Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 646/4372/19
провадження № 61-10459св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бакумова Алла Валентинівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - адвоката Крапівцевої Олени Олександрівни на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 січня 2021 року у складі судді Шелест І. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 05 травня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Кругової С. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу
Бакумової А. В. про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про державну реєстрацію права власності.
Позов мотивований тим, що банк без належних правових підстав набув право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належала на праві власності позивачу, оскільки станом на момент реєстрації права власності на спірну квартиру за банком останній не був іпотекодержателем. Також зазначає, що на спірну квартиру розповсюджувався Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Крім того, всупереч наявності права користування спірної квартирою у двох малолітній дітей, банком не було отримано дозволу опіки та піклування.
З огляду на вказане просить суд скасувати:
- рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31214071 від 02 вересня 2016 року;
- запис про державну реєстрацію права власності номер: 16201658 про реєстрацію права власності за АТ КБ "ПриватБанк" на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 78,8 кв. м, житловою площею 49,1 кв. м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 січня
2021 року позов задоволено частково.
Скасовано рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31214071 від 02 вересня 2016 року, про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за АТ КБ "Приватбанк".
Скасовано запис про державну реєстрацію права власності номер: 16201658 про реєстрацію права власності за АТ КБ "ПриватБанк" на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 78,8 кв. м, житловою площею 49,1 кв. м.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу
Бакумової А. В. про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за АТ "КБ "Приватбанк" було прийнято з порушенням вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Оскільки приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бакумова А. В. є неналежним відповідачем за позовом ОСОБА_1 у даній справі, а також враховуючи, що позивачем заявлено позовні вимоги одночасно до двох відповідачів - АТ КБ "ПриватБанк" (належного відповідача) та Бакумової А. В. (неналежного відповідача), суд дійшов висновку про часткове задоволення позову за вимогами щодо належного відповідача - АТ КБ "ПриватБанк".
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 05 травня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 січня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, оскільки на спірну квартиру площею 78,8 кв. м, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово звернуто стягнення внаслідок дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ "КБ "ПриватБанк" як забезпечення виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору №HAD0GF01270007 від 08 червня 2005 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника АТ КБ "ПриватБанк" - адвоката Крапівцевої О. О. на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду
від 05 травня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат
Крапівцева О. О., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог до АТ КБ "ПриватБанк", в іншій частині залишити без змін.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/3/18, провадження № 11-474апп19, від 02 грудня 2020 року у справі
№ 725/4159/18, провадження № 61-5915св19, від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц, провадження № 61-155св17, від 18 грудня 2019 року у справі № 718/2468/18, провадження 61-5939св19, від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, провадження № 14-317цс18, від 07 листопада 2018 року у справі
№ 520/6819/14-ц, провадження № 14-343цс18, від 10 квітня 2020 року у справі № 323/299/17, провадження № 61-42951св18, від 04 березня 2020 року у справі № 756/14222/16-ц, провадження № 61-47253св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не є належним та ефективним, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Також зазначав, що положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
При цьому, вказаний Закон не регулює порядок вчинення реєстраційних дій державним реєстратором. Сама ж реєстраційна дія повністю відповідає чіткому алгоритму послідовних дій державного реєстратора, визначених спеціальними нормативно-правовими актами.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08 червня 2005 року між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитний договір
№ HAD0GF01270007 на суму 25 421,93 доларів США строком до 06 червня 2025 року з метою придбання квартири.
08 червня 2005 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбав у спільну сумісну власність зі своєю дружиною чотирикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 78,8 кв. м, житловою площею 49,1 кв. м.
08 червня 2005 року між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Коссе Л. М. за реєстровим № 1487, про забезпечення зобов`язань за кредитним договором № HAD0GF01270007, предметом якого стала вищезазначена квартира.
У пункті 26 договору іпотеки сторони передбачили застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" в позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки або продажу предмету іпотеку будь-якій особі та будь-яким способом.
19 лютого 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та "ЮКРЕЙН МОРТГЕЙДЖ ЛОУН ФАЙНЕНС №1 ПІ-ЕЛ-СІ" (UKRAINE ORTGAGE LOAN FINANCE N0.1PLC)" укладено договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, згідно якого права іпотекодержателя по іпотечному договору з ОСОБА_1 перейшли до "ЮКРЕЙН МОРТГЕЙДЖ ЛОУН ФАЙНЕНС №1 ПІ-ЕЛ-СІ" (UKRAINE ORTGAGE LOAN FINANCE N0.1PLC)".
Відповідно до наявних в матеріалах справи інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомості про іпотеку спірного майна та про нового іпотекодержателя - "ЮКРЕЙН МОРТГЕЙДЖ ЛОУН ФАЙНЕНС №1 ПІ-ЕЛ-СІ" були зареєстровані в Державному реєстрі на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31214071 від 02 вересня 2016 року приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А. В. Підстава внесення запису: договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги від 19 лютого 2007 року.
14 квітня 2016 року між АТ КБ "ПриватБанк" (покупець), "ЮКРЕЙН МОРТГЕЙДЖ ЛОУН ФАЙНЕНС №1 ПІ-ЕЛ-СІ" (продавець) та "ТМФ ТРАСТІ МІТЕД" (довірчий управитель) укладено договір викупу (відступлення) прав вимоги, згідно якого банк придбав відповідні іпотечні активи, в т.ч. за кредитним договором та договором іпотеки з ОСОБА_1 від 08 червня
2005 року.
30 серпня 2016 року представник АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу
Бакумової А. В. з заявою про державну реєстрацію права власності на належну ОСОБА_1 спірну квартиру на підставі іпотечного застереження в договорі іпотеки.
02 вересня 2016 року згідно рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 31214071 проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за АТ КБ "ПриватБанк" з відкриттям розділу.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються тільки в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк", а тому в іншій частині на предмет законності й обґрунтованості відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України не перевіряються.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку"іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку"у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" норми статті 37 Закону України "Про іпотеку"передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Стаття 36 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Після внесення Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" змін до статті 36 Закону України "Про іпотекуʼїї нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу"та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії цього Законуінші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку").
Отже, Закон України "Про іпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127(далі - Порядок), протягом дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яким є нерухоме житлове майно загальною площею в межах, визначених зазначеним Законом, що виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, також подається заява, що підтверджує згоду іпотекодавця - громадянина України на набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, справжність підпису на якій засвідчується відповідно до Закону України "Про нотаріат", крім випадків встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованого права власності іпотекодавця на інше нерухоме житлове майно (його частину) у Державному реєстрі прав чи в його невід`ємній архівній складовій частині або надання державному реєстратору документів, якими підтверджується, що відповідне нерухоме житлове майно не є місцем постійного проживання іпотекодавця.
Судами попередніх інстанцій установлено, що спірна квартира підпадає під дію мораторію, оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника та не перевищує 140,0 кв. м, інше житло у іпотекодавця відсутнє.
Отже, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ КБ "ПриватБанк".
Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19; від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком була проведена всупереч вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Верховний Суд зауважує, що мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті.
Рішення судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги щодо обрання позивачем не ефективного способу захисту порушеного права, є безпідставними.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Тобто відповідно до цієї норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень у справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.
Отже, на момент ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій рішень у цій справі скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності за АТ КБ "ПриватБанк" було правомірним та ефективним способом захисту права, з урахуванням змін, внесених до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", і саме такий спосіб захисту прав позивача є дієвим та належним, його застосування призведе до відновлення порушеного права позивача.
Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 27 жовтня 2021 року у справі № 545/1883/20.
Таким чином, доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в цій частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду