ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 335/7994/16-к
провадження № 51-5404км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого Єремейчука С. В.,
суддів Бородія В. М., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Мішиної О. О.,
прокурора Матюшевої О. В.,
захисника Астаф`єва Г. В. (у режимі відеоконференції),
виправданого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Проценка М. В., який брав участь у провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого в цьому ж місті ( АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
визнаного невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 травня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК, та виправдано за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався увчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
Він, перебуваючи на посаді спеціаліста відділу екологічного контролю природно-заповідного фонду, рослинного і тваринного світу та оперативного контролю - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Запорізької області Державної екологічної інспекції у Запорізькій області, будучи державним службовцем та відповідно до пп. "в" п. 1 ч. 1 ст. 3, ст. 65 Закону України "Про запобігання корупції" суб`єктом відповідальності за корупційні правопорушення, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, висунув ОСОБА_2 вимогу передати йому неправомірну вигоду на загальну суму 11 800 грн, пообіцявши вплинути на заступника директора Департаменту ОСОБА_3 як на особу, уповноважену на виконання функцій держави, щодо прийняття останнім позитивного рішення про погодження визначення класів небезпеки відходів КУ "Обласна інфекційна клінічна лікарня" Запорізької обласної ради.
Так, 14 квітня 2016 року близько 16:15 ОСОБА_1, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_3 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 3600 грн за вплив на прийняття заступником директора Департаменту ОСОБА_3 рішення про погодження визначення класів небезпеки відходів (18 одиниць) КУ "Обласна інфекційна клінічна лікарня" Запорізької обласної ради.
Крім цього, 05 травня 2016 року близько 12:20 ОСОБА_1 перебуваючи в зазначеній квартирі, отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 8200 грн за вплив на прийняття ОСОБА_3 рішення про видачу дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від 32 стаціонарних джерел КУ "Обласна інфекційна клінічна лікарня" Запорізької обласної ради та реєстрацію звіту з інвентаризації відходів установи.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 11 серпня 2021 року зазначений вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції й призначити новий розгляд у цьому суді. Вважає, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції щодо недопустимості доказів, отриманих під час проведення НСРД, у зв`язку з тим, що ухвали апеляційного суду, за якими надано дозвіл на проведення цих дій, не були відкриті стороні захисту. На переконання прокурора, відкриття відповідних ухвал стороні захисту в ході судового розгляду не є порушенням ст. 290 КПК, адже на момент завершення досудового розслідування вони були засекречені й не перебували в розпорядженні сторони обвинувачення. Крім цього, касатор не погоджується з оцінкою апеляційного суду щодо правильності визнання судом першої інстанції недопустимим доказом протоколу контролю за вчиненням злочину через його отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Також прокурор вказує на неповне відображення показань свідка ОСОБА_2, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою. Наведені порушення касатор вважає істотними і такими, що перешкодили апеляційному суду постановити законне й обґрунтоване судове рішення, а отже, ухвала цього суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
У письмових запереченнях захисник Астаф`єв Г. В. наводив мотиви щодо обґрунтованості судового рішення суду апеляційної інстанції.
У судовому засіданні прокурор Матюшева О. В. не підтримала касаційну скаргу та просила її залишити без задоволення, виправданий ОСОБА_1 та захисник Астаф`єв Г. В. заперечили проти її задоволення.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту, і при перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зі змісту ст. 370 КПК, де визначено вимоги стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, який перевіряється в апеляційному порядку, воно повинно відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законним і обґрунтованим.
Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Із приписів статей 7, 404, 419 КПК у їх взаємозв`язку вбачається, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, а також аргументи, наведені сторонами під час апеляційного провадження, дати на них вичерпну відповідь.
Під час перегляду вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 апеляційний суд зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався та вказав, що місцевий суд безпосередньо, всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження, оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність наданих сторонами обвинувачення та захисту доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у діянні виправданого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК.
Доводи прокурора про те, що суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, необґрунтовано визнав докази, зібрані за результатами проведення НСРД, недопустимими, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року № 640/6847/15-к, сторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту і виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до ст. 290 КПК. Водночас, якщо сторона обвинувачення не вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм ст. 290 КПК.
Враховуючи цей висновок, апеляційний суд зазначив, що процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) та не були відкриті стороні захисту на стадії досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, з тієї причини, що їх не було у розпорядженні сторони обвинувачення можуть бути відкриті іншій стороні під час розгляду справи у суді за умови своєчасного вжиття прокурором всіх необхідних заходів для їх отримання.
Проте апеляційний суд встановив, що з матеріалів кримінального провадження не вбачається вжиття прокурором під час досудового розслідування жодних своєчасних і необхідних дій, спрямованих на розсекречення матеріалів, які стали підставою для проведення НСРД у кримінальному провадженні.
Більше того, апеляційний суд вказав, що посилання прокурора як на перешкоду у відкритті стороні захисту під час виконання вимог ст. 290 КПК ухвали слідчого судді на ту обставину, що у 2015-2016 роках апеляційний суд практикував відмови у розсекреченні таких процесуальних документів, є непереконливими, адже дотримання вимог кримінального процесуального закону жодним чином не залежить і не пов`язано з тією чи іншою позицією. При цьому, на думку колегії суддів апеляційного суду, визнати допустимими докази можливо було б лише у разі надання доказу того, що орган досудового розслідування звертався з відповідним клопотанням про розсекречування, у чому було відмовлено апеляційним судом, про що йдеться в згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду. Однак, як зазначив суд, під час апеляційного розгляду прокурор повідомила, що такого звернення орган досудового розслідування не подавав.
Доводи прокурора про відсутність підстав для розголошення державної таємниці в ході проведення контролю за вчиненням злочину до прийняття рішення про їх розсекречування, а отже, і про безпідставне визнання місцевим судом недопустимим доказом даних протоколу про результати контролю за вчиненням злочину від 06 червня 2016 року, на думку апеляційного суду, прямо суперечать приписам ч. 4 ст. 271 КПК, відповідно до якої якщо контроль за вчиненням злочину закінчується відкритим фіксуванням (що мало місце в цій справі), про це складається протокол у присутності такої особи. Так, суд установив, що вищезгаданий протокол усупереч правилам ч. 3 ст. 252 КПК складений більше ніж через 24 години та за відсутності ОСОБА_1 . У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку про законність визнання судом першої інстанції недопустимим доказом указаного протоколу через істотне порушення прав та свобод людини.
Такі аргументи суду апеляційної інстанції Верховний Суд вважає правильними, адже вони ґрунтуються на вимогах КПК.
Твердження прокурора про неповноту судового розгляду, зокрема й через неповне відображення показань свідка ОСОБА_2, колегія суддів вважає повністю спростованими апеляційним судом, який зауважив, що, виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК), апеляційний суд не вправі дати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції без безпосереднього дослідження доказів у справі. Водночас, прокурор в апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду не порушував питання про дослідження судом доказів сторони обвинувачення (т. 4, а. п. 59-62).
Крім цього, колегія суддів зважає на те, що в поданій касаційній скарзі підставою скасування ухвали суду апеляційної інстанції, прокурор вважає лише істотні порушення вимог КПК України, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи й неповноту судового розгляду та не наводить аргументів щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а отже, суд у разі скасування ухваленого рішення буде позбавлений процесуальної можливості застосувати закон, який погіршить становище виправданого.
Наведене узгоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, викладеним у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 728/2724/16-к (провадження № 51-7543кмо18).
Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовними підставами для скасування судового рішення, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, Верховний Суд не встановив.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд