ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 926/14/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Савицької О.В.,
Чернівецької обласної державної адміністрації - не з`явився,
ОСОБА_1 - не з`явився,
Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області - не з`явився,
ОСОБА_2 - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.08.2021 (у складі колегії суддів: Кордюк Г.Т. (головуючий), Кравчук Н.М., Плотніцький Б.Д.)
та рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.03.2021 (суддя Байталюк В.Д.)
у справі № 926/14/20
за позовом Керівника Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької обласної державної адміністрації
до ОСОБА_1,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області, ОСОБА_2,
про повернення земельної ділянки водного фонду,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2019 року Керівник Кіцманської місцевої прокуратури Чернівецької області (в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) замінено на Чернівецьку окружну прокуратуру) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Чернівецької обласної державної адміністрації (далі - Чернівецька ОДА) до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути державі в особі Чернівецької ОДА земельну ділянку водного фонду за кадастровим номером 7322589700:02:002:0232, загальною площею 54,6533 га (під водою 35,4319 га, сінокоси 12,0844 га та інші землі 7,137 га), яка розташована в адміністративних межах Южинецької сільської ради за актом приймання-передачі у стані придатному для подальшого використання.
Позов мотивовано тим, що після закінчення у 2016 році строку дії договору оренди земельної ділянки водного фонду, укладеного 14.03.2006 між Кіцманською районною державною адміністрацією Чернівецької області (далі - Кіцманська РДА) та Приватним підприємцем Візнюком М. В., відповідачем не виконано обов`язку з повернення цієї земельної ділянки державні в особі Чернівецької ОДА за актом прийому-передачі.
Ухвалами Господарського суду Чернівецької області від 03.01.2020, 31.01.2020 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Кіцманську РДА, ОСОБА_2
ОСОБА_1, заперечуючи проти позову, заявив про застосування позовної давності.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 29.03.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.08.2021, позов задоволено.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанції, у жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.12.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 926/14/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1, з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.02.2022.
Керівник Чернівецької окружної прокуратури, Чернівецька ОДА у відзивах на касаційну скаргу зазначають про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просять залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Сторони та треті особи в судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 14.03.2006 між Кіцманською РДА (орендодавець) та Приватним підприємцем (далі - ПП) Візнюком М.В. (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець на виконання розпорядження голови РДА від 09.12.2005 № 711 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду для риборозведення та сінокосіння, яка знаходиться на території Южинецької сільської ради (за межами населення пункту) Кіцманського району Чернівецької області (пункт 1). В оренду передається земельна ділянка водного фонду загальною площею 54,6533 га, у тому числі під водою 35,4319 га, сінокоси 12,0844 га, інші землі 7,137 га ( пункт 2). Земельна ділянка передається в оренду для риборозведення та сінокосіння. Цільове призначення земельних ділянок для іншого сільськогосподарського призначення. (пункт 3).
Відповідно до пункту 7 договору його укладено терміном на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Відповідно до пунктів 19, 20 договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється за актом прийому-передачі земельної ділянки в день підписання договору. Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Цей договір зареєстровано у Чернівецькій регіональній філії ДП Центр ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.03.2006 за № 040681500001.
Земельна ділянка передана відповідачу 14.03.2006, що підтверджується актом прийому передачі земельної ділянки в с. Южинець Кіцманського району від 14.03.2006.
Як установлено судами, згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку станом на 31.05.2018 спірна земельна ділянка перебуває у державній власності в особі Чернівецької ОДА.
Також судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2020 у справі № 926/574/20, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021, в позові Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Візнюка М.В. до Чернівецької ОДА про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі відмовлено.
Оскільки після закінчення строку дії договору оренди ОСОБА_1 не виконано обов`язку з повернення земельної ділянки за актом приймання-передач, прокурор звернувся до суду з позовом про зобов`язання відповідача повернути державі в особі Чернівецької ОДА зазначену земельну ділянку.
Апеляційний господарський суд залишив без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову та погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що невиконання відповідачем свого обов`язку з повернення земельної ділянки після закінчення строку дії договору оренди землі, є підставою для зобов`язання ОСОБА_1 в судовому порядку повернути цю земельну ділянку власнику. Щодо позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем у справі, суд апеляційної інстанції зазначив, що за встановлених у справі обставин позивачу стало відомо про незаконне користування спірною земельною ділянкою відповідачем 04.04.2017, останнім не подано суду жодного доказу, який би свідчив про те, що позивач довідався про порушення свого права або про особу, яка його порушила до цієї дати, прокурор звернувся до суду з відповідним позовом в інтересах Чернівецької ОДА 27.12.2019, отже, строк позовної давності у цьому випадку не пропущено. Разом із тим суд дійшов висновку про дотримання прокурором порядку звернення до суду з таким позовом та підтверджено підстави для представництва інтересів держави в суді, що відповідає положенням статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 53 ГПК та узгоджується з правовими висновками Верховного Суду.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 послався, зокрема, на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору положень статей 120, 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 34 Закону України "Про оренду землі", щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Так, скаржник послався на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні справи того, що фактичним користувачем земельної ділянки є ОСОБА_2 у зв`язку із придбанням у відповідача нежитлової будівлі, розташованої на спірній земельній ділянці; у договорі оренди земельної ділянки від 14.03.2006 не передбачено умов і процедури повернення земельної ділянки.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, враховуючи встановлені ГПК межі зазначеного перегляду, виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 14, статті 629 ЦК цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Предметом позову у цій справі є повернення земельної ділянки у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди земельної ділянки.
Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (частина 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі").
Згідно з частиною 2 статті 792 ЦК відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
ЗК визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Водночас саме Законом України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку з передачею її в користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.
За змістом статей 1, 13 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Судами попередніх інстанцій установлено, що за умовами договору оренди землі від 14.03.2006 його було укладено на строк 10 років і з огляду на державну реєстрацію цього договору 16.03.2006 він діяв до 16.03.2016.
Відповідачем як орендарем земельної ділянки за цим договором під час вирішення справи не було надано доказів укладення з орендодавцем додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення в порядку, передбаченому, як умовами цього договору (пункт 7), так і положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції).
Натомість судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2020 у справі № 926/574/20, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021, відмовлено в позові ФОП Візнюка М.В., заявленого до Чернівецької ОДА, про визнання укладеною додаткової угоди до зазначеного договору оренди землі.
Отже, за висновками судів попередніх інстанцій, які ґрунтуються на встановлених у справі фактичних обставинах, з моменту припинення договору оренди землі від 14.03.2006 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, відповідач користується спірною земельною ділянку за відсутності на те правових підстав.
Згідно з частиною 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до статті 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
Судами попередніх інстанцій установлено, що за умовами договору оренди землі від 14.03.2006 передача земельної ділянки орендарю здійснюється за актом прийому-передачі земельної ділянки в день підписання договору. Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (пункти 19, 20 договору).
Водночас при вирішенні спору судами попередніх інстанцій не було встановлено будь-яких обставин, а відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про виконання ним обов`язку з повернення земельної ділянки орендодавцеві після припинення дії договору.
За таких обставин, установивши обставини припинення договору оренди землі від 14.03.2006 у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, та не виконання відповідачем як орендарем свого обов`язку з повернення об`єкта оренди його власнику, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку, яка була предметом цього договору, її власнику - державі в особі Чернівецької ОДА.
Доводи касаційної скарги стосовно відсутності в умовах договору процедури повернення земельної ділянки відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки зазначені скаржником обставини не є підставою для невиконання відповідачем як орендарем свого обов`язку з повернення об`єкта оренди після закінчення строку договору оренди землі, на який його було укладено, що було передбачено як умовами зазначеного договору, так і наведеними вимогами законодавства. Водночас, за обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій, передача об`єкта оренди відповідачу за актом приймання-передачі відповідно до умов договору, зумовлює і повернення цього об`єкта в тому ж порядку.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що фактичним користувачем земельної ділянки є третя особа, яка придбала у відповідача нежитлову будівлю, розташовану на цій земельній ділянці, є безпідставними, оскільки, за встановлених у справі обставин, за умовами договору оренди землі від 14.03.2006 спірну земельну ділянку водного фонду було надано відповідачу в користування для риборозведення та сінокосіння, а не у зв`язку з набуттям права власності на об`єкт нерухомого майна, у пункті 3 цього договору оренди зазначено про відсутність на земельній ділянці будівельних споруд, тому саме відповідач як орендар цієї земельної ділянки за умовами договору оренди землі має обов`язок з повернення об`єкта оренди її власнику після закінчення строку дії договору. Разом із тим необхідно зазначити, що питання правомірності використання третьою особою спірної земельної ділянки не є предметом спору у справі, яка розглядається.
За змістом касаційної скарги підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій є приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Водночас Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
При вирішенні спору у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій у судових рішеннях не посилалися на норми статей 120, 141 ЗК, статті 377 ЦК, про неправильне застосування судами яких зазначено скаржником у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК.
З огляду на предмет і підстави заявленого позову, встановлені у справі фактичні обставини та правові норми, які підлягають застосуванню та було застосовано судами попередніх інстанцій при вирішенні спору, висновок щодо застосування цих норм права, який формулює скаржник у касаційній скарзі, не впливає на правильність вирішення судами спору, у зв`язку із чим, Верховний Суд не формує висновок з приводу застосування цих статей у спірних правовідносинах.
При цьому необхідно зазначили, що формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Будь-яких доводів, які б спростовували зазначені висновки судів попередніх інстанцій, окрім посилання лише на безпідставність таких висновків суду, скаржником у касаційній скарзі не наведено, отже, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні цієї справи, які відповідно до вимог процесуального законодавства є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових актів не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд