Постанова
іменем України
15 лютого 2022 року
м. Київ
Справа № 473/1004/21
Провадження № 51-4883 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Костюка О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузахисника Костенка С.О. на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 травня 2021 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду
від 21 вересня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020150190000756, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Лучинець Муровано-Куриловецького району Вінницької області та жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області
від 18 травня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
Постановлено розстрочити ОСОБА_1 виплату штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 грн, із застосуванням ч. 4 ст. 53 КК України, із розстрочкою виплати строком на один рік рівними частинами по 4250 грн щомісяця, починаючи з дня набрання вироком законної сили.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, 1 червня 2020 року близько 10 години, керуючи технічно справним автомобілем марки "Chevrolet Aveo", реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2 згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2, рухалась у світлий час доби по проїзній частині вул. Київської в м. Вознесенську у напрямку м. Миколаєва.
Навпроти будинку № 9, на проїжджій частині вул. Київської в м. Вознесенську ОСОБА_3 вийшла на смугу руху, призначену для напрямку м. Южноукраїнськ, та, перетнувши її, вийшла на смугу руху автомобіля "Chevrolet Aveo", який рухався в напрямку м. Миколаєва, та в цей час водій ОСОБА_1 грубо порушила вимоги п. п. "б", "д" п. 2.3, п. 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), а саме: керуючи транспортним засобом проявила неуважність, не стежила за дорожньою обстановкою та відповідно не реагувала на її зміни, під час наближення до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувала ОСОБА_3, не зменшивши швидкість свого автомобіля, хоча мала таку технічну можливість, не зупинивши керований нею автомобіль та, не надавши дорогу пішоходу ОСОБА_3, продовжила рух транспортного засобу, внаслідок чого здійснила наїзд в межах смуги, призначеної для руху в напрямку м. Миколаєва, передньою частиною капоту на пішохода ОСОБА_3, котра перетинала проїзну частину та була повернута правою стороною тулуба до вищевказаного автомобіля, з подальшим падінням на асфальтне покриття проїзної частини вул. Київської в м. Вознесенську.
Після скоєння дорожньо-транспортної пригоди, водій транспортного засобу "Chevrolet Aveo", ОСОБА_1 грубо порушила вимоги п. п. "а", "б", "в", "г", "ґ", "д", "е" п. 2.10 ПДР, а саме: негайно не зупинила транспортний засіб і не залишилася на місці пригоди (п.п. "а"); не увімкнула аварійної сигналізації та не встановила знаки аварійної зупинки (п.п. "б"); перемістила транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди (п.п. "в"); не вжила можливих заходів для надання першої домедичної допомоги потерпілій, не викликала бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, не звернулася за допомогою до присутніх (п.п. "г"); відвезла потерпілу до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо не зафіксувала розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки (п.п. "ґ"); не повідомила про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, не записала прізвищ та адрес очевидців, не очікувала прибуття поліцейських (п.п. "д"); не вжила всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організації об`їзду пригоди, поїхала з місця дорожньо-транспортної пригоди у невідомому напрямку (п.п. "е").
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознаками довготривалого розладу здоров`я.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі від двохсот п`ятдесяти до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить від 4250 до 8500 грн. Вказує, що згідно з положеннями ч. 1 ст. 5 КК, обираючи вид та розмір покарання ОСОБА_1, судами мало бути враховано норми закону, які діяли на момент вчинення правопорушення, а саме 1 червня 2020 року. При цьому зазначає, що на момент вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 286 КК основне покарання у виді штрафу було встановлено від двохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також не було передбачено обов`язковості позбавлення права керування транспортними засобами як додаткового покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Костюк О.С. касаційну скаргу підтримав частково та просив змінити судові рішення щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання та призначити останній покарання в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень, а в решті судові рішення залишити без змін.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Костюка О.С., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
У п.2 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та кваліфікація її дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються та не заперечуються.
Доводи захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 5 КК, є слушними.
Згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України щодо питання чинності закону про кримінальну відповідальність у часі та його зворотної дії (див. справи: № 5-1кс13, № 5-32кс13, № 5-6кс14), на стадії визначення тієї норми закону, яка встановлює вид і міру юридичної відповідальності, відбувається вибір такої норми, з`ясовується її зміст, форма та чинність, визначається редакція норми, яка діяла на момент вчинення діяння, встановлюється її дія у часі, просторі та щодо певного кола осіб (ст. ст. 4, 6, 7 та 8 КК). Крім того, необхідно враховувати й вимоги ст. 5 КК, згідно з якою новий закон має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, якщо він скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
Судом було встановлено, що ОСОБА_1 кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 286 КК вчинила 1 червня 2020 року.
У цей час діяла санкція ч. 1 ст. 286 КК в редакції Закону України від 24 вересня 2008 року № 586-VI, яка передбачала покарання у виді штрафу від двохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Законом України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень", який набрав чинності 1 липня 2020 року, були внесені зміни у ст. 286 КК, а саме в абзаці другому частини першої слова "від двохсот до п`ятисот" замінено словами "від трьох тисяч до п`яти тисяч", а слова "або без такого" виключено.
Таким чином, судом першої інстанції при ухваленні вироку 18 травня 2021 року застосовано норму закону України про кримінальну відповідальність, яка не мала зворотньої дії у часі, оскільки редакція санкції ч. 1 ст. 286 КК від 22 листопада 2018 року містить більш тяжке покарання у порівнянні з редакцією санкції ч. 1 ст. 286 КК, яка була чинна на час вчинення кримінального правопорушення, а тому судом першої інстанції неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність, що є підставою для зміни вироку шляхом зменшення ОСОБА_1 розміру штрафу.
Переглядаючи в апеляційному порядку вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 за апеляційною скаргою захисника, апеляційний суд не встановив та не усунув зазначеного порушення, а тому ухвала апеляційного суду також підлягає зміні.
Доводи ж захисника про призначення ОСОБА_1 покарання без застосування додаткового покарання є безпідставними.
Так, при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають врахувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та дані про особу винного.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо призначення ОСОБА_1 додаткового покарання суд врахував те, що остання грубо порушила вимоги
п. п. "б", "д" п. 2.3, п. 18.1, п. п. "а", "б", "в", "г", "ґ", "д", "е" п. 2.10 ПДР, що знаходиться в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди, після ДТП залишила місце пригоди, не вжила можливих заходів для надання першої домедичної допомоги потерпілій, не викликала бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, крім того, під час досудового розслідування перебувала у розшуку, не вибачалася перед потерпілою, шкоду не відшкодовувала на стадії досудового розслідування, проте намагалася відшкодувати її в день підготовчого судового засідання, але отримала від потерпілої відмову.
Враховуючи наведене, суди першої й апеляційної інстанцій, не порушивши загальних засад призначення покарання, встановлених КК, дійшли обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк один рік, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
За таких обставин судові рішення щодо ОСОБА_1 у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність необхідно змінити, вважати ОСОБА_1 засуджену за ч. 1 ст. 286 КК в редакції Закону № 586-VIдо покарання у виді штрафу у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд