Постанова
Іменем України
09 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 173/1373/17
провадження № 61-14672св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач) - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач (позивач) - ОСОБА_1,
третя особа - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба Віталій Миколайович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2021 року у складі судді Петрюк Т. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2021 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В.,
Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 грудня 2016 року АТ КБ "ПриватБанк" отримало у власність квартиру, загальною площею 40,9 кв. м, житловою площею 28,6 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору іпотеки від 14 серпня 2007 року, що посвідчений державним нотаріусом Верхньодніпровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Малашовою Г. В та зареєстрований у державному реєстрі під номером 3278.
Після отримання права власності на вказане нерухоме майно позивач здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація проживання в ньому відповідача, який підлягає виселенню з житлового приміщення на підставі статей 319, 320 ЦК України, статей 109, 114 ЖК Української РСР.
Позивач направив письмову претензію відповідачеві про добровільне звільнення житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку, однак останнім законні вимоги позивача були проігноровані та нерухомість не була передана позивачу у вільне користування, що й стало підставою звернення
до суду.
Просив виселити відповідача, який зареєстрований і проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації без надання іншого житлового приміщення.
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву, згідно з якою просив визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на користь АТ КБ "ПриватБанк", індексний номер 32968711 від 16 грудня 2016 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 серпня 2007 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі -
ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк",
та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DZD0G100770026, на підставі якого банк надав йому кредит в розмірі 10 560,00 дол. США на придбання житла, а саме двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 набув право власності на квартиру на підставі договору купівлі-продажу квартири від 21 серпня 2007 року, посвідченого державним нотаріусом Верхньодніпровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Малашовою Г. В та зареєстрований у державного реєстрі під номером 3276.
На забезпечення виконання кредитного договору від 21 серпня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений державним нотаріусом Верхньодніпровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Малашовою Г. В та зареєстрований у державному реєстрі під номером 3278.
ОСОБА_1 неналежним чином виконував кредитний договір, про
що повідомив банк та просив здійснити реструктуризацію заборгованості. Банк відмовив йому у цьому та в жовтні 2015 року подав до суду позов про стягнення заборгованості за кредитним договором. Згодом банк набув у власність зазначену квартиру шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки.
Перехід права власності на квартиру до банку незаконний, оскільки
за кредитним договором від 20 серпня 2007 року № DZD0G100770026 в процесі розгляду цивільної справи про стягнення з нього та поручителів боргу була проведена економічна експертиза та були виявлені невідповідності розрахунку боргу відповідно до умов укладеного кредитного договору. Таким чином, сума його боргу за укладеним кредитним договором є невизначеною, оскільки банку було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу з нього
та його поручителів. Крім того, відповідно до Закону України "Про мораторій
на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів
в іноземній валюті" забороняється стягнення на предмет іпотеки. У свою чергу, договір іпотеки є по суті похідним зобов`язанням від кредитного договору, тому скористатись своїм правом звернення на предмет іпотеки банк міг лише
за наявності відповідного попередження його про цей випадок, що і стало підставою звернення до суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області
від 26 січня 2021 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні первісного позову, керувався тим, що позивач не надав доказів того, що відповідача було письмово попереджено про перехід права власності на предмет іпотеки, оскільки із копії наданої позивачем претензії від 14 червня 2017 року вбачається, що позивач повідомляв відповідача про перехід права власності на предмет іпотеки вже після реєстрації права власності на предмет іпотеки за позивачем та ставив вимогу про виселення відповідача із предмета іпотеки.
Суд першої інстанції, дійшов висновку, що спірна квартира як предмет іпотеки
не відчужувалась, а вимоги ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" поширюються на примусову реалізацію майна. В той час як звернення стягнення на предмет іпотеки було здійснено в позасудовому порядку шляхом визнання права власності на предмет іпотеки відповідно до умов укладеного договору іпотеки, які були добровільно погоджені сторонами при укладанні договору іпотеки, а тому немає підстав для задоволення позовних вимог за зустрічною позовною заявою.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
У березні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до апеляційного суду
з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції та просило рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову скасувати
та у цій частині позов задовольнити.
ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку
не оскаржував.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2021 року рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2021 року в оскаржуваній частині залишено без змін.
Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції, що підстав для виселення відповідача із спірного житлового приміщення немає, оскільки позивач не надав доказів про звернення стягнення, примусове відчуження на передане в іпотеку житлове приміщення, доказів отримання повідомлення від 12 вересня 2016 року № 61 про намір банку здійснити перехід права власності на предмет іпотеки.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У серпні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову АТ КБ "ПриватБанк".
Касаційна скарга мотивована тим, що банком направлялась письмова претензія відповідачеві про добровільне звільнення житлового приміщення та зняття
з реєстраційного обліку, однак законні вимоги позивача були проігноровані, нерухомість не була передана позивачу у вільне користування, що й стало підставою звернення до суду. Суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 жовтня
2018 року у справі № 753/12729/15-ц, постанові Верховного Суду України
від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк", третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба В. М., про визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію права власності апеляційний суд не переглядав, то відповідно до статті 400 ЦПК України в цій частині рішення не є предметом касаційного перегляду.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
20 серпня 2007 року між сторонами у справі укладений кредитний договір № DZD0G100770026 на підставі якого банк надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 10 560,00 дол. США на придбання двокімнатної квартири за адресою:
АДРЕСА_1, що підтверджується копією кредитного договору.
На забезпечення виконання умов кредитного договору 21 серпня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки, посвідчений державним нотаріусом Верхньодніпровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Малашовою Г. В. та зареєстрований у державному реєстрі номер 3278.
ОСОБА_1 набув право власності на квартиру на підставі договору купівлі-продажу квартири від 21 серпня 2007 року ВЕТ 607713, посвідченого державним нотаріусом Верхньодніпровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, що підтверджується копією цього договору.
13 грудня 2016 року АТ КБ "ПриватБанк" отримало у власність квартиру загальною площею 40,9 кв. м, житловою площею 28,6 кв. м, яка знаходиться
за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору іпотеки від 21 серпня 2007 року, який посвідчений державним нотаріусом Верхньодніпровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Малашовою Г. В.
та зареєстрований у державному реєстрі під номером 3278.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
з огляду на таке.