ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 310/3953/19
провадження № 51-5338 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря
судового засідання Крота І.М.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
захисника Панченка О.П. (у режимі відеоконференції),
потерпілого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року стосовно
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та жителя
АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2020 року, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року, засуджено ОСОБА_2 за:
- ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 20 січня 2019 року приблизно в 00 год, знаходячись у стані алкогольного сп`яніння біля магазину "У Солов`я" на вул. Центральній, 80 у с. Новопетрівка Бердянського району Запорізької області, під час бійки з ОСОБА_3, що виникла раптово на ґрунті неприязних відносин, маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень останньому, умисно наніс ОСОБА_3 по одному удару ножем у тулуб та сідницю, заподіявши потерпілому тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Крім того, ОСОБА_2 06 квітня 2019 року приблизно о 23 год, знаходячись у стані алкогольного сп`яніння у будинку АДРЕСА_1, під час суперечки з батьком, що виникла на ґрунті особистих неприязних відносин, маючи умисел на вбивство ОСОБА_4, умисно наніс останньому не менше шести ударів руками та ногами у голову та тулуб, заподіявши потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких останній помер.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, які її подала
У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з рішенням суду першої інстанції, який, призначаючи ОСОБА_2 остаточне покарання, необґрунтовано застосував менш обтяжливий принцип призначення покарання, визначений положенням ч. 1 ст. 70 КК України, що, на його думку, не відповідає вимогам ст. 65 КК України. Крім того, прокурор посилається на те, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор та потерпілий підтримали подану скаргу, просили її задовольнити, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Положенням ч. 2 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 115 КК України в касаційному порядку прокурором не оспорюються.
Щодо доводів касаційної скарги сторони обвинувачення про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, то Суд уважає їх безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 419 КПК України передбачено, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду вказаних вимог закону дотримався в повному обсязі.
Так, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_2 покарання, врахував обставини справи, характер та ступінь тяжкості вчинених злочинів, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, та наявність обставини, що його обтяжує - вчинення злочинів у стані алкогольного сп`яніння, а також дані про особу винного, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, непрацевлаштований, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліках у нарколога та психіатра не перебуває.
Взявши до уваги зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначити ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років, та з урахуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначив останньому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Прокурор та захисник, не погоджуючись із вироком суду першої інстанції стосовно ОСОБА_2, оскаржили його до суду апеляційної інстанції.
У поданій апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочинів та особі ОСОБА_2 внаслідок м`якості, а саме через необґрунтоване застосування менш обтяжливого принципу призначення покарання, визначеного положенням ч. 1 ст. 70 КК України, просив його скасувати та постановити новий вирок, за яким визначити обвинуваченому покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 1 ст. 115 КК України - у виді позбавлення волі на строк 10 років та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, визначити обвинуваченому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.
Захисник Панченко О.В. у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочинів та особі обвинуваченого внаслідок суворості, просив змінити вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_2, застосувавши ст. 69 КК України, призначити його підзахисному більш м`яке покарання.
Під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України розглянув кримінальне провадження в межах поданих апеляційних скарг, погодився з висновками суду першої інстанції щодо призначеного ОСОБА_2 покарання та обґрунтовано залишив подані скарги без задоволення, навівши докладні мотиви свого рішення.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Суд апеляційної інстанції, як убачається з мотивувальної частини ухвали, відмовляючи, зокрема у задоволенні апеляційної скарги сторони обвинувачення, на думку Суду, слушно звернув увагу на те, що у поданій апеляційній скарзі прокурор не оспорював розмір призначеного покарання за кожний окремий злочин.
При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про те, що призначене ОСОБА_2 покарання судом першої інстанції за ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років не є мінімальною межею, встановленою санкцією даної статті, а тому суд мав достатньо підстав для визначення обвинуваченому остаточного покарання саме за принципом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначеним ч. 1 ст. 70 КК України, з чим погоджується й колегія суддів касаційної інстанції.
Також Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що призначене ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК України.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, викладені в ній висновки належним чином умотивовані.
З огляду на викладене колегія суддів уважає, що доводи прокурора щодо несправедливості призначеного ОСОБА_2 покарання внаслідок м`якості, а саме необґрунтованого застосування менш обтяжливого принципу призначення покарання, визначеного положенням ч. 1 ст. 70 КК України, є безпідставними.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд