ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 567/1050/15-к
провадження № 51-5295км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Іваненка І. В.,
суддів Луганського Ю. М., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Швидченко О. В.,
прокурора
засудженого (відеоконференція) ОСОБА_2,
засудженого (відеоконференція) ОСОБА_1,
захисника (відеоконференція) Павлюк І. А.,
перекладача Ніколаєнка А. Ф.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_3, представника потерпілої ОСОБА_4 адвоката Ляшка Д.В. на вирок Рівненського апеляційного суду від 18 травня 2021 року в кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120141800000000535 та за № 12014180180000383, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпропетровська, жителя АДРЕСА_1 ) Республіка Білорусь, громадянина України, раніше не судимого,
у вчиненні злочинів, передбачених п. п. 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 357 КК України;
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Дніпропетровська, зареєстрованого в АДРЕСА_2 ), жителя АДРЕСА_3 ), громадянина України, раніше не судимого,
у вчиненні злочинів, передбачених п. п. 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 357 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 червня 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочинів і призначено покарання: за п. п. 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 12 років і 3 місяці з конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна; за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 357 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років і 3 місяці з конфіскацією майна.
Цим же вироком визнано винуватим ОСОБА_1 у вчиненні злочинів та призначено покарання: за п. п. 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 12 років і 3 місяці з конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна; за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 357 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років і 3 місяці з конфіскацією майна.
Згідно з вироком ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано винуватими й засуджено за те, що вони 03 квітня 2014 року о 15:00 год. за попередньою змовою між собою, з корисливим мотивом та умислом, спрямованим на протиправне заподіяння смертіОСОБА_5, з особливою жорстокістю у занедбаному господарстві по вул. Шляховій в с. Країв Острозького району Рівненської області вчинили злочини за наступних обставин.
Зокрема ОСОБА_2 завдав ОСОБА_5 не менше одного удару прикладом мисливської рушниці та не менше одного удару кулаком у голову, а також зв`язав його руки мотузкою та одягнув на голову до рівня шиї поліетиленовий пакет, внаслідок чого ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження, втратив свідомість та був приведений в безпорадний стан.
Продовжуючи свої дії, спрямовані на протиправне заподіяння смерті потерпілого, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 поклали ОСОБА_5 в багажне відділення автомобіля "КІА SORENTO" й під керуванням ОСОБА_1 вивезли до 8 квадрату першого виділу лісового масиву Острозького держспецлісгоспу, що неподалік с. Країв Острозького району та с. Мар`янівка Здолбунівського району Рівненської області, де ОСОБА_1 і ОСОБА_2 поклали ОСОБА_5, який на той час знаходився у безпорадному стані, на поверхню ґрунту і продовжили його побиття. Зокрема, ОСОБА_1 з метою вбивства ОСОБА_5 завдав йому не менше двох ударів прикладом мисливської рушниці в голову і не менше трьох ударів ногою в тулуб, а ОСОБА_2 - не менше чотирьох ударів прикладом мисливської рушниці в голову потерпілого.
У подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_2, бажаючи довести свій злочинний умисел до кінця, перенесли ОСОБА_5 у хащі лісу та в момент перебування останнього у свідомості намотали на голову куртку, яку багаторазово щільно обмотали клейкою стрічкою, чим перешкодили нормальному процесу дихання потерпілого та можливості кликати на допомогу.
Усвідомлюючи неможливість надання ОСОБА_5 будь-якої допомоги з боку сторонніх осіб у безлюдному місці, а також те, що вони завдають потерпілому особливих фізичних страждань, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 додатково зв`язали його руки і ноги паском та клейкою стрічкою, поклали на тіло чотири громіздкі дерев`яні колоди, замаскували тіло гілками та з метою умисного заподіяння смерті залишили в такому стані. Смерть ОСОБА_5 настала внаслідок механічної асфіксії.
Окрім того, 04 квітня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за попередньою змовою між собою, із погрозою застосування насильства та із застосуванням насильства, небезпечного для життя потерпілого, незаконно заволоділи автомобілем "КІА SORENTO", який належав ОСОБА_5, завдавши потерпілому великої матеріальної шкоди, а також таємно викрали з салону цього транспортного засобу особисті речі ОСОБА_5, спричинивши матеріальну шкоду на загальну суму 5 167,23 грн, та викрали посвідчення водія на ім`я ОСОБА_5, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу "КІА SORENTO" і поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу на ім`я потерпілого.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 18 травня 2021 року вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 червня 2020 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині їх засудження за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 357 КК України скасовано. На підставі ст. 49 КК України звільнено їх від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 357 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадженні в цій частині закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Надалі Рівненським апеляційним судом за апеляційною скаргою прокурора, потерпілого та його представника вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 червня 2020 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині призначеного покарання скасовано й ухвалено новий вирок від 18 травня 2021 року.
Цим вироком ОСОБА_2 призначено покарання за ч. 3 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна; за п. п. 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією майна.
ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 289 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна; за п. п. 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У своїх касаційних скаргах засуджені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просять вирок апеляційного суду щодо них змінити та пом`якшити їм покарання.
За змістом касаційних скарг засуджені посилаються на те, що апеляційний суд незаконно ухвалив у справі два різних рішення, а саме: ухвалою скасував вирок в частині їх засудження за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 357 КК України й звільнив їх від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 357 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадженні в цій частині закрив на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, й також постановив новий вирок, яким призначив за ч. 3 ст. 289, п. п. 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України більш суворе покарання.
Вказують, що апеляційний суд у своєму рішенні послався на матеріали досудового розслідування та судового розгляду, на показання самих обвинувачених, однак докази під час апеляційного розгляду не досліджував.
Вважають, що їм апеляційним судом безпідставно призначено за сукупністю злочинів остаточне покарання у виді позбавлення на строк 15 років, оскільки не було належним чином враховано дані про їх особи та обставини, які пом`якшують покарання.
Окрім того зазначають, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що прокурор в суді першої інстанції просив призначити їм покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років і 6 місяців, а в апеляційній скарзі - 14 років позбавлення волі.
У доповненні засуджені вказують, що до суду першої інстанції в різний час надійшли матеріали кримінального провадження щодо них, які були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120141800000000535 й за № 12014180180000383, а в судовому засіданні 13 листопада 2015 року ці кримінальні провадження були об`єднані в одне провадження та визначено його номер 567/1050/15-к, однак засудженим не були відкриті матеріали досудового розслідування відповідно до вимог ст. 290 КПК України.
Також у доповненні засуджені вказують, що судом апеляційної інстанції при призначенні покарання не були враховані обставини, які пом`якшують покарання, а саме визнання вини, щире каяття, наявність малолітніх дітей, й тому було призначено надто суворе покарання.
У касаційних скаргах потерпілий ОСОБА_3 та представник потерпілої ОСОБА_4 адвокат Ляшко Д.В., посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості злочинів та особам засуджених через м`якість, ставлять питання про скасування вироку апеляційного суду відносно ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Зазначають, що апеляційний суд не врахував повною мірою тяжкість вчинених злочинів й особи обвинувачених, як це передбачено у ст. 65 ККУкраїни. Окрім того, недостатньо враховані обставини та особливості вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень, а саме характер, спосіб та настання тяжких наслідків.
Усупереч вимогам ст. 420 КПК України апеляційний суд не проаналізував змісту доводів їх апеляційних скарг щодо необхідності призначення засудженим покарання у виді довічного позбавлення волі.
Також від захисника Павлюк І.А. надійшло клопотання, в яких вона просить зарахувати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 03 червня 2021 року по даний час у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Позиції учасників судового провадження
Засуджені та їх захисник підтримали касаційні скарги засуджених, а скарги потерпілого та представника потерпілої просили відхилити.
Прокурор просив задовольнити касаційні скарги потерпілого й представника потерпілої та заперечував проти задоволення касаційних скарг засуджених.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих злочинів та правильність кваліфікації їх дій в поданих касаційних скаргах не оспорюються.
Доводи, викладені в касаційних скаргах засуджених, про те, що апеляційний суд незаконно ухвалив у справі два різних рішення, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 407 КПК України, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із вироком місцевого суду, прокурор, потерпілий, представник потерпілої та засуджені подали апеляційні скарги.
Прокурор, потерпілий та представник потерпілої, наводячи аргументи, просили апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення в частині призначеного покарання й ухвалити новий вирок, яким засудженим за сукупністю злочинів, передбачених пунктами 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 357 КК України, прокурор просив призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років із конфіскацією майна, а потерпілий та представник потерпілої - у виді довічного позбавлення волі.
Засуджені в своїх апеляційних скаргах та в доповненнях до них вказували, що відповідно до вимог ст. 49 КК України минули строки давності притягнення їх до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст.185 й ч. 2 ст. 357 КК України, та заявили письмові клопотання про звільнення їх від кримінальної відповідальності в цій частині із закриттям кримінального провадження з цих підстав.
Також вони зазначали в апеляційних скаргах, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було незаконно визнано потерпілими; незаконно здійснено попередній відбір присяжних та автоматизований розподіл між суддями; не погоджувалися із кваліфікацією своїх дій, оскільки вбачали ознаки злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ст. 135 КК України; вказували, що порушено вимоги ст. 290 КПК України щодо надання доступу стороні захисту до матеріалів провадження для ознайомлення в повному обсязі.У зв`язку з цим просили вирок місцевого суду скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання засуджених й спочатку ухвалою скасував вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 червня 2020 року в частині засудження ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 357 КК України та звільнив їх від кримінальної відповідальності, а провадження в цій частині закрив на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Надалі, розглянувши кримінальне провадження по суті за апеляційними скаргами учасників процесу, в тому числі й засуджених, апеляційний суд прийшов до висновку про необхідність ухвалити новий вирок, яким скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за пунктами 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 й ч. 3 ст. 289 КК України.
Колегія суддів вважає, що апеляційним судом у цьому випадку не допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування вироку.
У касаційних скаргах в цьому аспекті засуджені посилаються на Постанову Верховного Суду від 18 вересня 2018 року (справа №373/626/16-к), яка, однак, не є релевантною до цієї ситуації.
За змістом зазначеної постанови до суду апеляційної інстанції були подані апеляційні скарги від обвинуваченого, в якій він оспорював доведеність його винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів, та прокурора, який просив вирок скасувати в частині призначеного покарання й ухвалити новий вирок, яким призначити засудженому більш суворе покарання. Апеляційний суд, переглядаючи по суті кримінальне провадження, залишив ухвалою апеляційну скаргу обвинуваченого без задоволення, а за апеляційною скаргою прокурора скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та постановив новий вирок, тобто ухвалив за результатами апеляційного розгляду водночас два рішення по суті, які є взаємопов`язаними, що суперечить вимогам чинного кримінального процесуального закону.Саме тому Верховний Суд визнав порушення істотними та скасував обидва вказані рішення апеляційного суду.
В цьому ж кримінальному провадженні судом апеляційної інстанції було спочатку задоволено подане клопотання від засуджених про звільнення їх від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 357 КК України. Це рішення було прийняте у формі ухвали, що не суперечить вимогам ст. 418 КПК України.
Далі апеляційний суд за наслідками апеляційного розгляду кримінального провадження по суті відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України вирок місцевого суду скасував в частині призначеного покарання й ухвалив новий вирок, яким збільшив розмір призначеного покарання у виді позбавлення волі, про що, зокрема, йшлося у апеляційних скаргах зі сторони потерпілих, а в іншій частині за апеляційними скаргами засуджених відмовив у їх задоволенні, залишивши вирок місцевого суду в іншій частині без змін.
Посилання в касаційних скаргах засуджених на те, що апеляційним судом не досліджувалися докази, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, також не є слушними.
Частиною 3 ст. 404 КПК України визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Тобто обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень при їх дослідженні. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.
Однак, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що клопотання такого змісту учасниками процесу не заявлялися ні в апеляційних скаргах, ні під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Викладенні засудженими доводи у доповненнях до їх касаційних скарг про не відкриття їм матеріали досудового розслідування відповідно до вимог ст. 290 КПК України, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, також не вбачаються обґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 290 КПК України, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження 19 жовтня 2015 року до Здолбунівського районного суду Рівненської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 357 КК України, яке 03 грудня 2014 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120141800000000535.
Відповідно до даних протоколу по надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 18 вересня 2015 року, ОСОБА_2 та його захисник Чорнобривий О.В. були ознайомлені з матеріалами досудового розслідування у вказаному провадженні в повному обсязі. Їм також був наданий доступ до матеріалів досудового розслідування. Зауважень та клопотань вони не мали (т. 3 а.п. 278).
10 листопада 2015 року до Здолбунівського районного суду Рівненської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст.115, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 357 КК України, яке 05 квітня 2014 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014180180000383.
При цьому ОСОБА_1 та його захисник Ахундов Р.А. з усіма матеріалами досудового розслідування у вказаному провадженні були ознайомлені та їм було надано доступ до матеріалів досудового розслідування, що підтверджується даними протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування. Заяви та клопотання були відсутні (т. 7 а.п. 262).
Надалі ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 13 листопада 2015 року кримінальне провадження № 12014180180000383 за обвинуваченням ОСОБА_1 й кримінальне провадження № 120141800000000535 за обвинуваченням ОСОБА_2 були об`єднані в одне провадження, й об`єднану справу № 567/1050/15-к було призначено до розгляду (т. 9 а.п. 32).
Такими чином, у зв`язку з тим, що вказані кримінальні провадження були об`єднані вже під час судового розгляду, а відкриття матеріалів в порядку ст. 290 КПК України відбувалося в ході досудового розслідування щодо кожного з цих проваджень окремо, колегія суддів не вбачає порушень вимог ст. 290 КПК України в цьому аспекті.
Доводи, викладені у касаційних скаргах засуджених та в доповненнях до них, а також в касаційних скаргах потерпілого та представника потерпілої, про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень й даним про особи засуджених через суворість або через м`якість, на думку колегії суддів, також є необґрунтованими.
Відповідно до положень статей370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.
Згідно з положеннями ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Призначаючи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, дані про особи винних й навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення.
Зокрема, суд апеляційної інстанції врахував, що вчинені кримінальні правопорушення відповідно до вимог ст. 12 КК України віднесено до категорії особливо тяжких, їхню підвищену суспільну небезпечність, спосіб вчинення злочину та поведінку обвинувачених після вчиненого, дані про їх особи, відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання.
Також апеляційним судом взято до уваги, що вбивство було вчинене за попередньою змовою між засудженими, з особливою жорстокістю та з корисливих мотивів, з метою приховання іншого злочину та полегшення його вчинення, з добре продуманим та підготовленим планом, розподіленням ролей кожного з учасників групи й заздалегідь підготовленими знаряддями вбивства.
Однак при цьому колегія суддів також не вбачає обґрунтованими й доводи касаційних скарг потерпілого ОСОБА_3, представника потерпілої ОСОБА_4 адвоката Ляшка Д.В. щодо необхідності скасування вироку апеляційного суду у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особам винних через м`якість з мотивів необхідності призначення засудженим покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки апеляційний суд при призначення покарання засудженим виходив із встановленої ст. 50 КК України його мети - кари, виправлення та запобіганню вчинення нових злочинів, а тому дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення максимального розміру покарання у виді позбавлення волі на певний строк, встановленого в санкції ч. 2 ст. 115 КК України.
Призначене покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації. Воно є достатнім і необхідним для виправлення засуджених та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати, що апеляційний суд допустив явну невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та даним про особи винних через суворість або через м`якість, немає.
Що стосується клопотання захисника про зарахування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 03 червня 2021 року по даний час у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, то колегія суддів вбачає наступне.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 засуджені вироком Рівненського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, який вступив в законну силу з моменту його проголошення.
Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 червня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були тимчасово залишені у Рівненському слідчому ізоляторі на час розгляду їх заяв про роз`яснення вироку Здолбунівського районного суду від 25 червня 2020 року щодо них.
Оскільки в цей період вони вже відбували покарання, призначене вироком Рівненського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, цей строк не може вважатися попереднім ув`язнення. Тому положення ч. 5 ст. 72 КК України в редакції станом на час вчинення інкримінованих особам діянь у цьому випадку не можуть бути застосовані.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження й постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення касаційних скарг засуджених, потерпілого та представника потерпілої відсутні.
Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд