ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2022 року
м. Київ
Справа № 480/542/19
провадження № 51-4298 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Іваненка І. В.,
суддів Булейко О.Л., Луганського Ю.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Швидченко О. В.,
прокурора Вараниці В. М.
потерпілої ОСОБА_1
засудженого ОСОБА_2
захисника (відеоконференція) Абакумова С. М.
розглянув у закритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та його захисника Абакумова С.М. на вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2021 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 01 червня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019150260000002, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Російської Федерації, уродженця м. Ревда Свердловської області, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 152 КК України (в редакції закону від 01 червня 2010 року).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Миколаївський районний суд Миколаївської області вироком від 09 лютого 2021 року ОСОБА_2 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 152 КК України (в редакції закону від 01.06.2010 року) та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України ОСОБА_2 до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 21 жовтня 2010 року та визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_2 в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 01 січня 2019 року по 09 лютого 2021 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Запобіжний захід ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили вирішено залишити у виді тримання під вартою. Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат.
Цивільний позов прокурора задоволено і стягнуто з ОСОБА_2 на користь Миколаївської центральної районної лікарні витрати на лікування потерпілої в сумі 9 216,04 грн.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено й стягнуто з засудженого на користь потерпілої 200 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Згідно з вироком ОСОБА_2, будучи особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 153 КК України, 01 січня 2019 року приблизно о 07.00 год. в смт Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області, діючи умисно, з метою задоволення статевої пристрасті, підійшов до потерпілої ОСОБА_1 ззаду, завдав їй один удар по голові та потягнув до лісосмуги, розташованої у 1,5 км від смт Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області у напрямку с. Трихати Миколаївського району Миколаївської області, де, використовуючи свою фізичну перевагу, долаючи волю потерпілої чинити опір, шляхом нанесення ударів рукою та пляшкою в обличчя повалив її на землю, стягнув одяг та проти волі ОСОБА_1 здійснив насильницький статевий акт у природній формі, спричинивши останній легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров`я.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 01 червня 2021 року апеляційну скаргу захисника Абакумова С.М. в інтересах ОСОБА_2 залишив без задоволення, а вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2021 року - без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах засуджений та захисник просять скасувати вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2021 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 01 червня 2021 року у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог засуджений та захисник зазначають, що речові докази, а саме одяг, переданий ОСОБА_3, здобуто з порушенням вимог КПК України без попереднього дозволу слідчого судді, тому ці докази потрібно визнати недопустимими. Відповідно й волосся, яке було вилучене з цього одягу, і висновок експерта за результатами дослідження цього волосся також потрібно визнати недопустимими доказами як похідні.
Крім цього, скаржники зазначають, що вилучене з одягу волосся не було визнано речовим доказом і не пакувалось до сейф-пакета, не передавалось до кімнати зберігання речових доказів, тому невідомо, де воно зберігалось і хто мав до нього доступ.
Засуджений і захисник вважають, що суд апеляційної інстанції належним чином доводів апеляційної скарги не перевірив, мотивів визнання їх необґрунтованими не навів, тому ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Засуджений також вважає, що судом надано неправильну оцінку доказам, в основу вироку покладено недопустимі докази, й досліджені докази не доводять його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 152 КПК України (в редакції закону від 01 червня 2010 року), тому висновки судів не відповідають фактичним обставинам.
Крім цього, ОСОБА_2 у своїй касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за його відсутності, належним чином не повідомивши про час та дату судового засідання, чим порушив його право на участь у розгляді справи.
Також засуджений зазначає, що ним через спецчастину ізолятору було подано апеляційну скаргу на вирок Миколаївського районного суду від 09 лютого 2021 року, у якій він ставив питання про участь у судовому засіданні, однак вона розглянута не була, що є підставою для скасування судового рішення.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали подані касаційні скарги і просили їх задовольнити.
Прокурор та потерпіла заперечували проти задоволення касаційних скарг.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
За змістом статей 433, 438 КПК України, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 152 КК України (в редакції закону від 01 червня 2010 року) зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які були досліджені та перевірені під час судового розгляду, а також оцінені відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Залишаючи без задоволення апеляційні скарги сторони захисту в частині встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, апеляційний суд навів в ухвалі докладні мотиви свого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.
Зокрема, суд першої інстанції, визнаючи доведеним, що злочин вчинено саме ОСОБА_2, послався на показання потерпілої ОСОБА_1, яка вказала на ОСОБА_2 як особу, яка зґвалтувала її 01 січня 2019 року; на показання свідка ОСОБА_4, який є сином потерпілої, який повідомив, що ОСОБА_2 телефонував йому і просив вибачення за те, що вчинив; свідка ОСОБА_3, яка є матір`ю засудженого, яка повідомила, що зранку 01 січня 2019 року вона почула, як її син мився і прав речі, хоча раніше він речі ніколи не прав; свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які були понятими при проведенні слідчого експерименту за участю ОСОБА_2 й огляду місця події 02 січня 2019 року, та пояснили, що ОСОБА_2 самостійно без жодного тиску та сторонніх підказок вказав місце вчинення злочину, під час огляду якого було вилучено недопалки і пляшка.
Крім цього, суд послався на висновок експерта № 83 від 21 березня 2019 року, відповідно до якого генетичні ознаки клітин, виявлених на недопалках цигарок, вилучених при огляді місця події, збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також на висновок експерта № 223 від 21 березня 2019 року за результатами дослідження волосся, вилученого з одягу ОСОБА_2, який був виданий працівникам поліції його матір`ю. Згідно з цим висновком генетичні ознаки клітин оболонок цибулин вилученого волосся збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_1 .
Оцінивши зібрані докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 152 КК України (в редакції закону від 01 червня 2010 року), з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Стосовно доводів касаційних скарг про порушення порядку отримання доказів, зокрема одягу, переданого ОСОБА_3, а також щодо не визнання волосся речовим доказом та відсутності даних про місце зберігання цього волосся, яке було надано для експертизи, колегія суддів вбачає їх необґрунтованими.
У матеріалах провадження наявне клопотання ОСОБА_3 від 01 січня 2019 року, яка є матір`ю засудженого ОСОБА_2, адресоване начальнику РВП Очаківського ВП ГУНП в Миколаївській області, у якому вона просить долучити до матеріалів справи особисті речі ОСОБА_2, а саме кофту, штани, жилетку, куртку, кросівки та шапку (т. 1 а. с. 147).
Під час огляду слідчим 02 січня 2019 року згідно з наявним протоколом наданих ОСОБА_3 речей на них було виявлено і вилучено волосся, яке поміщено до паперового конверту (т. 1 а. с. 148-149).
Постановою заступника начальника СВ Миколаївського РВП Очаківського ВП ГУНП в Миколаївській області Кондратьєва Г.О. від 27 березня 2019 року волосся, вилучене з одягу ОСОБА_2 визнано речовим доказом та передано на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Миколаївського РВП Очаківського ВП ГУНП в Миколаївській області, що підтверджується відповідною квитанцією (т. 1 а. с. 185, 186).
Враховуючи те, що одяг був виданий ОСОБА_3 добровільно, й КПК України не містить заборони щодо добровільного надання певними особами наявних у них речей, які можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні; волосся вилучено у передбачений законом спосіб, належним чином упаковано, визнано речовим доказом і передано до кімнати зберігання речових доказів, колегія суддів не убачає підстав для визнання таких доказів недопустимими, а тому й висновок експерта, зроблений на підставі дослідження цих речових доказів, також є допустимим доказом.
Крім цього, матеріалами кримінального провадження спростовуються доводи касаційної скарги засудженого щодо розгляду апеляційним судом провадження за його відсутності і неповідомлення його про час та дату розгляду.
Апеляційним судом Миколаївської області 29 квітня 2021 року розгляд кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника Абакумова С.М. в інтересах ОСОБА_2 на вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2021 року відкладено на 01 червня 2021 року, про що ОСОБА_2 надіслано відповідне повідомлення (т. 4 а. с. 205).
Згідно з розпискою, ОСОБА_2 05 травня 2021 року повідомлений про відкладення розгляду кримінального провадження на 10.30 год. 01 червня 2021 року. При цьому жодних заяв чи клопотань про його бажання брати участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції матеріали кримінального провадження не містять (т. 4 а. с. 208).
Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає провадженню, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Оскільки ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про час та дату апеляційного розгляду, клопотань про бажання брати участь у розгляді справи чи відкладення розгляду справу на іншу дату не заявляв, суд апеляційної інстанції не порушив вимог КПК України, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_2 .
Матеріалами справи також не підтверджуються доводи засудженого про те, що він подавав апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції, однак апеляційний суд її не розглянув.
У матеріалах кримінального провадження апеляційна скарга ОСОБА_2 на вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2021 року відсутня.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 18 березня 2021 року відкрито апеляційне провадження виключно за апеляційною скаргою захисника Абакумова С.М. Копія цієї ухвали вручена засудженому 24 березня 2021 року (т. 4 а. с. 198).
Ухвалою цього ж суду від 25 березня 2021 року закінчено підготовку справи до розгляду і призначено апеляційний розгляд виключно за апеляційною скаргою захисника Абакумова С.М. на 29 квітня 2021 року. Копія цієї ухвали вручена ОСОБА_2, про що в матеріалах провадження наявна відповідна розписка (т. 4 а. с. 197).
05 травня 2021 року ОСОБА_2 вручено повідомлення про відкладення розгляду апеляційної скарги захисника Абакумова С.М. на 01 червня 2021 року.
Однак засуджений жодного разу не звертався до апеляційного суду з будь-якими заявами чи клопотаннями щодо поданої ним апеляційної скарги. Після апеляційного розгляду і вручення йому копії ухвали апеляційного суду від 01 червня 2021 року він також не звертався ні до апеляційного суду, ні до суду першої інстанції, щодо поданої ним апеляційної скарги.
Також до касаційної скарги засудженим не додано будь-яких документів на підтвердження надсилання такої скарги до суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги засудженого в цій частині необґрунтованими і ставиться до них критично.
Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд надав належну оцінку доводам апеляційної скарги, та, зазначивши відповідні підстави ухваленого рішення, обґрунтовано відмовив у її задоволенні. З цим висновком погоджується й колегія суддів Верховного Суду.
Ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.
Враховуючи викладене, касаційні скарги засудженого та захисника не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд