Постанова
Іменем України
16 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 554/3246/18
провадження № 61-12269св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Приватне акціонерне товариство Страхова група "ТАС" Запорізька регіональна дирекція,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 12 грудня 2019 року у складі судді Тімошенко Н. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 липня 2020 рокуу складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, посилаючись на те, що 19 серпня 2012 року близько 13 год. 50 хв. ОСОБА_2 керував технічно справним автомобілем "RENAULT CLIO", реєстраційний номер НОМЕР_1, та рухався по своїй смузі руху в напрямку міста Харкова автодорогою Харків - Зміїв у Харківському районі Харківської області. Під час руху вказаною автодорогою в районі будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 грубо порушив вимоги пункту 10.1, підпункту "в" пункту 14.2, пункту 1.1 додатку 2 розділу 34 "Дорожня розмітка" підрозділу 1 "Горизонтальна розмітка" Правил дорожнього руху та перед здійсненням маневру - виїзду на смугу зустрічного руху - не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на смугу зустрічного руху, чим створив небезпеку для водія автомобіля "ЗАЗ-110206", реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_3, який рухався в напрямку міста Зміїв, та перебуваючи в стані аварійної ситуації, був вимушений виїхати на праве по ходу свого руху узбіччя, де втратив керування автомобілем, виїхав на зустрічну смугу руху та зіткнувся з автомобілем "ВАЗ 2101", реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_4, який рухався в напрямку міста Харкова. В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди її чоловік ОСОБА_4 - водій автомобіля "ВАЗ 2101", реєстраційний номер НОМЕР_3, та вона як пасажир цього автомобіля отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження і знаходилися на лікуванні за місцем свого проживання. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 03 листопада 2017 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України), на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. На час подання позову її чоловік ОСОБА_4 помер, однак для відновлення свого здоров`я та на лікування чоловіка вона витратила спільні кошти подружжя в сумі 7 437,38 грн, що підтверджується чеками. Крім того, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає у фізичному болю, емоційних та душевних стражданнях, необхідності вживати заходів для відновлення свого здоров`я. На розмір заподіяної моральної шкоди також вплинуло те, що вона змушена була прибувати до відділу поліції для участі в розслідуванні кримінальної справи, при тому, що вона є особою похилого віку та проживає в іншому населеному пункті. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 7 437,38 грн на відшкодування майнової шкоди та 80 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що на час дорожньо-транспортної пригоди його цивільно-правова відповідальність була застрахована в Приватному акціонерному товаристві Страхова група "ТАС" Запорізька регіональна дирекція (далі - ПрАТ СГ "ТАС") згідно з полісом № АВ6973396, за яким страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю становить 100 000 грн. Однак позивач не зверталася до страховика з вимогою про відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та не отримала відмову у виплаті страхового відшкодування.
Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 13 березня 2019 року ПрАТ СГ "ТАС" залучено до участі у справі як третю особу.
Заочним рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 12 грудня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 437,38 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 80 000 грн - на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в межах деліктного зобов`язання потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність цієї особи. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Вина ОСОБА_2 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої позивачу було завдано матеріальну та моральну шкоду, встановлена ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 03 листопада 2017 року, тому наявні правові підстави для покладення на відповідача відповідальності з відшкодування завданої шкоди.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 12 грудня 2019 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що задовольняючи позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди в повному обсязі, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що з вини відповідача завдано шкоди здоров`ю позивача, вона зазнала середньої тяжкості тілесних ушкоджень та тривалий час знаходилася на лікуванні. Розмір матеріальних витрат, необхідних на відновлення її здоров`я, підтверджується наявними у справі доказами. Визначаючи розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди, суд врахував глибину та тривалість моральних страждань позивача, порушення її звичайного способу життя, ступінь негативного впливу на стан здоров`я, пов`язаний з наслідками дорожньо-транспортної пригоди. Згідно з правовим висновком, наведеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі за № 755/18006/15-ц, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01 липня 2004 року № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV) у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування. В даному випадку такий обов`язок у страховика не виник, оскільки потерпілі не зверталися до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування у передбачений для цього річний строк.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
14 серпня 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 12 грудня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до Октябрського районного суду міста Полтави.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), ОСОБА_2 зазначив, що суд першої інстанції не врахував правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, про те, що обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика. Апеляційний суд послався на вказану постанову Великої Палати Верховного Суду, однак помилково виходив з того, що у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, оскільки його цивільно-правова відповідальність хоч і була застрахована, але підстави для виплати цього відшкодування не виникли, так як потерпілі не зверталися до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування у передбачений для цього річний строк. Позиція апеляційного суду щодо неможливості звернення з вимогами до страховика у зв`язку зі спливом річного строку суперечить висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к, в якій зазначено, що неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика або Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права. В кримінальному провадженні, яке розглядалося Харківським районним судом Харківської області за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, ОСОБА_1 заявила цивільний позов. Таким чином, страховик був повідомлений про страховий випадок, мав можливість встановити всі обставини дорожньо-транспортної пригоди та зобов`язаний виплатити страхове відшкодування. Суд першої інстанції розглянув справу з порушенням умов проведення заочного розгляду справи, передбачених частиною першою статті 280 ЦПК України, так як він подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, в якому повідомив причини неявки, а також подав відзив на позовну заяву. Крім того, суди проігнорували його доводи про те, що надані позивачем копії фіскальних чеків не можуть бути доказами понесених витрат на лікування, так як містять інформацію про придбання медичних препаратів, які за фармакологічною групою відносяться до лікування хронічних серцевих захворювань або гострих респіраторних вірусних інфекцій, які за випискою з медичної карти стаціонарного хворого були у чоловіка позивача, тобто не пов`язані з лікуванням самої ОСОБА_1 і не знаходилися в причинно-наслідковому зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди. Надані позивачем копії фіскальних чеків про придбання пального на загальну суму 1 070,79 грн також не відповідають критерію належності доказів, так як не підтверджують використання такого пального саме для перевезення позивача чи її чоловіка і пов`язаність поїздок з лікуванням. Тобто судами не досліджені належним чином зібрані докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Октябрського районного суду міста Полтави.
15 жовтня 2020 року справа № 554/3246/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року провадження в цій справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 147/66/17 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, МТСБУ про відшкодування шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2017 року.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 02 лютого 2022 року, касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2017 року скасовано в частині відшкодування матеріальної шкоди в сумі 13 438,99 грн, витрат за проведення експертної оцінки транспортного засобу в сумі 800 грн, витрат на оплату судового збору в сумі 2 048 грн. Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2017 року в частині відмови у відшкодуванні матеріальної шкоди в сумі 13 438,99 грн, витрат за проведення експертної оцінки транспортного засобу в сумі 800 грн змінено в мотивувальній частині, викладено його в редакції цієї постанови, в решті - залишено в силі. Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2017 року в частині задоволення позову до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди в сумі 1 000 грн залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року поновлено провадження в цій справі.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Судами встановлено, що 19 серпня 2012 року близько 13 год. 50 хв. ОСОБА_2 керував технічно справним автомобілем "RENAULT CLIO", реєстраційний номер НОМЕР_1, та рухався по своїй смузі руху в напрямку міста Харкова автодорогою Харків - Зміїв у Харківському районі Харківської області. Під час руху вказаною автодорогою в районі будинку № 238 по вулиці Орєшкова в селі Васищеве Харківського району Харківської області ОСОБА_2 грубо порушив вимоги пункту 10.1, підпункту "в" пункту 14.2, пункту 1.1 додатку 2 розділу 34 "Дорожня розмітка" підрозділу 1 "Горизонтальна розмітка" Правил дорожнього руху та перед здійсненням маневру - виїзду на смугу зустрічного руху - не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на смугу зустрічного руху, чим створив небезпеку для водія автомобіля "ЗАЗ-110206", реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_3, який рухався в напрямку міста Зміїв, та перебуваючи в стані аварійної ситуації, був вимушений виїхати на праве по ходу свого руху узбіччя, де втратив керування автомобілем, виїхав на зустрічну смугу руху та зіткнувся з автомобілем "ВАЗ 2101", реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_4, який рухався в напрямку міста Харкова.
В результаті вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 - водій автомобіля "ВАЗ 2101", реєстраційний номер НОМЕР_3, та ОСОБА_1 як пасажир цього автомобіля отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження і знаходилися на лікуванні за місцем свого проживання.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 03 листопада 2017 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
У зв`язку з отриманими в результаті дорожньо-транспортної пригоди тілесними ушкодженнями позивач витратила на лікування 7 437,38 грн, що підтверджується чеками.
Крім матеріальної шкоди, позивачу було завдано моральну шкоду, яка виразилася у фізичному болю, емоційних та душевних стражданнях, постійних хвилюваннях, а також у тому, що вона змушена була вживати заходів для відновлення свого здоров`я та свого чоловіка, який тривалий час перебував у лікарні.
Відповідно до частин першої-третьої статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша, друга статті 1166 ЦК України).
Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (стаття 1188 ЦК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог та стягуючи з відповідача на користь ОСОБА_1 7 437,38 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 80 000 грн - на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним. В межах деліктного зобов`язання потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність цієї особи.
Апеляційний суд погодився з вищенаведеними висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди. При цьому апеляційний суд послався на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі за № 755/18006/15-ц, та виходив з того, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування. Оскільки потерпілі не зверталися до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування у передбачений для цього річний строк, то такий обов`язок у страховика не виник.
Наведені висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 посилався на те, що на час дорожньо-транспортної пригоди його цивільно-правова відповідальність була застрахована у ПрАТ СГ "ТАС" згідно з полісом від 29 травня 2012 року № АВ6973396, за яким страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю становить 100 000 грн, франшиза - 1 000 грн.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Статтею 1 Закону України "Про страхування" передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон № 1961-IV.
В пункті 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV зазначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону № 1961-IV).
Пунктами 24.1-24.3 статті 24 Закону № 1961-IV передбачено, що у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Витрати, пов`язані з лікуванням потерпілого в іноземній державі, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено з особою, яка має здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я. Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я, але не більше 120 днів. Якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір витрат, зазначених у пункті 24.1 цієї статті, або їх документально підтверджений розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 24.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування у розмірі, визначеному в пункті 24.2 цієї статті.
Відповідно до статті 261 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, на яку послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.
Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.