Постанова
Іменем України
15 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 953/5295/20
провадження № 51-3253км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Марчука О. П., Яковлєвої С. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Матолич М. Р.,
захисника Юденкової А. В. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020220490000142 від 11 січня 2020 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого 20 квітня 2017 року Дергачівським районним судом Харківської області за ч. 2 ст. 186 КК України
до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого 23 травня
2017 року за відбуттям строку покарання,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
за касаційною скаргою захисника Юденкової А. В. на вирок Київського районного суду м. Харкова від 30 липня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Харкова від 30 липня 2020 року, залишеним без зміни ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 квітня
2021 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 10 січня 2020 року приблизно о 19:15, перебуваючи біля будинку №12 на вул. Дівочій у м. Харкові, маючи умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, будучи впевненим, що за його діями ніхто не спостерігає, повторно шляхом розбиття скла автомобіля "Ford", державний номерний знак НОМЕР_1, що належить
ОСОБА_2, таємно викрав майно останньої вартістю 8 573 грн, після чого намагався покинути місце вчинення злочину, однак був виявлений потерпілою,
та, незважаючи на це, продовжив реалізовувати свій злочинний умисел і зник
з місця вчинення кримінального правопорушення разом із викраденим майном, яким розпорядився на власний розсуд, чим завдав ОСОБА_2 матеріальної шкоди на вказану суму.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник у касаційній скарзі, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржені судові рішення та закрити кримінальне провадження.
Обґрунтовуючи вимоги, зазначає, що зібрані в кримінальному провадженні докази не доводять поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Стверджує, що такі докази, як протоколи впізнання особи потерпілою та свідком носять формальний характер, оскільки вказані особи впізнали обвинуваченого
за загальними рисами, а не за певними ознаками. Окрім цього, на переконання захисника, з протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками
від 17 січня 2020 року та протоколу пред`явлення особи для впізнання потерпілій
від 13 березня 2020 року вбачається, що вказані слідчі дії було проведено з явним порушенням норм процесуального закону, а самі протоколи не відповідають вимогам, передбаченим ч. 1 ст. 228 КПК України.
Також звертає увагу на те, що суд визнав недопустимим доказом закупівельний акт від 11 січня 2020 року про придбання у ОСОБА_1 . iPad, а отже, на думку захисту, суд повинен був критично поставитись до показів свідка ОСОБА_3, оскільки останній оговорив ОСОБА_1 .
Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно залишив вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 без змін, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів захисника, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.
Захисник підтримала свою касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які
є посилання в касаційній скарзі захисника, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог
ст. 438 КПК України не підлягають перегляду у касаційному порядку.
Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Як передбачено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин,
які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції, викладених у вироку та перевірених апеляційним судом, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується зібраними доказами, перевіреними у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оціненими у судовому рішенні судом у їх сукупності
з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Так, у результаті судового провадження місцевий суд дійшов висновку
про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального
правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, тобто у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому повторно. Такий висновок суд обґрунтував дослідженими безпосередньо в судовому засіданні доказами, зміст яких детально виклав у вироку.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.
Зазначена засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, та сформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в ході судового провадження засуджений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, не визнав та пояснив суду,
що у вказаний в обвинувальному акті день та час був вдома, оскільки його матір потребує сторонньої допомоги, та наголосив, що в цей день також перебував
зі своєю матір`ю в лікарні, де остання проходила лікування на денному стаціонарі.
Незважаючи на таку позицію засудженого, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання потерпілої ОСОБА_2, яка вказала на те,
що чоловік, який розбив скло її автомобіля і викрав з нього її сумку з речами, спочатку стояв боком, а коли дістав сумку, то повернувся до неї обличчям,
при цьому в момент вчинення злочину він знаходився на дуже малій відстані
від неї та на нього світив вуличний ліхтар, тому вона добре його розгледіла і абсолютно впевнена, що це був ОСОБА_1, якого вона впізнала за обличчям та статурою; свідка ОСОБА_4, яка була разом із потерпілою в момент вчинення грабежу, добре запам`ятала чоловіка, який виймав сумку ОСОБА_2 з її машини, оскільки він, діставши сумку, повернувся до них обличчям; до цих подій
з обвинуваченим знайома не була, підстав для обмови у неї немає; свідка ОСОБА_3, який займається купівлею-продажем мобільних телефонів та іншої техніки, та зазначив, що в середині січня 2020 року до нього прийшов чоловік
з наміром продати iPad, який був не новий, тому при його купівлі він склав закупівельний акт; вказав на ОСОБА_1 як на особу, яка продала йому зазначений iPad.
Крім того, суд першої інстанції в обґрунтування винуватості ОСОБА_1 послався також на заяву потерпілої ОСОБА_2 від 10 січня 2020 року, копію витягу
з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 11 січня 2020 року, дані протоколу огляду місця події від 10 січня 2020 року, протоколу пред`явлення особи
для впізнання за фотознімками від 17 січня 2020 року, протоколів пред`явлення особи для впізнання від 13 березня 2020 року, висновку експерта за результатами товарознавчої експертизи №14 від 18 січня 2020 року.
Вищевказані докази об`єктивно узгоджуються між собою, а тому місцевий суд, проаналізувавши обставини кримінального провадження, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Що стосується закупівельного акту від 11 січня 2020 року, який засвідчував придбання у особи під іменем ОСОБА_1 Ipad GCGVQSB1HLFC на запчастини
за 2 000 грн, то суд за клопотанням сторони захисту визнав цей доказ недопустимим з підстав очевидності його недопустимості у зв`язку з тим,
що він був здобутий стороною обвинувачення в порушення норм КПК України.
При цьому визнання вказаного доказу недопустимим жодним чином не свідчить про недопустимість чи неналежність як показань свідка ОСОБА_3, так і даних протоколу пред`явлення особи для впізнання свідку ОСОБА_3 від 13 березня 2020 року, на що вказує захисник у касаційній скарзі.
Посилання ж захисника на правовий висновок, викладений у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 702/340/17 є безпідставним.
Так, згідно цього висновку наявність доказів, що вказують на збут обвинуваченим майна, викраденого у потерпілого, без надання доказів, що підтверджують факт його безпосереднього викрадення, не є свідченням доведення винуватості особи
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Вказане жодним чином не співвідноситься із провадженням, що розглядається.
В кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 наявна сукупність вищенаведених доказів,що підтверджують факт безпосереднього викрадення саме ОСОБА_1 майна потерпілої.
Що стосується тверджень захисника про те, що протоколи впізнання особи потерпілою та свідком носять формальний характер, при чому вказані слідчі дії,
на її переконання, було проведено з явним порушенням норм процесуального закону, то вони є безпідставними.
Відповідно до ч. 1 ст. 228 КПК України перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.
Як убачається з протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками
від 17 січня 2020 року (а. п. 61-63) та протоколу пред`явлення особи для впізнання потерпілій від 13 березня 2020 року (а. п. 78-82), вказані слідчі дії були проведені
у повній відповідності з наведеними вимогами кримінального процесуального закону. Зокрема, як видно зі змісту протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, свідок ОСОБА_4 зазначила, що зможе впізнати особу,
яка вчинила грабіж, а також, що впізнала таку особу за загальними рисами, рисами обличчя, що узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 228 КПК України. Вказане стосується і протоколу пред`явлення особи для впізнання потерпілій,
згідно з яким вона зазначила, що зможе впізнати чоловіка, якого вона бачила, коли той здійснив крадіжку її сумки та потім від неї втікав, а також те, що впізнала його за загальними ознаками - зріст, статура, загальні риси обличчя.
До того ж, як слушно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, вищевказані слідчі дії, як за участі свідка ОСОБА_4, так і за участі потерпілої, були проведені
у присутності понятих, а дані, які містяться у протоколах, складених у результаті
їх проведення, узгоджуються з показаннями зазначених осіб, отриманими безпосередньо судом.
Крім того, слід зазначити, що доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, аналогічні доводам її апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції перевірив їх
та визнав безпідставними. При цьому апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги захисника, навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Таким чином, підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.
Покарання призначено ОСОБА_1 із урахуванням положень ст. 65 КК України, і підстав вважати таке покарання несправедливим через м`якість чи суворість колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення,
у матеріалах провадження не встановлено.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд