ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 576/1437/19
провадження № 51 - 5453 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Щепоткіної В. В.,
суддів Кишакевича Л. Ю., Остапука В. І.,
за участю:
секретаря судового засідання Ткаченка М. С.,
прокурора Шевченко О. О.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Романенка Є. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Романенка Є. О. на вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2021 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019200070000349, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у м. Сумах, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.
Прийнято рішення щодо речових доказів і зарахування ОСОБА_1 у строк покарання час його попереднього ув`язнення.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин.
05 травня 2019 року в першій половині дня та 07 травня 2019 року приблизно об 11:00 ОСОБА_1, перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2, під час сварки зі співмешканкою ОСОБА_2 на ґрунті особистих неприязних стосунків умисно наніс їй відповідно 05 травня 2019 року декілька, але не менше 6 ударів кулаками в обличчя, та 07 травня 2019 року 2 удари в обличчя, від останнього удару ОСОБА_2 впала на диван і задньою нижньою частиною голови вдарилась об дерев`яне бильце, після чого ОСОБА_1 наніс ОСОБА_2 ще декілька, але не менше 2 ударів в обличчя та шию, заподіявши тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілої, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок закритої черепно-мозкової травми, яка ускладнилась розвитком набряку та стиснення головного мозку.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2021 року щодо ОСОБА_1 змінено: виключено з мотивувальної частини вироку посилання на протокол слідчого експерименту з ОСОБА_1 від 20 травня 2019 року та висновок судово-медичної експертизи № 73 від 08 липня 2019 року, як на докази, що підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК. У решті вирок суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В уточненій касаційній скарзі захисник Романенко Є О., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а кримінальне провадження закрити. Вважає, що суд необґрунтовано ухвалив обвинувальний вирок, оскільки відсутні прямі докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, у зв`язку з чим суд надав неправильну правову оцінку обставинам провадження. Стверджує, що вирок не відповідає вимогам ст. 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки не містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, а апеляційний суд у порушення загальних засад кримінального провадження повторно не дослідив докази у провадженні та належним чином не перевірив усіх доводів сторони захисту і не дав на них обґрунтованих відповідей.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Романенко Є О. та засуджений ОСОБА_1 просили задовольнити касаційну скаргу.
У судовому засіданні прокурор Шевченко О. О. заперечила проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Захисник стверджує про незаконність судових рішень через їх постановлення з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, проте такі твердження необґрунтовані з наступних підстав.
Так, при перевірці оскарженого вироку щодо ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції дотримався порядку, визначеного главою 31 КПК.
Зокрема, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із ухваленим обвинувальним вироком місцевого суду відносно ОСОБА_1, прокурор, обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Богданов В. А. подали апеляційні скарги, стверджуючи про невідповідність висновків фактичним обставинам провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Прокурор додатково стверджував про м`якість призначеного засудженому покарання. При цьому прокурор в апеляційній скарзі, посилаючись на приписи ч. 3 ст. 404 КПК, просив повторно допитати ОСОБА_1, потерпілу ОСОБА_3 та певних свідків і дослідити докази у провадженні, в тому числі ті, що характеризують особу обвинуваченого.
Апеляційний суд належним чином розглянув зазначені апеляційні скарги.
У зв`язку з чим касаційний суд не знайшов підтвердження посиланням, наведеним у касаційній скарзі, щодо недотримання апеляційним судом загальних засад кримінального провадження та вимог ст. 23, ч. 3 ст. 404 КПК при розгляді апеляційних скарг, а саме порушення принципу безпосередності дослідження доказів, яке полягало в обов`язку суду безпосередньо сприйняти і вивчити в судовому засіданні інформацію про фактичні дані, надані сторонами провадження, для забезпечення можливості здійснення іншої їх оцінки.
Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 405 КПК перегляд рішень місцевого суду в межах, визначених частинами 1, 2 ст. 404 КПК, здійснюється при апеляційному розгляді, який провадиться згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 цього Кодексу.
Однією з відмінних рис між порядком розгляду кримінального провадження місцевим судом та судом апеляційної інстанції є те, що останній не повинен у кожному провадженні досліджувати обставини.
Як визначено ч. 3 ст. 404 КПКсуд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при наявності клопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Одночасно, виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.
При цьому з журналу судового засідання та технічного запису судового процесу вбачається, що в суді апеляційної інстанції прокурор частково підтримав клопотання сторони обвинувачення про дослідження доказів та просив дослідити матеріали про особу обвинуваченого, а такожпротокол слідчого експерименту, проведеного за участю ОСОБА_1, від 20 травня 2019 року, висновок судово-медичної експертизи № 73 від 08 липня 2019 року, наданого з урахуванням даних, повідомлених підозрюваним під час слідчого експерименту.
Проте інші учасники провадження не заявляли клопотання про дослідження доказів.
Докази, досліджені апеляційним судом у порядку ч. 3 ст. 404 КПК, були належно оцінені, в результаті чого постановлено рішення про виключення з вироку щодо ОСОБА_1 посилання на протокол слідчого експерименту, проведеного за участю ОСОБА_1, від 20 травня 2019 року та висновок судово-медичної експертизи № 73 від 08 липня 2019 року як на докази винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Одночасно, обмежившись у своїй ухвалі аналізом решти доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки повторне дослідження доказів не є обов`язком суду, а іншої оцінки доказам у провадженні ніж та, яку дав місцевий суд, апеляційний суд не давав.
При цьому апеляційний суд належним чином перевірив твердження сторони захисту про відсутність у вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
Апеляційний суд правильно не погодився з цими доводами, оскільки зміст вироку відповідає вимогам ст. 374 КПК, містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, а посилання захисника на зворотнє надумані.
Також є безпідставними доводи захисника про те, що при обґрунтуванні доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, суд не мав права врахувати непрямі докази винуватості, а через відсутність безпосередніх очевидців заподіяння ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили її смерть, місцевий суд повинен був закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості його вини і вичерпанням можливості їх отримати.
Так, згідно зі ст. 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. При цьому чинний кримінальний процесуальний закон не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.
Одночасно, переглянувши вирок, перевіривши в апеляційному порядку обставини, встановлені судом першої інстанції, а також обговоривши, зокрема, доводи апеляційних скарг сторони захисту, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що досліджені судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК та покладені в основу вироку докази, а саме: показання потерпілої ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, дані протоколів огляду місць події від 10 та 12 травня 2019 року, висновки судово-медичної експертизи № 43 від 03 липня 2019 року та інші письмові документи підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Зокрема, з показань указаних свідків вбачається, що ОСОБА_2 неодноразово скаржилася ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на те, що ОСОБА_1 часто застосовував до неї фізичну силу, та вказувала на останнього як на особу, яка нанесла їй тілесні ушкодження, що згодом потягли її смерть. Ці обставини підтверджував і ОСОБА_1 при спілкуванні зі свідками ОСОБА_9, ОСОБА_10 .
Як правильно вказав апеляційний суд, ці докази у сукупності вказують на вчинення ОСОБА_1 умисного заподіяння ОСОБА_2 тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілої.
Колегія суддів погоджується з цим висновком, так як у цьому провадженні низка непрямих доказів свідчить про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_1, адже відсутнє будь-яке інше пояснення смерті потерпілої, яка настала від багаточисельних ударів, які, як стверджувала остання, їй наніс засуджений.
Показання вказаних потерпілої та свідків місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав допустимими доказами, що не суперечить вимогам ст. 97 КПК.
Одночасно надана ОСОБА_1 власна версія подій була ретельно перевірена апеляційним судом і визнана такою, що не підтверджена належними та допустимими доказами.
Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив всі доводи апеляційних скарг сторони захисту,проаналізував докази, надавши їм оцінку на предмет допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, та навівши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, за обставин, вказаних у вироку.
При цьому у касаційній скарзі не наведено мотивованих доводів, які б ставили під сумнів такий висновок суду.
Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено.
Призначене ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців є співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності, тяжкості вчиненого правопорушення та даним про особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризувався посередньо, зловживає алкогольними напоями.
Таке покарання відповідає принципу індивідуалізації, відповідно до якого суд на основі оцінки ряду загальних і спеціальних критеріїв, зазначених у законі, визначив особі, яка вчинила злочин, справедливу міру покарання, спрямовану на досягнення цілей виправлення засудженого і приватної превенції.
За таких обставин касаційна скарга захисника Романенка Є. О не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд