Постанова
Іменем України
16 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 461/8156/17
провадження № 61-5329св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Жак Наталія Тадеївна,
заінтересована особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Шпунтом Мар`яном Богдановичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Левика Я. А., Бойко С. М., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст клопотання
У листопаді 2017 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Жак Н. Т., звернувся до суду з клопотанням про визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню на підставі міжнародної угоди.
Клопотання мотивоване тим, що 16 грудня 2015 року заочним вироком Окружного Суду у м. Радомі, 1 (Цивільний Відділ) постановлено, щоб ОСОБА_3 сплатив на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 533 500 доларів США з відсотками від суми, яка становить 460 000 доларів США від 02 січня 2010 року до дня проведення оплати, від суми у розмірі 73 500 доларів США від 01 лютого 2011 року до дня проведення оплати; щоб ОСОБА_2 сплатив на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 266 750 доларів США з відсотками від суми, яка становить 230 000 доларів США від 02 січня 2010 року на день проведення оплати, від суми у розмірі 36 750 доларів США від 01 лютого 2011 року; щоб ОСОБА_3 сплатив на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 80 761,18 польських злотих за сплату коштів щодо проведення процесу; щоб ОСОБА_2 сплатив на користь ОСОБА_1 суму, яка становить 44 484,18 польських злотих за сплату коштів щодо проведення процесу. Вирок у пунктах 1 та 2 повинен бути негайно виконаний.
Цей заочний вирок набрав законної сили 16 березня 2017 року і є дійсним до виконання.
Однак, на даний час боржник ОСОБА_2 проживає на території України, так як є громадянином України.
Боржник ОСОБА_2 добровільно виконувати заочний вирок не бажає, чим порушує права ОСОБА_1 на розпорядження належними йому коштами.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд визнати заочний вирок Окружного Суду у м. Радомі, 1 (Цивільний Відділ) від 16 грудня 2015 року про стягнення з ОСОБА_2 на його користь боргу, що набрав законної сили 16 березня 2017 року, та надати дозвіл на примусове виконання цього вироку.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 16 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 17 січня 2019 року, у задоволенні клопотання ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Жак Н. Т., відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Жак Н. Т., суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_2 не може вважатись таким, що був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи Окружним Судом у м. Радомі, 1 (Цивільний Відділ), а тому був позбавлений можливості захисту своїх прав.
Постановою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Жак Н. Т., задоволено частково, постанову Львівського апеляційного суду від 17 січня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-4092св19).
Постановою Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року апеляційну скаргу Жак Н. Т. в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 16 квітня 2018 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою клопотання представника ОСОБА_1 - Жак Н. Т. про визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню на підставі міжнародної угоди, задоволено частково.
Визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України заочного вироку Окружного Суду у м. Радомі 1 Цивільний Відділ Республіки Польща (Sygn.Akt I С 707/11) від 16 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 проти ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення, в частині:
"п. 2 щоб ОСОБА_2 сплатив на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 266 750,00 доларів США з відсотками від суми, яка становить 230 000,00 американських доларів від 02 січня 2010 року на день проведення оплати, від суми у розмірі 36 750,00 американських доларів від 01 лютого 2011 року.
п. 4 щоб ОСОБА_2 сплатив на користь ОСОБА_1 суму, яка становить 44 484,15 польських злотих за сплату коштів щодо проведення процесу".
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та задовольняючи частково клопотання представника ОСОБА_1 - Жак Н. Т. про визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню на підставі міжнародної угоди, апеляційний суд, установивши, що ОСОБА_2 з 26 листопада 2014 року було відомо про розгляд справи в Республіці Польща, та враховуючи те, що відповідно до § 1 статті 11355 Цивільного процесуального Кодексу Республіки Польща він вважається таким, що повідомлений про розгляд справи, дійшов висновку про те, що клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду підлягає задоволенню в частині визнання та виконання рішення іноземного суду, що стосується заінтересованої особи у цій справі - ОСОБА_2, в іншій частині рішення суду стосується іншої особи, що не бере участі у розгляді даного клопотання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У квітні 2021 року ОСОБА_2 в особі адвоката Шпунти М. Б. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_2 не був своєчасно повідомлений про судове засідання, у якому були постановлені рішення іноземного суду (повістка про виклик до суду на 16 грудня 2015 року була вручена його представнику 17 грудня 2015 року), а тому відсутні підстави (умови) для його визнання та виконання на території України.
Згідно зі статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Повідомлення, вручення судових та позасудових документів для вручення за кордоном встановлено Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року (далі - Гаазька Конвенція), учасниками якої є Україна та Польща.
Згідно з частиною першої статті 15 Гаазької Конвенції, якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з`явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що:
а) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території.
b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.
Вказаною нормою Гаазької Конвенції передбачено, що виклик вручається особисто, а повідомлення, вручення виклику відбувається за внутрішнім правом запитуваної держави, тобто у даному випадку України, а не запитуючої держави - Республіки Польщі, як помилково вважав суд апеляційної інстанції.
Таким чином, покладений в основу оскаржуваної постанови висновок суду апеляційної інстанції про те, що порядок повідомлення та вручення особі судової повістки (виклику в суд) регулюється правом держави, суд якої вирішує справу по суті (lex fori), є помилковим та суперечить приписам частини першої статті 15 Гаазької Конвенції.
Суд апеляційної інстанції не дослідив докази, які б підтверджували вручення ОСОБА_2 викликів у судові засідання іноземного суду, у тому числі копій таких викликів.
Також суд апеляційної інстанції необґрунтовано застосував при вирішенні справи положення статті 1135-5 ЦПК Республіки Польща, яка не підлягала застосуванню.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає те, що постанова суду апеляційної інстанції винесена без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах викладених у постановах від 07 лютого 2019 року у справі № 466/8162/17 (провадження № 61-45430св18), від 20 червня 2018 року у справі № 501/142/16-ц (провадження 61-1743св17). Також зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 15 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 грудня 2015 року Окружним Судом у м. Радомі, 1 (Цивільний Відділ) в особі судді Анни Кєрончик у справі за позовом ОСОБА_1 про стягнення боргу з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 постановлено заочний вирок, за яким ОСОБА_2 повинен сплатити ОСОБА_1 борг у розмірі 266 750 доларів США з відсотками від суми, яка становить 230 000 доларів США від 02 січня 2010 року на день проведення оплати, від суми у розмірі 36 750 доларів США від 01 лютого 2011 року; суму боргу в розмірі 44 484,18 польських злотих за сплату коштів щодо проведення процесу.
Вказаний заочний вирок заінтересованою особою не оскаржувався та заяви про його перегляд подані не були.
Представнику ОСОБА_2 - Шпунту М. Б. були вручені повістки про виклик до Окружного Суду у м. Радомі, 1 (Цивільний Відділ) та інші судові документи надіслані окружним судом та пов`язані із розглядом даної справи 26 листопада 2014 року та 17 грудня 2015 року, заочний вирок Окружного Суду у м. Радомі, 1 (Цивільний Відділ) від 16 грудня 2015 року вручений представнику заінтересованої особи Шпунту М. Б. 25 березня 2016 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 81 Закону України "Про міжнародне приватне право" в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.
Згідно зі статтею 82 Закону України "Про міжнародне приватне право" визнання та виконання рішень здійснюється у порядку, встановленому законом України.
Предметом розгляду у цій справі є клопотання громадянина Республіки Польща про визнання та виконання в Україні заочного вироку Окружного Суду у м. Радомі (Цивільний Відділ) від 16 грудня 2015 року про стягнення боргу з громадянина України.
Частиною першою статті 462 ЦПК України передбачено, що рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Питання визнання та виконання в Україні рішень, винесених на території Республіки Польща, регулюється Договором між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікованого постановою Верховної Ради від 04 лютого 1994 року № 3941-XII (далі - Договір про правову допомогу).
Статтею 49 цього договору встановлено, що за умов, передбачених цим Договором, Договірні Сторони визнають і виконують на своїй території рішення, винесені на території іншої Договірної Сторони, а саме: 1) рішення судів з цивільних справ; 2) рішення судів з кримінальних справ в частині, що стосується відшкодування шкоди, заподіяної злочином. Положення пункту 1 застосовуються також до мирових угод з цивільних справ майнового характеру затверджених судом.
Стаття 50 Договору про правову допомогу визначає такі умови, за яких рішення Договірної Сторони визнається і виконується на території іншої Договірної Сторони: 1) згідно із законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої рішення було винесене, воно набрало законної сили і підлягає виконанню, а в справах, що стосуються аліментних зобов`язань, також рішення, що не набрали законної сили, але підлягають виконанню; 2) суд, який виніс рішення, був компетентним на підставі цього Договору, а у випадку відсутності такого врегулювання в Договорі - на підставі законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане; 3) сторона не була позбавлена можливості захисту своїх прав, а у випадку обмеженої процесуальної здатності - належного представництва, а зокрема, сторона, яка не прийняла участі в розгляді справи, отримала виклик в судове засідання своєчасно і належним чином; 4) справа між тими самими сторонами не була вже вирішена з винесенням рішення судом тієї Договірної Сторони, на території якої рішення судом тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане, і якщо між тими самими сторонами не була раніше порушена справа в суді тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане; 5) рішення органу третьої держави між тими самими сторонами і в тій самій справі не було вже визнане або виконане на території тієї Договірної Сторони, де рішення має бути визнане і виконане; 6) при винесенні рішення застосовано законодавство відповідно з цим Договором, а у випадку відсутності такого врегулювання у Договорі - на підставі законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане.
Отже, однією з необхідних передумов для визнання і виконання рішення суду Договірної Сторони є надання стороні можливості захисту своїх прав при розгляді справи по суті, що передбачає, зокрема, отримання виклику в судове засідання своєчасно і належним чином.
Пунктом 2 частини другої статті 51 Договору про правову допомогу передбачено, що до клопотання про визнання і виконання рішення подається документ, який підтверджує, що сторона, відносно якої винесене рішення і яка не приймала участь у розгляді справи, отримала виклик у судове засідання своєчасно і належним чином, згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої рішення було винесене.
Таким чином, порядок повідомлення учасника справи про судовий процес і вручення цій особі судової повістки (виклику в суд) регулюється правом держави, суд якої вирішує справу по суті (lex fori).
Відповідно до § 1 статті 11355 Цивільного процесуального Кодексу Республіки Польща сторона, яка проживає за кордоном, якщо вона не встановила уповноваженого на ведення справи, який проживає на території Польщі, повинна встановити уповноваженого на отримання кореспонденції в Республіці Польща. У разі невстановлення уповноваженого до отримання кореспонденції, призначена судова кореспонденція для цієї особи залишається в матеріалах справи як вручена.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що ОСОБА_2 не встановив уповноваженого на ведення справи, який проживає на території Польщі, а також ОСОБА_2 не встановив уповноваженого на отримання кореспонденції в Республіці Польща.
На рівні внутрішнього законодавства України питання встановлення змісту норм права іноземної держави врегульовано статтею 8 Закону України "Про міжнародне приватне право". Відповідно до частини першої цієї статті при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.
З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів (частина друга статті 8 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Положення частини третьої статті 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" надають також особам, які беруть участь у справі, право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду у встановленні змісту цих норм.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що ОСОБА_2 було відомо про існування та розгляд справи стосовно цього в Окружному суді в м. Радомі заздалегідь, що підтверджується матеріалами справ № 461/13885/14-ц за дорученням польського суду про вручення судових документів ОСОБА_2 та № 461/12135/15-ц за судовим дорученням польського суду про вручення виклику в судове засідання ОСОБА_2 .
Так, 17 листопада 2014 року Головним управлінням юстиції у Львівській області Міністерства юстиції України було скеровано голові Галицького районного суду м. Львова листа № 28870/0/1-14/10-07 від 12 листопада 2014 року з додатками на 41 аркуші на виконання доручення польського суду про вручення судових документів ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_1, за участю ОСОБА_3 I ОСОБА_2. 26 листопада 2014 року в судовому засіданні Шпунт М. Б., який діяв в інтересах ОСОБА_2 згідно з нотаріально посвідченою довіреністю, отримав судові документи на 41 аркуші, про що розписався.
Суд апеляційної інстанції відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України, згідно з якою висновки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, врахував висновки і мотиви, наведені в постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року, та установивши, що ОСОБА_2 з 26 листопада 2014 року було відомо про розгляд справи в Республіці Польща, і враховуючи те, що відповідно до § 1 статті 11355 Цивільного процесуального Кодексу Республіки Польща він вважається таким, що повідомлений про розгляд справи, дійшов правильного висновку, що клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду підлягає задоволенню в частині визнання та виконання рішення іноземного суду, що стосується заінтересованої особи у цій справі - ОСОБА_2 .
Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 466/8162/17 (провадження № 61-45430св18), від 20 червня 2018 року у справі № 501/142/16-ц (провадження 61-1743св17), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.
Верховним Судом відхиляються доводи касаційної скарги про те, що матеріали справи не містять належних доказів вручення судових повісток у порядку, визначеному Гаазькою Конвенцією, що є правовою підставою для відмови у задоволенні клопотання у цій справі, з огляду на таке.
Статтею 15 Гаазької Конвенції передбачено, що судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території, b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві та це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту. Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.
Згадана правова норма застосовується за умов необхідності повідомлення фізичної особи - нерезидента, який є відповідачем у справі, про наявність справи, яка розглядається судом, для надання особі можливості вжиття заходів захисту, а саме, належного ознайомлення зі справою та вимогами інших сторін, підготовки власної позиції, доказів, доводів та міркувань тощо.
У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_2 з 26 листопада 2014 року було відомо про розгляд справи в Республіці Польща.
Отже, боржник був належним чином повідомлений про розгляд справи в Окружному суді у м. Радомі, 1 (Цивільний Відділ) Республіки Польща, у зв`язку із чим останній не був позбавлений можливості взяти участь у судовому процесі.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального права, зводяться до неправильного їх тлумачення, незгоди з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.