Постанова
Іменем України
16 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 127/29288/20
провадження № 61-19308св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, посилаючись на те, що 22 липня 2019 року о 14 год. 30 год. на автомобільній дорозі сполученням Київ-Чоп в селі Козьова ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки IVECO, модель MAGIRUS, реєстраційний номер НОМЕР_1, з напівпричепом "Метако", реєстраційний номер НОМЕР_2, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого відбулося зіткнення з належним йому автомобілем марки MERCEDES-BENZ, модель ML250CDI, реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_3 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) його транспортний засіб було пошкоджено. Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 вересня 2019 року у справі № 127/22739/19 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Згідно зі звітом про оцінку від 31 серпня 2019 року № 19/671 ринкова вартість його автомобіля на час пошкодження становить 1 714 869,83 грн. За висновком судової автотоварознавчої експертизи № 38, складеним 27 лютого 2020 року експертами Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Вишталюк О. В. та Парфенюком П. М., вартість ремонтно-відновлювальних робіт його автомобіля становить 1 600 628,08 грн, а вартість матеріального збитку, завданого йому внаслідок ДТП, яка сталася 22 липня 2019 року, станом на час проведення експертизи, а саме на 27 лютого 2020 року, визначено такою, що дорівнює ринковій вартості транспортного засобу на момент пошкодження, та становить 757 102,66 грн. Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Страхова група "ТАС" (далі - ПрАТ "Страхова група "ТАС") за полісом обов`язкового страхування від 11 лютого 2019 року № АМ/9424854 з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000 грн, франшиза - 950 грн. У 2019 році він звертався до суду з позовом до ОСОБА_2, ПрАТ "Страхова група "ТАС" про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, в якому просив стягнути із ОСОБА_2 на його користь 684 669,35 грн, а з ПрАТ "Страхова група "ТАС" - 99 050 грн. При цьому за заявою ОСОБА_3 про виплату страхового відшкодування 05 грудня 2019 року ПрАТ "Страхова група "ТАС" здійснило страхову виплату в межах ліміту відповідальності за мінусом франшизи в сумі 99 050 грн (100 000 грн - 950 грн). Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 липня 2020 року у справі № 127/29120/19 в задоволенні його позову до ОСОБА_2, ПрАТ "Страхова група "ТАС" було відмовлено у зв`язку з недоведенням розміру матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню на його користь. Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у справі № 127/29120/19 його апеляційну скаргу було задоволено частково, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 липня 2020 року змінено в частині мотивів відмови в позові з підстав, викладених в мотивувальній частині цієї постанови. За змістом вказаної постанови Вінницький апеляційний суд виходив з того, що позивач не визнав свій автомобіль фізично знищеним в результаті ДТП та залишив його собі, страхова компанія виплатила йому страхове відшкодування в узгодженому з потерпілим розмірі, визначеному на підставі положень статей 30, 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", тобто у повному обсязі відшкодувало заподіяну шкоду в межах ліміту. Тому Вінницький апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування статті 1194 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та стягнення відшкодування шкоди з винної в ДТП особи - відповідача ОСОБА_2 . В подальшому за заявою ОСОБА_3 судовим експертом Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Базалицьким В. С. було складено висновок за результатами проведення автотоварознавчого дослідження з визначення матеріального збитку внаслідок пошкодження транспортного засобу від 14 серпня 2020 року № 5650/20-21, згідно з яким ринкова вартість вузлів та агрегатів його автомобіля, що не були пошкодженні внаслідок ДТП та які можливо використовувати в подальшому відповідно до пункту 7.22 методики автотоварознавчої експертизи, з урахуванням витрат на демонтаж складових, може становити 288 070,04 грн без врахування попиту на ринку регіону та терміну реалізації залишків та вартості тих, що не придатні до використання по величині їх ваги за ціною металобрухту на час реалізації. За таких обставин відповідач, з вини якого сталася ДТП, має нести відповідальність з відшкодування завданої йому матеріальної шкоди, яка складається з різниці між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, з вирахуванням страхової виплати, а також витрат з евакуації транспортного засобу з місця пригоди. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути із ОСОБА_2 на свою користь на відшкодування матеріальної шкоди 369 982,62 грн.
У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 - адвокат Бедін С. М. заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що позивач просив відшкодувати йому витрати з евакуації транспортного засобу з місця пригоди, однак не надав доказів на їх підтвердження. Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів неможливо встановити, яким чином позивач визначив розмір матеріальної шкоди в сумі 369 982,62 грн. Також позивач не довів вини відповідача у скоєнні ДТП, а непритягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду. Крім того, у відповідача є сумнів щодо наявності в розпорядженні позивача пошкодженого автомобіля, оскільки ще в липні 2020 року на Інтернет платформі auto.ria.com було розміщено інформацію про продаж цього автомобіля. Цивільно-правовий спір між сторонами щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, було вирішено постановою Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у справі № 127/29120/19, яка набрала законної сили та не оскаржувалася в касаційному порядку. Також у відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 - адвокат Бедін С. М. просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу, розмір яких складає 10 000 грн та підтверджується договором про надання правової допомоги адвокатом від 08 лютого 2021 року, ордером, актом приймання-передачі наданих юридичних послуг від 16 лютого 2021 року, квитанцією до прибуткового касового ордера від 16 лютого 2021 року № 001/21.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2021 року у складі судді Воробйова В. В. в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що постановою Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у справі № 127/29120/19 було встановлено, що ОСОБА_1 в особі довіреної особи ОСОБА_3 погодився з виплаченою йому сумою страхового відшкодування (99 050 грн) та не заявляв про свою згоду на визнання транспортного засобу фізично знищеним і передачу його залишків. Враховуючи, що позивач не визнав свій автомобіль фізично знищеним в результаті ДТП та залишив його собі, страхова компанія виплатила йому страхове відшкодування в узгодженому з потерпілим розмірі, визначеному на підставі положень статей 30, 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", тобто у повному обсязі відшкодувало заподіяну шкоду в межах ліміту. Тому відсутні підстави для застосування статті 1194 ЦК України та стягнення відшкодування шкоди з винної в ДТП особи - відповідача ОСОБА_2 . Вказане судове рішення має преюдиційне значення в цій справі. ОСОБА_1 не надав доказів на спростування преюдиційних обставин. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідач надав договір про надання правової допомоги адвокатом від 08 лютого 2021 року, ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, акт приймання-передачі наданих юридичних послуг та квитанцію до прибуткового касового ордера від 16 лютого 2021 року № 001/21 на суму 10 000 грн. Зазначені витрати відповідач поніс у зв`язку з розглядом цієї справи, витрати є фактичними, відповідають обсягу наданих послуг та виконаних робіт, неминучими (у зв`язку з виконанням умов договору про правову допомогу). Тому заявлений розмір витрат є обґрунтованим та доведеним, відтак витрати підлягають стягненню в повному обсязі з позивача на користь відповідача у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Бедіна С. М. про закриття провадження у справі. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2021 року скасовано та закрито провадження у справі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 4 000 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що звертаючись до суду з позовом в цій справі ОСОБА_1 просив стягнути із ОСОБА_2 на свою користь на відшкодування матеріальної шкоди 369 982,62 грн, тобто різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, за вирахуванням страхової виплати, а також - витрати з евакуації транспортного засобу з місця пригоди. Таким чином, у справі, що переглядається, та у справі № 127/29120/19 предмет позову залишився незмінний, а саме - відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП; підстава позову також не змінювалася - стаття 1194 ЦК України. Позивач в цій справі лише зменшив розмір позовних вимог, хоча таким правом він міг скористатися при розгляді справи № 127/29120/19. Вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував, що на час ухвалення рішення вже існувало рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 липня 2020 року, яке змінено постановою Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, у справі № 127/29120/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПрАТ "Страхова група "ТАС" про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 255, частиною першою статті 377 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 - адвокат Бедін С. М. зазначив, що відповідач поніс витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 10 000 грн. Згідно з актом від 16 лютого 2021 року приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 08 лютого 2021 року адвокатом витрачено 12,5 годин часу, вартість однієї години - 800 грн. Враховуючи незначну складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з позивача на користь відповідача 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
25 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_1 зазначив, що в цій справі сторонами є він (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач), предметом позову - відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а підставою позову - висновок експерта Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Базалицького В. С. від 14 серпня 2020 року № 5650/20-21, який не досліджувався та не був підставою для пред`явлення позову у справі № 127/29120/19 за його позовом до ОСОБА_2, ПрАТ "Страхова група "ТАС" про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Крім того, у справі № 127/29120/19 він посилався на статті 22, 1166, 1187 ЦК України та просив стягнути з відповідачів 782 769,35 грн, що дорівнює ринковій вартості транспортного засобу на час пошкодження, а саме із ОСОБА_2 - 684 669,35 грн (з урахуванням страхової виплати), з ПрАТ "Страхова група "ТАС" - 99 050 грн. Отже, підстави позову в цій справі не є тотожними з підставами позову у справі № 127/29120/19.
У грудні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бедін С. М. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що постанова Вінницького апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року в частині закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 255, частиною першою статті 377 ЦПК України, є законною та обґрунтованою, оскільки існує постанова Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у справі № 127/29120/19 з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Однак, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд залишив поза увагою те, що позивач та його представник не зверталися до суду з клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та не довели неспівмірності цих витрат критеріям, встановленим у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Тому постанова Вінницького апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в сумі 4 000 грн підлягає зміні шляхом стягнення з позивача на користь відповідача таких витрат в повному обсязі, тобто в розмірі 10 000 грн.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області.
20 грудня 2021 року справа № 127/29288/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
За поданою касаційною скаргою оскаржується постанова суду апеляційної інстанції процесуального характеру.
Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Апеляційним судом встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 липня 2020 року у справі № 127/29120/19 було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПрАТ "Страхова група "ТАС" про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Зазначене рішення суду мотивоване тим, що позивач не довів розміру матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню на його користь.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у справі № 127/29120/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 липня 2020 року змінено в частині мотивів відмови в позові з підстав, викладених в мотивувальній частині цієї постанови. Вказаним судовим рішенням було вставнолено, що ОСОБА_1 в особі довіреної особи ОСОБА_3 погодився з виплаченою йому сумою страхового відшкодування (99 050 грн) та з визнанням транспортного засобу фізично знищеним і не заявляв про передачу залишків транспортного засобу. Враховуючи, що позивач не визнав свій автомобіль фізично знищеним в результаті ДТП та залишив його собі, страхова компанія виплатила йому страхове відшкодування в узгодженому з потерпілим розмірі, визначеному на підставі положень статей 30, 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", тобто в повному обсязі відшкодувало заподіяну шкоду в межах ліміту. Тому відсутні підстави для застосування статті 1194 ЦК України та стягнення відшкодування шкоди з винної в ДТП особи - відповідача ОСОБА_2 . Саме такий правовий висновок при вирішенні питання про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, викладено в постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 643/4161/15-ц. Суд першої інстанції не врахував наведених норм матеріального права та встановлених обставин, що мають значення для справи, та дійшов помилкового висновку про право позивача на відшкодування різниці між вартістю транспортного засобу до та після ДТП.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Звертаючись до суду з позовом в цій справі, ОСОБА_1 просив стягнути із ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди 369 982,62 грн, тобто різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, з вирахуванням страхової виплати, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця пригоди.
Таким чином, апеляційним судом встановлено, що у справі, яка переглядається, та у справі № 127/29120/19 предмет позову залишився незмінний, а саме - відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, підстава позову також не змінювалася - стаття 1194 ЦК України. В цій справі позивач лише зменшив розмір позовних вимог, хоча відповідно до вимог статті 49 ЦПК України він міг скористатися таким правом при розгляді справи № 127/29120/19.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").
ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу "res judicata", тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії").
Разом з тим завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Діяльність суду при здійсненні судочинства в цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Згідно з частиною першою статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. В розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) вказано, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Рішенням ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також рішенням ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Відповідно до пунктів 33, 34 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії", пункт 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду.