Постанова суду № 756/11943/17 від 16.02.2022 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстрації

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 756/11943/17

провадження № 61-18773св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліхт Інвест",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Оболонський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві, Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліхт Інвест" на постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Саліхова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліхт Інвест" (далі - ТОВ "Ліхт Інвест") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Оболонський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві, Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстрації.

Позовну заяву мотивовано тим, що ТОВ "Ліхт Інвест" є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є. В., зареєстрованим в реєстрі за № 654.

Згідно з інформацією Комунального концерну "Центр комунального сервісу" у цій квартирі зареєстровано дев`ять осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших публічних реєстрів зазначені особи ніколи не були власниками спірної квартири. Також, хоча ці особи і зареєстровані у цій квартирі, проте тривалий час там не проживають.

25 липня 2017 року ТОВ "Ліхт Інвест" направило ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 вимоги про виселення та зняття з реєстрації місця проживання, проте ці вимоги не були виконані.

ТОВ "Ліхт Інвест" вважає, що реєстрація відповідачів у спірній квартирі є прямим втручанням в право власності товариства та обмеженням його права розпоряджатися своєю нерухомістю.

Ураховуючи викладене, ТОВ "Ліхт Інвест" просило визнати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстрації місця проживання у цій квартирі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року у складі судді Луценка О. М. позов ТОВ "Ліхт Інвест" задоволено частково.

Визнано ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі не є членами сім`ї позивача, будь-яких домовленостей з ним щодо проживання у квартирі не існує, їх проживання у цій квартирі без достатніх правових підстав порушує права позивача як її власника. Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Вимоги позивача про зняття відповідачів з реєстраційного обліку є безпідставними і не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до пункту 2 частини першої статі 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року скасовано, у задоволенні позову ТОВ "Ліхт Інвест" відмовлено.

Суд апеляційної інстанції встановив, що колишнім власником спірної квартири був ОСОБА_5, відповідачі проживають у цій квартирі з 2000 року, зв`язок з нею ніколи не втрачали.

Позивач, як новий власник при добросовісному набутті нерухомого майна, повинен був знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою, їх реєстрацію в ній. Рішення про припинення права користування квартирою неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які проживають і зареєстровані в спірній квартирі, було прийнято без врахування думки органу опіки та піклування.

Застосувавши статтю 8 Конвенції та практику Верховного Суду, апеляційний суд вказав, що позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не накладати надмірний тягар на відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, ТОВ "Ліхт Інвест", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просило скасувати постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував вимоги статті 41 Конституції України та статей 204, 317, 319, 321, 346, 383, 391 ЦК України до спірних правовідносин і не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 320/6081/16-ц (провадження № 61-40901св18), від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17-ц (провадження № 61-25371св18), від 30 січня 2019 року у справі № 756/4700/15-ц (провадження № 61-11035св18), від 06 березня 2019 року у справі № 319/1589/17 (провадження № 61-41969св18), від 22 травня 2019 року у справі № 180/1388/17-ц (провадження № 61-29465св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 243/9627/16-ц (провадження № 61-34009св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 756/7983/17 (провадження № 61-13516св18), від 20 травня 2020 року у справі № 911/1902/19, від 29 липня 2020 року у справі № 472/1123/9 (провадження № 61-2654св20).

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Єлманова В. А., зазначила, що касаційна скарга ТОВ "Ліхт Інвест" не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Ліхт Інвест" на постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року і витребувано із Оболонського районного суду міста Києва цивільну справу № 756/11943/17.

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ТОВ "Ліхт Інвест" не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 05 грудня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М., зареєстрованого в реєстрі за № 2784, та 08 грудня 2000 року зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_5, останній придбав квартиру АДРЕСА_1 .

18 березня 2005 року між Відкритим акціонерним товариством "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства" (далі - ВАТ "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства") та ОСОБА_5 укладений кредитний договір № 42, згідно з яким ВАТ "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства" передав, а ОСОБА_5 отримав у кредит 25 000,00 дол. США на поточні потреби зі сплатою 16 % річних, зі строком погашення кредиту до 17 березня 2008 року.

Для забезпечення належного виконання зобов`язання за цим договором 19 квітня 2005 року між цими ж сторонами укладений договір іпотеки, предметом якого визначено квартиру АДРЕСА_1 .

18 квітня 2006 року, 29 листопада 2006 року, 09 лютого 2009 року, 06 березня 2009 року, 30 березня 2010 року, 29 вересня 2010 року та 30 листопада 2010 року до кредитного договору від 18 березня 2005 року № 42 було внесені зміни та доповнення шляхом укладення між Відкритим акціонерним товариством "БГ Банк" (далі - ВАТ "БГ Банк"), який є правонаступником ВАТ "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства", та ОСОБА_5 відповідних договорів.

Також 25 листопада 2006 року, 30 березня 2010 року та 28 грудня 2010 року до договору іпотеки від 19 квітня 2005 року були внесені зміни та доповнення шляхом укладення між ВАТ "БГ Банк", який є правонаступником ВАТ "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства", та ОСОБА_5 відповідних договорів.

12 та 14 листопада 2014 року між Публічним акціонерним товариством "БГ Банк" (далі - ПАТ "БГ Банк"), правонаступником ВАТ "БГ Банк", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Марко Поло" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло") укладені договори про відступлення права вимоги, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І. А., згідно з якими ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло" набуло право вимоги за кредитним договором від 18 березня 2005 року № 42 та договором іпотеки від 19 квітня 2005 року.

05 червня 2015 року між ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло" та Публічним акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Солід" (далі - ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Солід") укладений договір про відступлення права вимоги, зареєстрований у реєстрі за № 1007, відповідно до якого ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Солід" набуло право вимоги за кредитним договором від 18 березня 2005 року № 42 та договором іпотеки від 19 квітня 2005 року.

14 липня 2015 року між ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Солід", від імені та в інтересах і за рахунок якого на підставі договору про управління активами від 01 червня 2012 року № 1-КІФ діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія по управлінню активами "Домініон-Капітал" (далі - ТОВ "Компанія по управлінню активами "Домініон-Капітал"), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Агро Фактор" (далі - ТОВ "Факторингова компанія "Агро Фактор") укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого до ТОВ "Факторингова компанія "Агро Фактор" перейшло право вимоги за кредитним договором від 18 березня 2005 року № 42 та договором іпотеки від 19 квітня 2005 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року у справі № 910/2924/15-г відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" (далі - ПАТ "БГ Банк") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Марко Поло", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнарська І. А., ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Солід", ТОВ "Факторингова компанія "Агро Фактор", ТОВ "Компанія по управлінню активами "Домініон-Капітал", про визнання нікчемних правочинів та застосування наслідків їх недійсності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2015 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2015 року, апеляційну скаргу ПАТ "БГ Банк" задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року скасовано, постановлено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 14 листопада 2014 року, укладений між ПАТ "БГ Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І. А., зареєстрований в реєстрі за № 1025.

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 14 листопада 2014 року, укладений між ПАТ "БГ Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло".

Застосовано наслідки недійсності правочину - договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2014 року шляхом зобов`язання ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло" повернути ПАТ "БГ Банк" оригінали всіх документів, які зазначені в акті прийому-передачі документації (додаток № 2 до договору від 12 листопада 2014 року).

Постановою Вищого господарського суду України від 16 березня 2016 року касаційну скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло" залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2015 року залишено без змін.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 25 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є. В., зареєстрованого у реєстрі за № 654, укладеного між ТОВ "Факторингова компанія "Агро Фактор" та ТОВ "Ліхт Інвест", та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 квітня 2017 року ТОВ "Ліхт Інвест" є власником квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою Комунального концерну "Центр комунального сервісу" від 09 вересня 2016 року та витягу з реєстру територіальної громади міста Києва станом на 06 липня 2018 року, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано дев`ять осіб, зокрема, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 22 грудня 2005 року; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 17 лютого 2011 року; ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 13 вересня 2012 року; ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, з 22 грудня 2005 року; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, з 22 грудня 2005 року; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, з 22 травня 2003 року; ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, з 29 вересня 2005 року; ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_8, з 08 лютого 2001 року.

Малолітня ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, є дочкою ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ; малолітня ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, є дочкою ОСОБА_11 та ОСОБА_7 .

У липні 2017 року ТОВ "Ліхт Інвест" надіслало на адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 вимоги про добровільне зняття з реєстрації місця проживання.

Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав від 23 березня 2018 року № 42/032018, укладеного між ПАТ "БГ Банк", від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БГ Банк" Луньо І. В., та ОСОБА_2, за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом від 22 лютого 2018 року № UA-EA-2018-02-08-000344-а, ПАТ "БГ Банк" відступило ОСОБА_2 право вимоги за кредитним договором від 18 березня 2005 року № 42 з урахуванням усіх змін та доповнень, внесених до нього.

Згідно з договором про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 23 березня 2018 року, укладеним між ПАТ "БГ Банк", від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БГ Банк" Луньо І. В., та ОСОБА_2, ПАТ "БГ Банк" відступило ОСОБА_2 своє право вимоги за договором іпотеки від 19 квітня 2005 року зі всіма змінами та доповненнями, внесеними до нього.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про зняття з реєстраційного обліку в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядається в касаційному порядку.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Спір з приводу користування квартирою АДРЕСА_1 виник між позивачем ТОВ "Ліхт Інвест", якому ця квартира належить на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 25 березня 2016 року, та відповідачами, які зареєстровані у цій квартирі.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно з статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 8 Конвенції визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

"Житло" має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення "житлом", яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (рішення ЄСПЛ від 05 липня 2012 року у справі "Глоба проти України" ("Globa v. Ukraine"), заява № 15729/07, § 37; рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" ("Prokopovich v. Russia"), заява № 58255/00, § 36).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine"), заява № 30856/03, § 41, 44).

Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) такі висновки про основні принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справах з приводу користування житловими приміщеннями.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Аналогічні висновки містяться, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 362/3042/17 (провадження № 61-21св19), від 23 жовтня 2019 року у справі № 757/19753/15-ц (провадження № 61-17210св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 188/242/18-ц (провадження № 61-10769св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 369/9908/15-ц (провадження № 61-13962св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 462/1553/17 (провадження № 61-2538св19) та від 20 листопада 2019 року у справі № 369/7576/17 (провадження № 61-44060св18).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 названої Конвенції.

У справі, що є предметом касаційного перегляду, судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та позивачем те, що ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 05 грудня 2000 року.

Ця квартира була визначена предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки, укладеного 19 квітня 2005 року між ВАТ "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства" та ОСОБА_5, для забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором, укладеним 18 березня 2005 року між тими самими сторонами.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2015 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2015 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 16 березня 2016 року, у справі № 910/2924/15-г визнано недійсними договір про відступлення права вимоги від 12 листопада 2014 року, укладений між ПАТ "БГ Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло", договір про відступлення права вимоги від 14 листопада 2014 року, укладений між ПАТ "БГ Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло", застосовано наслідки недійсності правочину - договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2014 року - шляхом зобов`язання ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло" повернути ПАТ "БГ Банк" оригінали всіх документів, які зазначені в акті прийому-передачі документації (додаток № 2 до договору від 12 листопада 2014 року).

Однак, незважаючи на визнання вищевказаних договорів про відступлення права вимоги недійсними, надалі відчуження та реєстрація прав на квартиру АДРЕСА_1 відбувалася неодноразово, в тому числі і за останнім власником ТОВ "Ліхт Інвест" на підставі договір купівлі-продажу квартири від 25 березня 2016 року.

Також після прийняття рішення Київським апеляційним господарським судом про визнання недійсними договорів відступлення, укладених 12 і 14 листопада 2014 року за участю ПАТ "БГ Банк", та застосування наслідків недійсності відбулися чергові торги з продажу активів ПАТ "БГ Банк".

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги ТОВ "Ліхт Інвест" про те, що укладений між ПАТ "БГ Банк" та ОСОБА_2 договір про відступлення права вимоги є нікчемним.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з 27 лютого 2015 року ПАТ "БГ Банк" перебуває у стані ліквідації, а його активи є предметом продажу на прилюдних торгах, що здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

У постанові від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила: "продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи. Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачка як фізична особа в силу вимог закону не могла бути стороною договору купівлі-продажу майнових прав та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором" (п. 29).

Таким чином, апеляційним судом правильно встановлено, що відповідачі проживають у спірній квартирі тривалий час, з 2000 року, мають постійний зв`язок із нею, і цей факт має важливе значення для правильного вирішення справи.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, апеляційний суд також врахував ту обставину, що хоча відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 25 березня 2016 року, за якими позивач став її власником, продавець гарантував, що прав третіх осіб, у тому числі малолітніх дітей, на квартиру немає, фактично малолітні діти зареєстровані у цій квартирі, а тому рішення про припинення права користування ними квартирою не може бути прийнято без врахування думки органу опіки та піклування, з урахуванням положень Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей".

Обставини, які покладено в основу рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, встановлені судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів, досліджених належним чином, з наведенням аргументованих мотивів щодо їх значення для правильного вирішення спору, з урахуванням правових висновків, викладених у рішеннях ЄСПЛ та постановах Верховного Суду щодо необхідності оцінки пропорційності втручання у передбачене статтею 8 Конвенції право на особи на повагу до свого житла.

Доводи касаційної скарги ТОВ "Ліхт Інвест" про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 320/6081/16-ц (провадження № 61-40901св18), від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17-ц (провадження № 61-25371св18), від 30 січня 2019 року у справі № 756/4700/15-ц (провадження № 61-11035св18), від 06 березня 2019 року у справі № 319/1589/17 (провадження № 61-41969св18), від 22 травня 2019 року у справі № 180/1388/17-ц (провадження № 61-29465св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 243/9627/16-ц (провадження № 61-34009св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 756/7983/17 (провадження № 61-13516св18), від 20 травня 2020 року у справі № 911/1902/19, від 29 липня 2020 року у справі № 472/1123/9 (провадження № 61-2654св20), колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Крім того, переоцінка доказів, згідно з положеннями статті 400 ЦПК України, не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

................

Перейти до повного тексту