ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2022 року
м. Київ
Справа № 441/1213/20
Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/811/790/21
Провадження № 51 - 5544 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів: Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,
прокурора Нескородяного А.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140180000202 від 29 квітня 2020 року, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Прилбичі Яворівського району Львівської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
за ст. 125 ч. 1 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Городоцького районного суду Львівської області від 24 червня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2021 року щодо нього.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Городоцького районного суду Львівської області від 24 червня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 125 ч. 1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 25 квітня 2020 року приблизно о 16-18 годині в будинку за адресою: АДРЕСА_1, під час сутички на ґрунті особистих неприязних відносин стиснув обома руками шию ОСОБА_2, завдав їй кілька ударів коліном у праве стегно та кулаком у спину, заподіявши потерпілій легке тілесне ушкодження.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2021 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а його апеляційну скаргу - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо нього і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, ОСОБА_1 вважає вирок щодо нього незаконним та необґрунтованим, оскільки він ґрунтується на показаннях свідків з чужих слів, які не були очевидцями і повідомили те, що їм розповіла потерпіла, на недопустимих висновках судово-медичних експертиз, які складені з порушеннями, а саме: не зазначено час і місце проведення експертизи, не роз`яснено експерту права та обов`язки, а також про його відповідальність. Звертає увагу на невідповідність у даті складання обвинувального акту, зокрема, в реєстрі матеріалів досудового розслідування зазначено, що обвинувальний акт складено 09 липня 2020 року, а в самому обвинувальному акті зазначено 20 липня 2020 року. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у допиті експерта. Указує на те, що суд апеляційної інстанції не встановив та не усунув порушення, допущенні судом першої інстанції, в ухвалі не навів вичерпних мотивів щодо визнання апеляційної скарги необґрунтованою.
Заперечень на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу засудженого необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному легкому тілесному ушкодженні відповідає встановленим обставинам і підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими судом першої інстанції доказами.
Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_1 та на підтвердження його винуватості обґрунтовано послався, у тому числі: - на показання самого
ОСОБА_1, який не заперечував, що 25 квітня 2020 року у нього з
ОСОБА_2 на побутовому ґрунті відбулась сварка, через погане почуття останньої він покликав до неї ОСОБА_3 ; - на показання потерпілої
ОСОБА_2 про те, що 25 квітня 2020 року після обіду у будинку під час сварки ОСОБА_1 стискав її шию руками, завдав кілька ударів коліном у стегно, вдарив у спину, внаслідок чого їй були заподіяні тілесні ушкодження, про подію розповідала свідкам і вони бачили на ній тілесні ушкодження; - на дані, які містяться в заяві ОСОБА_2 до поліції від 29 квітня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за спричинення їй 25 квітня 2020 року тілесних ушкоджень; - на дані, які містяться в протоколі слідчого експерименту від 04 червня 2020 року, в ході якого потерпіла продемонструвала порядок та механізм завдання їй ударів, а також їх кількість.
Суд першої інстанції з дотриманням вимог КПК України безпосередньо допитав та обґрунтовано послався у вироку: - на показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про наявність на тілі ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, яким вона повідомила, що це є наслідком сварки з ОСОБА_1 ; - на показання свідка ОСОБА_3, яка в день події заходила до ОСОБА_2, потерпіла лежала на ліжку та скаржилась на погане самопочуття, пізніше їй повідомила про побиття ОСОБА_1 ; - на показання свідка ОСОБА_7 про те, що підвозив
ОСОБА_2 в м. Городок до поліції для написання заяви на чоловіка, який її побив.
Посилання в касаційній скарзі на те, що такі показання свідків не можуть бути доказами, оскільки вони є показаннями з чужих слів, необґрунтовані.
Згідно зі ст. 97 ч. 1 КПК України показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці щодо визнання показання з чужих слів допустим доказом також звертав увагу на те, що показання із чужих слів не можуть бути вирішальними та єдиними під час винесення судового рішення, а мають бути підтверджені іншими допустимими доказами (рішення у справі "Корнєв і Карпенко проти України" від 21 жовтня 2010 року).
Для визначення того, чи є показання, в яких передаються висловлювання іншої особи, показаннями із чужих слів у значенні ст. 97 КПК України, необхідно встановити, чи надаються або використовуються ці висловлювання іншої особи для доведення існування того факту, про який стверджується в цьому переданому висловлюванні. Показання, які містять висловлювання іншої особи, надані з метою доведення того, що інша особа висловилася саме так за певних обставин, не можуть вважатися показаннями із чужих слів відповідно до ст. 97 КПК України, оскільки у такому разі вони є повідомленням про факт висловлювання, який свідок безпосередньо спостерігав.
Свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 безпосередньо спілкувалися з потерпілою, бачили її стан, а свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і наявні тілесні ушкодження, ОСОБА_2 особисто їм повідомляла, що це наслідок побиття чоловіком, а тому показання зазначених свідків не є показаннями з чужих слів в розумінні положень ст. 97 КПК України.
Доводи касаційної скарги засудженого про недопустимість висновків судово-медичних експертиз є безпідставними.
Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку на висновки судово-медичних експертиз від
30 квітня 2020 року № 44/2020 та від 10 червня 2020 року № 56/2020 року про наявність у ОСОБА_2 тілесних ушкоджень у вигляді: двох синців на шиї справа і зліва, які могли виникнути від дії пальців руки; синця на правому плечі, який міг виникнути від удару рукою; чотирьох синців на правому стегні, які могли утворитись від ударів коліном; садна в ділянці лівої ключиці, яке утворилось від контакту з тупим предметом. Зазначені ушкодження могли виникнути 25 квітня
2020 року і відносяться до легкого тілесного ушкодження. Судово-медичні дані про утворення зазначених ушкоджень при падінні з висоти власного зросту відсутні.
Зазначені судові експертизи проведено на підставі постанов уповноваженої особи - слідчого в кримінальному провадженні Ярко Х.В., у висновках зазначено установу, в якій проведено судово-медичне дослідження, місце та час його проведення. Експерт Чмир Т.Б. ознайомлений з правами та обов`язками експерта, передбаченими статтями 69, 70 КПК України, а також він був попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України, про що свідчать відповідні підписи у висновках.
Як вбачається зі змісту висновку експерта від 30 квітня 2020 року № 44/2020, особу ОСОБА_2 було встановлено. Як пояснила в суді першої інстанції сама потерпіла, для підтвердження своєї особи вона надавала експерту паспорт громадянина України на її ім`я.
Висновок експерта від 10 червня 2020 року № 56/2020 року складено за матеріалами кримінального провадження як додатковий з урахуванням протоколу слідчого експерименту від 04 червня 2020 року за участю ОСОБА_2 .
Що стосується клопотання сторони захисту про виклик в суде засідання та допит експерта, то згідно з журналом судового засідання від 23 листопада 2020 року та аудіозаписом цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, захисник Чорній І.А. мотивував таке прохання необхідністю роз`яснення наданих висновків судово-медичних експертиз. Судом першої інстанції клопотання захисту розглянуте та обґрунтовано відмовлено в його задоволенні, в апеляційному суді ОСОБА_2 та його захисники таких клопотань не подавали, а тому доводи касаційної скарги в цій частині також безпідставні.
Щодо невідповідності дати складання обвинувального акту, зазначеної в реєстрі матеріалів досудового розслідування та в самому обвинувальному акті, то суд першої інстанції такі обставини перевірив і прийшов до висновку, що мала місце описка, а обвинувальний акт складено 20 липня 2020 року та того ж дня його копію вручено ОСОБА_1 . Дані, які б спростовували такі висновки, в касаційній скарзі не зазначені, не встановлено їх і за матеріалами кримінального провадження.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 125 ч. 1 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені в апеляційній скарзі доводи про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, недопустимість доказів, які аналогічні доводам його касаційної скарги, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам
ст. 419 КПК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини
ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ст. 125 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог КПК України.
Покарання, призначене ОСОБА_1, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 і скасування судових рішень щодо нього не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд