Постанова
іменем України
15 лютого 2022 року
м. Київ
Справа № 724/77/21
Провадження № 51-4482 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Костюка О.С.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Гриніва О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні, на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 12 липня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020260160000247, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Прип`ять Київської області та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Хотинського районного суду Чернівецької області від 10 березня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки і покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 12 липня 2021 року вирок місцевого суду щодо засудженого ОСОБА_2 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, 19 вересня 2020 року приблизно
о 00 год 55 хв, керуючи автомобілем марки "AudiA8", номерний знак НОМЕР_1, рухався в темну пору доби автодорогою Н-03, сполученням "Житомир-Чернівці", поза межами населеного пункту, зі сторони м. Хотин у напрямку м. Чернівці, на швидкості більше 108,2 км/год, що перевищує допустиму 40 км/год на даній ділянці дороги. Проїжджаючи 321 км + 300 м даної автодороги, в межах дії дорожніх знаків 1.37., 1.5.1., 1.15., 3.25., 3.29., 7.2.1., 1.14. Правил дорожнього руху (далі - ПДР), проявивши злочинну недбалість та самовпевненість, не врахувавши дорожню обстановку, неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, здійснив виїзд керованого ним автомобіля на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з зустрічним автобусом марки "VolkswagenLT", номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, внаслідок чого пасажирці автобусу ОСОБА_4 було спричинено смерть, пасажирам автобусу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 спричинені тяжкі тілесні ушкодження як такі, що небезпечні для життя, а пасажирам автобусу ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_3 спричинено тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості як такі, що призвели до тривалого розладу здоров`я.
Вказану дорожньо-транспортну пригоду водій ОСОБА_1 скоїв у результаті порушення та невиконання вимог п. п. 10.1., 12.2. та 12.9. (б) ПДР, які безпосередньо перебувають у причинному зв`язку з наслідками, а також п. п. 1.5., 2.3. (б, д) ПДР, які сприяли порушенню вищевказаних ПДР, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року та введених в дію з 1 січня 2002 року.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у кримінальному провадженні (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Як вказує прокурор, прийнявши рішення про звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції лише формально вказав, однак фактично не врахував того, що ОСОБА_1 вчинено кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких, за вчинення якого передбачено основне покарання у виді позбавлення волі від трьох до восьми років. При цьому, на думку прокурора, не в повній мірі враховано апеляційним судом характер і мотиви допущених засудженим порушень, а саме того, що він грубо порушив одночасно декілька положень ПДР, зокрема в нічний час суттєво (біль ніж вдвічі) перевищив допустиму швидкість, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення із зустрічним автобусом, і вказані порушення призвели до настання тяжких наслідків, від яких постраждали десять потерпілих, одна з яких померла, троє отримали тяжкі та шестеро середньої тяжкості тілесні ушкодження. Звертає увагу також на те, що суд апеляційної інстанції не зважив у достатній мірі і на настання непоправних наслідків скоєного правопорушення у виді смерті молодої жінки ОСОБА_4 . Крім того, зазначає, що ОСОБА_1 упродовж 2013-2020 років неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, в тому числі за перевищення обмежень швидкості руху, однак належних висновків не зробив і 19 вересня 2020 року знову порушив ПДР. При цьому, як вважає прокурор, необґрунтованими та безпідставними є висновки апеляційного суду щодо відсутності в матеріалах справи даних про те, що вказані порушення допущені саме ОСОБА_1, оскільки, як убачається з матеріалів провадження, адміністративні стягнення за вчинення адміністративних правопорушень накладались саме на ОСОБА_1 і дані постанови ним не оскаржувались, а накладені штрафи було сплачено. Також вказує на те, що суд апеляційної інстанції всупереч положенням ст. 419 КПК не надав належної оцінки апеляційним вимогам прокурора, не навів в ухвалі достатніх доводів на їх спростування, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Гринів О.В. подав заперечення, в якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу прокурора на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 12 липня 2021 року.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Костюк О.С. підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Засуджений ОСОБА_1 і захисник Гринів О.В. заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора та просили залишити ухвалу апеляційного суду без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Костюка О.С., засудженого ОСОБА_1 та захисника Гриніва О.В., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
У пункті 2 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються і не заперечуються.
Доводи касаційної скарги прокурора про застосування апеляційним судом закону, який не підлягав застосуванню, а саме положень ст. 75 КК, колегія суддів визнає обґрунтованими.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Згідно з приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Разом з тим, процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого рішення в цій частині.
При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.
Визнаючи ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2
ст. 286 КК, та призначаючи йому покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки за цей злочин, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу винного, котрий позитивно характеризується, є учасником ліквідації наслідків ЧАЕС (ІІ категорія), має на своєму утриманні троє неповнолітніх дітей 2014, 2017 та 2019 років народження, раніше не судимий, обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_1, а саме щире каяття та активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданих збитків, відсутність обставин, що обтяжують його покарання. При цьому, судом першої інстанції була врахована доповідь, складена територіальним органом пробації за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_1, а саме Дарницьким РВ філії ДУ "Центр пробації" в м. Київ та Київській області від 1 лютого 2021 року, з якого вбачається, що в результаті проведення оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення встановлено, що обвинувачений не має проблем із житлом, психічними розладами не страждає, алкогольними напоями та наркотичними речовинами не зловживає, веде здоровий спосіб життя, має вищу освіту та постійне місце роботи, соціальні зв`язки із рідними та близькими є стабільними, раніше не судимий. Загальний ризик вчинення повторного правопорушення визначено як низький, загальний рівень небезпеки для суспільства (в тому числі окремих осіб) - також низький, у зв`язку з чим, виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства. Також судом першої інстанції була врахована думка потерпілих, які просили суворо його не карати та не позбавляти волі.
Водночас, врахувавши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку і про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Переглядаючи вирок за апеляцією прокурора, апеляційний суд визнав обґрунтованим рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.
На обґрунтування рішення апеляційний суд послався на ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є необережним тяжким, дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягався, позитивно характеризується за попереднім та теперішнім місцем роботи, сімейний стан, наявність на утриманні трьох малолітніх дітей та хворого батька, стан здоров`я обвинуваченого, який є інвалідом та пересувається у інвалідному візку, наявність обставин, що пом`якшують його покарання, а саме щире розкаяння у вчиненому, сприяння у розкритті злочину та добровільне відшкодування потерпілим завданим збитків, відсутність обтяжуючих обставин, досудову доповідь Дарницького РВ філії ДУ "Центр пробації" в м. Києві та Київській області
від 1 лютого 2021 року, позицію потерпілих, які просили під час досудового розслідування, у заявах до районного суду та клопотаннях до апеляційного суду не позбавляти волі обвинуваченого, та вважав, що вказані обставини давали суду першої інстанції обґрунтовані підстави для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.
Такий висновок, як зазначив суд апеляційної інстанції, узгоджується і з позицією прокурора під час розгляду справи в районному суді, який в судових дебатах просив призначити ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК.
Однак, переважну більшість з указаних даних, що характеризують особу винного та обставини, які пом`якшують покарання, вже було враховано судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Разом з тим, рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував та не навів мотивів, із яких він дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі з огляду на конкретні обставини вчиненого ним злочину.
Так, поза увагою апеляційного суду залишилось грубе порушення ОСОБА_1 декількох пунктів ПДР, керування автомобілем зі швидкістю більше 108,2 км/год, що є значним перевищенням допустимої на даній ділянці дорогишвидкості - 40 км/год, виїзд на зустрічну смугу руху, де останній допустив зіткнення із зустрічним автобусом, та непоправну тяжкість наслідків цих порушень, внаслідок яких постраждали десять потерпілих, одна з яких померла, троє отримали тяжкі та шестеро середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Разом із тим, апеляційним судом не надано належної оцінки даним висновку експерта № 574-А від 2 грудня 2020 року, у якому констатовано, що за умови дотримання вимог дорожнього знаку 3.29 (40 км/год) ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути зіткнення.
Крім того, судом апеляційної інстанції належним чином не було враховано і даних про особу засудженого, котрий упродовж 2013-2020 років неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, в тому числі за перевищення обмежень швидкості руху.
При цьому безпідставними є твердження апеляційного суду щодо відсутності в матеріалах справи даних про те, що вказані порушення допущені саме ОСОБА_1, оскільки, як убачається з матеріалів провадження, а саме з наданих прокурором додатків до поданої ним апеляційної скарги, стягнення за вчинення адміністративних правопорушень накладались саме на ОСОБА_1 і дані постанови ним не оскаржувались, а накладені штрафи було сплачено, як обґрунтовано про це зазначає прокурор й у своїй касаційній скарзі.
Враховуючи зазначене, навіть позитивні дані про особу винного та наявність кількох пом`якшуючих обставин не вказують на наявність достатніх підстав для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК і звільнення його від відбування призначеного покарання.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційним судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме положення ст. 75 КК, а тому ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Водночас, згідно з положеннями ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Тобто за змістом положень зазначеної норми КПК критеріями невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є вид та розмір покарання.
Натомість прокурор, хоча й зазначає у касаційній скарзі, що застосування апеляційним судом положень ст. 75 КК потягло невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, проте не вказує на несправедливість такого покарання за видом та розміром.
Отже, касаційну скаргу прокурора слід задовольнити частково.
Враховуючи викладене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення і тих же даних про особу винного звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме - ст. 75 КК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд