Постанова
Іменем України
21 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 344/22425/19-ц
провадження № 61-12979св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - приватне підприємство "Вансервісбуд",
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за зустрічним позовом - товариство з додатковою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Івано-Франківськбуд",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуприватного підприємства "Вансервісбуд" на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2021 року в складі колегії суддів: Горейко М. Д., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року приватне підприємство "Вансервісбуд" (далі - ПП "Вансервісбуд") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 28 лютого 2017 року між товариством з додатковою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Івано-Франківськбуд" (далі - ТДВ "Будівельно-монтажна фірма "Івано-Франківськбуд") як продавцем, та відповідачем ОСОБА_3 як покупцем, був укладений договір № 244 купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов`язався передати у власність покупця двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка буде створена ним у майбутньому, а покупець зобов`язалася оплатити визначену договором вартість квартири і прийняти її в порядку та у строки, визначені цим договором. В пункті 2.1 договору сторони погодили, що вартість квартири складає 692 100 грн. Крім того, в пункті 4.1 договору відповідач зобов`язалась сплатити гарантійний внесок в розмірі 692 100 грн до 30 квітня 2017 року.
31 травня 2017 року за відповідачем здійснено реєстрацію права власності на вищевказану квартиру. При цьому, відповідач не здійснила оплату за квартиру, чим грубо порушила умови договору.
23 вересня 2019 року між ТДВ "Будівельно-монтажна фірма "Івано-Франківськбуд" та ПП "Вансервісбуд" укладено договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з яким відбулася заміна кредитора у зобов`язанні, внаслідок чого до ПП "Вансервісбуд" перейшло право вимоги за договором № 244 купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому, від 28 лютого 2017 року.
Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором № 244 купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому, від 28 лютого 2017 року в розмірі 910 154,16 грн, з яких: 692 100 грн - заборгованість за договором, 55 064,61 грн - 3% річних, 162 989,55 грн - інфляційні втрати, а також судові витрати у справі.
01 липня 2020 року ОСОБА_4 подала зустрічний позов до ПП "Вансервісбуд" та ТДВ "Будівельно-монтажна фірма "Івано-Франківськбуд", у якому просила визнати недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) від 23 вересня 2019 року, укладений між ТДВ "Будівельно-монтажна фірма "Івано-Франківськбуд" та ПП "Вансервісбуд".
На обґрунтування позову зазначала, що 28 лютого 2017 року між нею та ТДВ "Будівельно-монтажна фірма "Івано-Франківськбуд" дійсно був укладений договір № 244 купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати їй у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною вартістю 692 100 грн, а вона зобов`язалася оплатити вартість квартири і прийняти її в порядку та строки, визначені договором.
На виконання умов договору 29 травня 2017 року був оформлений акт прийому-передачі квартири, відповідно до якого ТДВ "Будівельно-монтажна фірма "Івано-Франківськбуд" з 05 квітня 2017 року передало їй, а вона прийняла вищевказану квартиру. В акті також зазначено, що гарантійний внесок в сумі 692 100 грн зараховано як оплату за дану квартиру. Передача їй квартири згідно з актом прийому-передачі квартири від 29 травня 2017 року та оплата нею гарантійного внеску в розмірі 692 100 грн є фактом виконання пунктів 1.1, 1.4 договору № 244 купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому, від 28 лютого 2017 року, а відтак зобов`язання за даним договором є припиненими в силу положень статті 599 ЦК України.
Таким чином, вважала, що оспорюваним договором відступлення права вимоги (цесії) від 23 вересня 2019 року оформлено відступлення права вимоги за неіснуючим (припиненим) зобов`язанням. Крім того, в пункті 8.14 договору № 244 купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому, від 28 лютого 2017 року, встановлено заборону на передачу сторонами прав та обов`язків за даним договором третім особам без письмової згоди іншої сторони. Оскільки ТДВ "Будівельно-монтажна фірма "Івано-Франківськбуд" передало право вимоги по цьому договору без її письмової згоди та відома, то такий договір суперечить положенням статей 514, 516 ЦК України, що відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 17 березня 2021 року позов ПП "Вансервісбуд" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПП "Вансервісбуд" 891 813,51 грн заборгованості та 13 625,30 грн судових витрат.
У іншій частині позову відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_5 не виконала умови договору № 244 купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому, від 28 лютого 2017 року щодо сплати ТДВ "Будівельно-монтажна фірма "Івано-Франківськбуд" коштів за спірну квартиру, зокрема, нею не надано доказів, які б підтверджували даний факт та спростовували пояснення представника ТДВ "Будівельно-монтажна фірма "Івано-Франківськбуд" з даного приводу.
Суд першої інстанції вважав, що ТДВ "Будівельно-монтажна фірма "Івано-Франківськбуд" правомірно уклало договір відступлення права вимоги з ПП "Вансервісбуд", а тому позовні вимоги ПП "Вансервісбуд" про стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню на суму 891 813,51 грн.
Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_5, то такі задоволенню не підлягають, оскільки в договорі від 28 лютого 2017 року не встановлено однозначну і пряму заборону на заміну кредитора і на обов`язок кредитора погодити з боржником правонаступництво в зобов`язанні, а також не заборонено передавати право вимоги до сторони, яка прострочила виконання свого обов`язку.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2021 року рішення Івано-Франківського міського суду від 17 березня 2021 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ПП "Вансервісбуд" відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.
Визнано недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) від 23 вересня 2019 року, укладений між ТОВ "Будівельно-монтажна фірма "Івано-Франківськбуд" та ПП "Вансервісбуд".
Стягнуто з ПП "Вансервісбуд" та ТОВ "Будівельно-монтажна фірма "Івано-Франківськбуд" на користь ОСОБА_5 по 11 110,23 грн з кожного судового збору.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову ОСОБА_5, апеляційний суд виходив із того, що між ОСОБА_4 та ТДВ "Будівельно-монтажна фірма "Івано-Франківськбуд" укладено договір № 244 купівлі-продажу нерухомого майна у письмовій формі, у якому пунктом 8.14 визначено, що сторони цього договору не мають права передавати свої права та обов`язки за даним договором третім особам без письмової згоди іншої сторони, вважав, що передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовані до правовідносин сторін у цій справі. Та враховуючи те, що позивач не довів, що договір цесії було укладено зі згоди ОСОБА_5, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_5 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) від 23 вересня 2019 року, укладеного між ТОВ "Будівельно-монтажна фірма "Івано-Франківськбуд" та ПП "Вансервісбуд" і як наслідок відмовив у задоволенні первісного позову ПП "Вансервісбуд" про стягнення заборгованості за недоведеністю.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
30 липня 2021 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу
ПП "Вансервісбуд" на постанову Івано-Франківського апеляційного суду
від 24 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року в справі № 201/2995/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2021 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6, подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування немає.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.