Постанова
Іменем України
17 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 752/23954/18
провадження № 51-4344 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Короля В.В., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Матолич М.Р.,
захисника Липового І.В.,
потерпілої ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Липового І.В. в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 року у кримінальному провадженні № 12017100010009745 за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Мідногорська Оренбурзької області Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 25 листопада 2020 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК України, а кримінальне провадження закрито.
Відповідно до ухвали суду ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що він 16 жовтня 2017 року приблизно о 10:30, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2, в ході словесного конфлікту на ґрунті неприязних відносин, діючи умисно, взяв потерпілу ОСОБА_1 руками за шию та здійснив удушення, після чого завдав удар своєю головою в голову потерпілої, а також, застосовуючи електрошокер, завдав їй ушкодження ніг. У результаті дій ОСОБА_2 потерпілій ОСОБА_1 заподіяно легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 25 листопада 2020 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Липовой І.В. ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції, вважаючи, що ухвала апеляційного суду постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Звертає увагу, що після оголошення резолютивної частини ухвали суду апеляційної інстанції захиснику відповідний примірник резолютивної частини ухвали вручений не був, повний текст зазначеної ухвали взагалі не оголошувався та відсутній у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Крім того, вказує, що, звільняючи ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, місцевий суд не досліджував доказів сторони обвинувачення щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже у своїй ухвалі не мав права зазначати про те, що ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, так як зазначені обставини не доведені у визначений процесуальним законом спосіб. ОСОБА_2 вину не визнавав і не визнає, а сама згода на закриття кримінального провадження не вказує про визнання ним обставин, які викладені в обвинувальному акті. Наголошує, що викладені в обвинувальному акті обставини є лише версією сторони обвинувачення, і без безпосереднього дослідження доказів у справі не можна стверджувати, що такі дії реально були вчинені ОСОБА_2, оскільки обвинувальний акт та викладений у ньому зміст обвинувачення не є доказом будь-яких обставин. Крім того, зазначає, що хоч ОСОБА_2 і наполягав на закритті кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності, однак не вказував, що погоджується на таке закриття з нереабілітуючих обставин, визначення яких навіть не передбачено законодавством. При цьому стверджує, що резолютивна частина ухвали викладена неправильно, оскільки з її змісту вбачається, що ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, тоді як такий факт у ході судового розгляду не встановлювався. Також вважає, що місцевий суд, постановляючи ухвалу, помилково послався на положення ст. 289 КПК України, яка регламентує правила відновлення провадження при відмові від поручительства. У свою чергу апеляційний суд допущені місцевим судом порушення не усунув та дійшов помилкового висновку, що доводи апеляційної скарги сторони захисту зводяться до спроб змінити оскаржуване судове рішення у спосіб, не передбачений кримінальним процесуальним законом.
На зазначену касаційну скаргу захисника потерпіла ОСОБА_1 подала заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність, невмотивованість та необґрунтованість доводів захисника, просила таку скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Липовой І.В. підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити, а ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Прокурор Матолич М.Р. та потерпіла ОСОБА_1 заперечували щодо задоволення касаційної скарги захисника, просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
У касаційній скарзі захисник вказує, що, звільняючи ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, місцевий суд не досліджував доказів сторони обвинувачення щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже у своїй ухвалі не мав права зазначати про те, що ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, так як зазначені обставини не доведені у визначений процесуальним законом спосіб. ОСОБА_2 вину не визнавав і не визнає, а сама згода на закриття кримінального провадження не вказує про визнання ним обставин, які викладені в обвинувальному акті.
Захисник наголошує, що викладені в обвинувальному акті обставини є лише версією сторони обвинувачення, і без безпосереднього дослідження доказів у справі не можна стверджувати, що такі дії реально були вчинені ОСОБА_2, оскільки обвинувальний акт та викладений у ньому зміст обвинувачення не є доказом будь-яких обставин. Крім того, зазначає, що хоч ОСОБА_2 і наполягав на закритті кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності, однак не вказував, що погоджується на таке закриття з нереабілітуючих обставин, визначення яких навіть не передбачено законодавством.
Однак з такими доводами касаційної скарги захисника колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Крім того, положеннями ст. 44 КК України передбачено, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового розгляду щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Згідно з ч. 3 ст. 288 КПК України суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Зі змісту ухвали суду першої інстанції вбачається, що захисник Липовой І.В. під час судового розгляду заявив клопотання, у якому просив закрити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.
Вимоги ч. 8 ст. 284 КПК України регламентують, що закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує.
Обвинувачений ОСОБА_2, будучи повідомленим про наслідки звільнення від кримінальної відповідальності з цих підстав, підтримав заявлене клопотання та наполягав на його задоволенні.
Відповідно до ухвали ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що 16 жовтня 2017 року приблизно о 10:30, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2, заподіяв потерпілій ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, яке з огляду на положення ст. 12 КК України відноситься до кримінальних проступків.
Як визначено п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, встановивши відсутність обставин, які б вказували про переривання перебігу строку давності, суд першої інстанції задовольнив заявлене клопотання та звільнив ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження закрив.
При цьому безпідставними є твердження захисника про те, що оскільки місцевий суд не досліджував доказів сторони обвинувачення щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, то у своїй ухвалі не мав права зазначати про те, що ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України.
Як визначено положеннями ч. 3 ст. 285 КК України, підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
Таким чином, в залежності від позиції підозрюваного чи обвинуваченого та за наявності підстав для закриття кримінального провадження вимоги процесуального закону передбачають альтернативні варіанти щодо розгляду питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.
Зокрема, законодавцем передбачено процесуальне право обвинуваченого відмовитися від закриття провадження та наполягати на дослідженні доказів у справі з метою встановити свою невинуватість.
У такому випадку судове провадження проводиться у загальному порядку і за результатами такого розгляду суд постановляє вирок: у разі недоведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення - виправдувальний; у разі доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення - обвинувальний, та звільняє таку особу від призначеного покарання на підставі статей 49, 74 КК України.
Тоді як заявлене клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та стадії судового розгляду передбачає, що обвинувачений фактично відмовляється від такої процедури, а закриття кримінального провадження з цих підстав не вказує про його невинуватість, тобто не реабілітує його за вчинені дії.
До того ж сама норма ст. 49 КК України у своєму змісті закріплює те, що від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності особа може бути звільнена, якщо саме з дня вчинення нею кримінального правопорушення минули певні строки.
Тобто, обов`язковою умовою звільнення особи саме від кримінальної відповідальності, а не від покарання, на підставі ст. 49 КК України, є визнання факту, що така особа вчинила кримінальне правопорушення. Лише в такому випадку можливо обчислити відповідні строки давності.
При цьому за умови, що обвинувачений наполягає на звільненні його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, однак не визнає вину за пред`явленим обвинуваченням, не звільняє суд від обов`язку невідкладно розглянути таке клопотання та задовольнити його за наявності для цього підстав, та позбавляє можливості досліджувати докази у справі, враховуючи, що розгляд такого клопотання для суду є першочерговим.
З огляду на викладене колегія суддів вважає доводи касаційної скарги захисника в цій частині такими, що не узгоджуються з вимогами закону.
З цих же підстав колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника про те, що резолютивна частина ухвали місцевого суду викладена неправильно, а з її змісту вбачається, що ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Що ж стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що місцевий суд у своїй ухвалі помилково послався на положення ст. 289 КПК України, то такі доводи є неспроможними, оскільки така описка може бути усунута в порядку ст. 379 КПК України та в цілому не вказує на незаконність і необґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Крім того, у касаційній скарзі захисник вказує, що апеляційний суд допущені місцевим судом порушення не усунув та дійшов помилкового висновку, що доводи апеляційної скарги сторони захисту зводяться до спроб змінити оскаржуване судове рішення у спосіб, не передбачений кримінальним процесуальним законом.
Як вбачається зі змісту ухвали, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_2 у порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення, у зв`язку з чим не встановив підстав для задоволення зазначеної апеляційної скарги.
З такими висновками апеляційного суду погоджується і суд касаційної інстанції.
На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому не вбачає підстав для її скасування чи зміни.
Як на підставу для скасування ухвали апеляційного суду захисник у касаційній скарзі посилається на те, що після оголошення резолютивної частини ухвали суду апеляційної інстанції захиснику відповідний примірник резолютивної частини ухвали вручений не був, повний текст зазначеної ухвали взагалі не оголошувався та відсутній у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Однак колегія суддів вважає такі доводи захисника безпідставними, оскільки вимоги ст. 376 КПК України передбачають обов`язок суду щодо вручення учасникам судового провадження копії повного тексту судового рішення, а не його резолютивної частини.
Крім того, як убачається зі змісту резолютивної частини ухвали апеляційного суду, головуючим роз`яснено учасникам судового провадження право на касаційне оскарження такої ухвали, а також повідомлено про місце, дату та час проголошення її повного тексту, а саме 09 березня 2021 року о 17:00. Вказана обставина підтверджується також звукозаписом судового засідання.
При цьому відповідно до журналу судового засідання від 09 березня 2021 року учасники судового провадження на проголошення повного тексту ухвали не з`явились, у зв`язку з чим на підставі ч. 4 ст. 107 КПК України повний текст ухвали Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 року було проголошено без технічної фіксації (звукозапису).
Також у ході підготовки кримінального провадження до касаційного розгляду встановлено, що повний текст ухвали Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 року зареєстровано в Єдиному державному реєстрі судових рішень 25 травня 2021 року та оприлюднено 26 травня 2021 року.
До того ж, колегія суддів вважає, що наведені обставини, які, на переконання захисника, мали місце та були допущені судом апеляційної інстанції, а також направлення ухвали апеляційного суду із запізненням до ЄДРСР у будь-якому разі не позбавили можливості захисника скористатись своїм правом на касаційне оскарження зазначеного судового рішення.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б вказували про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд