Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 520/445/19
провадження № 61-10279св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2020 року у складі судді Луняченка В. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 1993 року по 2017 року він та ОСОБА_2 перебували у шлюбі.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2017 року, яке набрало законної сили, шлюб між ними розірвано.
За час шлюбу подружжя набуло квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 95,9 кв. м, житловою площею 52,3 кв. м.
Вказував, що вартість квартири, яка є спільним майном подружжя, суттєво збільшилась у зв`язку із проведенням за рахунок його коштів та коштів його матері ремонту.
Враховуючи наведене просив суд у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 131/200 частин (65,50 %) трикімнатної квартири, загальною площею - 95,9 кв. м, житловою площею - 52,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, припинивши право спільної сумісної власності сторін на вказане майно.
У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про поділ спільного майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 1993 році вона уклала шлюб із ОСОБА_1 .
Влітку 1994 року за договором дарування від її батьків вона отримала квартиру АДРЕСА_3 . У вказаній квартирі народився їх син - ОСОБА_3 .
Вказувала, що приблизно у 1999-2000 роках вона продала належну їй на праві особистої власності квартиру та за вказані кошти за договором купівлі-продажу із ОСОБА_1 придбали квартиру АДРЕСА_4 .
У вказаній квартирі у них народилась дочка - ОСОБА_4 .
В подальшому приблизно восени-зимку 2005 року вони продали вищевказану квартиру та придбали квартиру АДРЕСА_5 й внесли грошові кошти за договором інвестування від 23 грудня 2005 року.
У 2007 році вони продали квартиру АДРЕСА_5 та здійснили остаточний розрахунок за договором інвестування.
Таким чином, вказувала, що під час придбання спірної квартири використовувались її власні кошти, отримані від відчуження інших квартир.
Враховуючи наведене просила суд визнати за нею у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 90 % частин трикімнатної квартири загальною площею 95,9 кв. м, житловою площею 52,3 кв. м, що розташована за адресою АДРЕСА_2, а за ОСОБА_4 - 10 % частин зазначеної квартири, припинивши право спільної сумісної власності сторін на вказане майно.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
У порядку розподілу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
У порядку розподілу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Припинено право спільної сумісної власності на квартиру у будинку АДРЕСА_6 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову.
Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що спірна квартира, набута сторонами під час перебування у шлюбі, є спільним майном подружжя та підлягає поділу між ними в рівних частках виходячи із загальних засад рівності часток подружжя. При цьому, ухвалюючи рішення, місцевий суд виходив із того, що ані ОСОБА_1, ані ОСОБА_2 не було спростовано презумпцію спільності майна подружжя.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2020 року змінено в частині стягнення судових витрат.
Компенсовано ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 886,35 грн за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи те, що рішення місцевого суду в частині судових витрат не відповідає обставинам справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для його зміни у вказаній частині. При цьому судом апеляційної інстанції було враховано, що ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, а тому судові витрати підлягають компенсації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що в іншій частині рішення місцевого суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким збільшити її частку в спільному майні подружжя до 83,25 %, а за ОСОБА_1 визнати право власності на 16,75 % спірної квартири.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17, провадження № 61-1935св18, від 27 березня 2019 року у справі № 643/6453/15-ц, провадження № 61-28370св18, від 24 січня 2020року у справі № 546/912/16-ц, провадження № 61-36178св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було враховано, що хоча спірна квартира була придбана під час шлюбу, однак джерелом походження коштів на її придбання став продаж її особистої квартири, яку вона набула на підставі договору дарування під час шлюбу.
При цьому судами не було враховано положення стаття 70 СК України, якою визначено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
Заявник вказує, що факт ухилення ОСОБА_1 в утриманні дитини у вигляді заборгованості по сплаті аліментів підтверджується ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19 березня 2021 року по справі № 520/8667/18.
Посилається на те, що використання нею в інтересах сім`ї особистого майна, яке належало їй на праві особистої власності, на створення спільного майна подружжя, її постійна праця, врахування інтересів спільних дітей та ухилення ОСОБА_1 від утримання дітей, вчинення домашнього насильства, знищення майна, тощо є істотними умовами для збільшення її частки у спільному майні подружжя.
Також вказує, що судами було порушено норми процесуального права. Так, суд першої інстанції, закривши підготовче засідання 21 серпня 2019 року, позбавив третю особу ОСОБА_4 захисту своїх прав в судовому порядку до набуття нею повноліття. Відмовивши ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в судовому розгляді їх позовної заяви та не розглянувши їх позовної заяви, заяви про поновлення строків, суд першої інстанції порушив вимоги частин 6-8 статті 127 ЦПК України, згідно якої про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. Зазначає, що ухвала суду про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржена у порядку, встановленому ЦПК України, проте суд першої інстанції взагалі не розглянув процесуальні документи, подані третіми особами.
Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період с 1993 року по 2017 рік перебували у шлюбі, що підтверджується рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2017 року по справі № 520/12745/17, згідно якого шлюб було розірвано.
На підставі договору № 79 про співробітництво з інвестування будівництва житлових будинків, що будуються на замовлення Управління капітального будівництва міськвиконкому, від 23 грудня 2005 року та акту прийму-передачі від 20 вересня 2007 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на об`єкт загальною площею - 95,9 кв. м, житловою площею - 52,3 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_7, яке зазначено у технічному паспорті від 15 травня 2018 року як квартира АДРЕСА_8 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.