ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 484/996/17
провадження № 51-3012 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого
Бущенка А.П.,
суддів
Антонюк Н.О., Шевченко Т.В.,
за участю: секретаря судового засідання
Манацької І.А.,
захисника
Голубенка Р.С. (в режимі відеоконференції),
прокурора
Чабанюк Т.В.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника Голубенка Р.С. на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 липня 2020 року та вирок Миколаївського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року щодо засудженого
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Первомайська Миколаївської області.
Оскаржені судові рішення
1. Вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 липня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 15 і частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і на підставі статті 75 КК звільнено від його відбування з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
2. Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.
3. Суд визнав доведеним, що 02 березня 2017 року приблизно о 22:45 ОСОБА_1 і ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, зайшли на задній двір кафе "999" на АДРЕСА_1 . Попередньо змовившись між собою про таємне викрадення чужого майна, вони проникли у службове приміщення сауни, що не було зачинене на ключ, звідки викрали речі потерпілої ОСОБА_3 загальною вартістю 1011 грн та сховали їх біля паркану кафе. Дії ОСОБА_1 кваліфіковані судом як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням в інше приміщення.
4. Миколаївський апеляційний суд 27 квітня 2021 року скасував вирок суду першої інстанції в частині звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням і ухвалив новий вирок, яким вирішив вважати ОСОБА_1 засудженим за частиною 2 статті 15 і частиною 3 статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Вимоги і доводи касаційної скарги
5. У касаційній скарзі захисник, на підставах, передбачених частиною 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
6. Його доводи зводяться до того, що судами не спростовано версії засудженого про те, що до приміщення сауни він проник шляхом вільного доступу з метою дізнатись про вартість послуг, а умисел на крадіжку виник вже всередині приміщення. Тому, на думку сторони захисту в діянні засудженого відсутня кваліфікуюча ознака "з проникненням в інше приміщення".
7. Захист вважає, що апеляційний суд всупереч вимогам статей 65, 75 КК не врахував повною мірою всіх позитивних даних про особу засудженого і наявних у справі пом`якшуючих обставин, а тому дійшов необґрунтованого висновку про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства.
8. Крім того, захист вважає істотним порушенням кримінального процесуального закону визначення розміру заподіяних збитків без призначення товарознавчої експертизи.
Позиції учасників касаційного розгляду
9. Під час касаційного розгляду захисник підтримав свою скаргу.
10. Прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог сторони захисту, вважаючи оскаржені судові рішення законними та обґрунтованими.
11. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Оцінка Суду
12. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
13. У касаційній скарзі захисник переважно посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи і просить дати іншу оцінку доказам у справі, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій. Суд нагадує, що касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням перш за все судів попередніх інстанцій.
14. Сторона захисту не заперечує факту викрадення засудженим речей потерпілої, однак стверджує, що його не можна розглядати як крадіжку, вчинену з проникненням у приміщення, оскільки доступ до сауни був вільним, а умисел на крадіжку виник під час перебування всередині приміщення.
15. Відповідно до усталеної судової практики проникнення передбачає потрапляння в певне приміщення або на певну територію, закриту від сторонніх осіб, без відповідного дозволу.
16. Суд першої інстанції на спростування версії захисту послався на показання допитаних у судовому засіданні потерпілої ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4, які пояснили, що для тогощоб потрапити в сауну, потрібно звертатись до бармена, який приймає оплату за послуги і проводить відвідувачів у приміщення. Ці показання узгоджуються з даними протоколу огляду місця події з таблицями зображень, відповідно до яких вхід відвідувачів до розташованої на задньому дворі сауни здійснюється через центральний вхід кафе. Самі засуджені не заперечували, що в темну пору доби без дозволу працівників кафе пройшли через незачинені ворота у двір, а потім через тамбур до кімнати відпочинку сауни, звідки викрали майно.
17. Суд звертає увагу на те, що сторона захисту не оскаржувала цих фактичних обставин в апеляційному порядку.
18. У своїх рішеннях Суд вже зазначав[1], що, виходячи з принципу диспозитивності, втіленого, зокрема, у статті 26 КПК, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. При цьому суд вирішує лише питання, винесені на його розгляд сторонами. Таким чином, сторона, зацікавлена у розгляді та вирішенні певного питання, зобов`язана порушити його перед судом відповідної інстанції і на відповідній стадії кримінального провадження.
19. За таких обставин, які сторона захисту не оспорювала, Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність кваліфікуючої ознаки крадіжки "проникнення в інше приміщення".
20. Отже, суд першої інстанції під час розгляду справи з`ясував усі передбачені статтею 91 КПК обставини, обґрунтовано визнавши докази достатніми для доведення винуватості засудженого у вчиненні злочину, і правильно кваліфікував дії засудженого за частиною 2 статті 15 і частиною 3 статті 185 КК.
21. Також Суд не вважає, що для визначення вартості викрадених речей призначення експертизи було обов`язковим. Як видно з матеріалів справи, сторона захисту в суді першої інстанції погодилася з розміром заподіяних збитків, визначених незалежнимсертифікованим оцінювачем, який володіє спеціальними знаннями. Крім того, ця обставина у даному випадку не впливає на кваліфікацію діяння засудженого. Тому Суд відхиляє доводи касаційної скарги про недотримання судом вимог частини 2 статті 242 КПК.
22. Що ж стосується доводів касаційних скарг про порушення апеляційним судом загальних засад призначення покарання, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.
23. Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
24. Стаття 75 КК вимагає обов`язково врахувати дані, які характеризують особу винного, під час вирішення питання, чи є можливим виправлення засудженого без реального відбування покарання, й навести переконливі аргументи, що ґрунтуються на конкретних обставинах справи.
25. Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд дотримався вимог закону в частині призначеного засудженому покарання. Ухвалюючи свій вирок, апеляційний суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й усі інші обставини, які мають правове значення, і дійшов висновку про неправильне застосування місцевим судом положень статті 75 КК, що призвело до м`якості заходу примусу, незабезпечення досягнення його мети.
26. Апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 неодноразово засуджувався за вчинення злочинів проти власності до покарання у виді позбавлення волі. Маючи непогашені та не зняті судимості, він до нормального життя не повернувся, не працевлаштувався і, незважаючи на інвалідність, знову вчинив корисливий злочин, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Така поведінка засудженого свідчить про стійкість його намірів забезпечувати своє існування за рахунок протиправного заволодіння чужим майном, а отже і про його підвищену суспільну небезпечність. Також апеляційний суд не знайшов достатніх підставі вважати, що засуджений сприяв розкриттю злочину.
27. Зважаючи на ці обставини в сукупності з характером установлених дій винного, апеляційний суд визнав неможливим досягти мети попередження вчинення нових злочинів й виправлення засудженого без ізоляції його від суспільства.
28. Разом із тим не залишилися без оцінки суду всі інші дані про особу винного та пом`якшуючі обставини, у тому числі й ті, на які є посилання в касаційній скарзі, зокрема визнання засудженим своєї вини та його щире каяття, позитивні характеристики за місцем проживання. Врахувавши зазначене, суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_1 мінімальне покарання в межах санкцій закону, за яким його засуджено.
29. Аргументів, які би доводили явну несправедливість покарання, призначеного засудженому за вироком апеляційного суду, в касаційній скарзі не наведено.
30. Таким чином, Суд вважає, що апеляційний суд не порушив вимог статей 50, 65 КК, а призначене засудженому покарання відповідає визначеним законом загальним засадам.
31. Підстав для скасування оскаржуваних судових рішень за доводами касаційної скарги Суд не встановив.
З огляду на викладене, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд