродяжництва, та на профілактичному обліку як дитина-утікач.
З огляду на наведене колегія суддів касаційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції про необхідність застосування стосовно ОСОБА_1 вказаного примусового заходу виховного характеру строком на 2 роки є вмотивованим і відповідає вимогам закону.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, за апеляційною скаргою захисника, доводи якої аналогічні доводам його касаційної скарги, з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо необхідності застосування до ОСОБА_1 примусових заходів виховного характеру та доцільність обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до його поведінки саме на строк 2 роки.
Доводи касаційної скарги захисника про неврахування судовими інстанціями другорядної участі ОСОБА_1 у вчиненні суспільно небезпечного діянні Суд уважає такими, що також не заслуговують на увагу.
Так, за встановленими судом першої інстанції обставинами справи вбачається, що ОСОБА_1 переслідував ОСОБА_3 після того, як він вийшов з магазину, підбігши до потерпілого, наніс йому удари по голові та забрав його особисті речі.
Суд уважає, що такі дії ОСОБА_1 не свідчать про його другорядну роль у вчиненому суспільно небезпечному діянні, а відтак судові інстанції обґрунтовано не погодились з позицією захисника з цього приводу.
Що стосується доводів захисника про те, що суд першої інстанції у судовому рішенні неправильно виклав його позицію щодо клопотання прокурора, то Суд уважає їх безпідставними, оскільки з прослуханого технічного запису судового засідання від 26 травня 2021 року вбачається, що сторона захисту фактично не заперечувала проти застосування до ОСОБА_1 примусових заходів виховного характеру.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд