Постанова
Іменем України
09 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 521/1963/19
провадження № 61-11699св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року під головуванням судді Плавич І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визначення права на частку,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та вимог заяви
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просила:
здійснити поділ спільного майна подружжя, визначивши право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;
визначити право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 ;
компенсувати ОСОБА_1 половину вартості автомобіля Daewoo Nexia, реєстраційний номер НОМЕР_1, дата реєстрації 06 січня 2015 року, 2008 року випуску у розмірі 42 500 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 04 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Суд першої інстанції виходив з того, що встановлені судом фактичні обставини свідчать, що квартира АДРЕСА_2 була набута у власність ОСОБА_2 на підставі правочину, укладеного до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1, та за рахунок коштів, що належали відповідачу особисто, в тому числі, отриманих від продажу майна, яке належало відповідачу до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 . Місцевий суд також погодився з доводами відповідача, що автомобіль марки "Daewoo Nexia", 2008 року випуску, був придбаний також за рахунок коштів, отриманих від продажу майна, яке належало ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 .
Одеський апеляційний суд постановою 03 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року змінив в частині мотивування, в іншій частині - залишив без змін.
Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції виходив з того, що є всі підстави вважати, що ОСОБА_2 придбав спірне нерухоме майно за власні грошові кошти. Докази, надані позивачем не спростовують обставини придбання спірної квартири.
В частині вирішення питання про компенсацію 1/2 частки вартості автомобіля апеляційний суд виходив з того, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Апеляційний суд зазначав, що відомості щодо домовленості сторін про поділ транспортного засобу, виплати компенсації за нього, тощо, в матеріалах справи відсутні, а відповідач заперечував проти поділу вказаного майна. Позовні вимоги про поділ транспортного засобу в ідеальних частках позивач до суду не заявляла.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 у липні 2021 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
ОСОБА_1 посилається на ту обставину, що судами обох попередніх інстанцій було застосовано приписи статті 57 СК України без урахування висновку, зазначеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 682/2493/16-ц.
В частині вирішення питання про компенсацію частки автомобіля, суди попередніх інстанцій застосували приписи статті 71 СК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц та постанові від 05 жовтня 2020 року у справі № 537/78/19, а тому дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості частки транспортного засобу.
Аргументом касаційної скарги також є те, що суди попередніх інстанцій не роз`яснили позивачу наслідки незаявлення клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи, що не узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 496/1388/16-ц.
Заявник також вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав вважати, що належна відповідачу земельна ділянка була відчужена за 41 000 доларів США, що також доводиться фактом оренди банківської скриньки, адже вказана обставина суперечить договору купівлі-продажу від 19 листопада 2015 року.
Крім того вказувала, що висновки апеляційного суду про те, що спірна квартира була набута виключно за кошти, які належали тільки відповідачу помилкові, адже не підтверджуються матеріалами справи та зводяться до припущень.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
ОСОБА_2 у серпні 2021 року подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, подану ОСОБА_1 в якому у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Вказує, що аргументи заявника не заслуговують на увагу, адже грошові кошти на рахунок ТОВ "Едельвейс Плейс" сплатив саме він на підставі інвестиційного договору від 12 грудня 2005 року.
Вважає, що аргументи касаційної скарги в частині порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо нероз`яснення права про можливість призначити автотоварознавчу експертизу є необґрунтованими, оскільки інтереси позивача представляв адвокат, який був обізнаний про обсяг процесуальних прав.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Малиновського районного суду м. Одеси.
17 серпня 2021 року цивільна справа № 521/1963/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 22 жовтня 2011 року. Біляївський районний суд Одеської області рішенням від 18 грудня 2019 року, яке набрало законної сили 17 січня 2020 року, шлюб між сторонами розірвав.
На підставі інвестиційного договору № 254/6/7/9-2Ж про передачу майнових прав на житлову квартиру від 12 грудня 2005 року, та додаткової угоди № 1 від 24 грудня 2015 року, укладених між ТОВ "Едельвейс Плес" - з одної сторони, та ОСОБА_2 - з іншої сторони, ОСОБА_2, зокрема, придбав майнові права на квартиру, загальною площею 61,67 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 10-13 том 1).
З листа Територіального сервісного центру МВС України від 28 березня 2019 року № 31/15/5141-743 встановлено, що у власності ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 26 березня 2019 року транспортні засоби на зареєстровано.
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 власником автомобіля марки "Daewoo Nexia", 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, є ОСОБА_2 з 06 січня 2015 року (а. с. 19 том 1).
З 06 травня 2010 року за відповідачем був зареєстрований автомобіль марки "ВАЗ 2109", 1987 року випуску. 10 березня 2015 року відбулась перереєстрація транспортного засобу на іншого власника (а. с. 98 том 1).
Укладеною 24 грудня 2015 року між ТОВ "Едельвейс Плес" - з одної сторони, та ОСОБА_2 - з іншої сторони, додатковою угодою № 1 до інвестиційного договору, окрім іншого було визначено й погоджено графік сплати розміру інвестиційних внесків у загальному розмірі 894 215 грн, що підлягали сплаті від ОСОБА_2 згідно з наступним графіком: 24 грудня 2015 року - 143 000 грн; 25 грудня 2015 року - 143 000 грн; до 31 грудня 2015 року - 608 215 грн.
Укладення додаткової угоди саме в грудні 2015 року в той час як основний договір був укладений 12 грудня 2005 року, відповідач пов`язує з фактичним завершенням будівництва будинку.
ОСОБА_2 сплатив ТОВ "Едельвейс Плес" на виконання умов договору та додаткової угоди грошові кошти у наступному порядку: 143 000 грн - згідно з квитанцією від 24 грудня 2015 року № 241-2; 143 000 грн - згідно з квитанцією від 25 грудня 2015 року № 251-2; 143 000 грн - згідно з квитанцією від 26 грудня 2015 року № 261-2; 143 000 грн - згідно з квитанцією № 281-2 від 28 грудня 2015 року; 295 215 грн - згідно з квитанцією від 29 грудня 2015 року № 3777290; 27 000 грн - згідно з квитанцією від 29 грудня 2015 року № 291-2. Загалом ОСОБА_2 сплачено на користь ТОВ "Едельвейс Плес" 894 215 грн (а. с. 73-75 том 1).
Майнові права набувача на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 58,8 кв. м зареєстровані в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 липня 2017 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 92036159 від 14 липня 2017 року.
Апеляційний суд встановив, що заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 08 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25 червня 2020 року та ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2020 року, - стягнуто з ТОВ "Едельвейс Плес" на користь ОСОБА_2 різницю вартості проінвестованої квартири з урахуванням інфляційних та трьох процентів річних у загальному розмірі 48 657,11 грн. Виходячи з мотивів судових рішень, різниця у вартості пов`язана з фактичним отриманням у власність ОСОБА_2 квартири меншою загальною площею, ніж обумовлено укладеним інвестиційним договором: 58,8 кв. м замість 61,67 кв. м.
Рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради 16 сесії 5 скликання від 12 лютого 2009 року ОСОБА_2 № 34 була виділена земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_4, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, про що свідчить фотокопія державного акту на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер: 3222485901:01:003:0186, серії ЯИ № 434470 від 05 лютого 2010 року (а. с. 68 том 1).
12 листопада 2015 року був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Мурзак С. О., реєстровий № 1826, відповідно до умов якого ОСОБА_2 продав означену земельну ділянку. Згідно з пунктом 4 договору продаж земельної ділянки вчиняється за 139 000 грн (а. с. 69-71 том 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_2 - ОСОБА_3 (а. с. 90 том 1).
Сестра відповідача - ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину майна ОСОБА_3 - житловий будинок АДРЕСА_5 (а. с. 88, 89, 91 том 1).
Матеріали справи містять копію розписки від 12 листопада 2015 року, складену ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_5, відповідно до якої він отримав 150 000 грн - за спадщину померлої матері ОСОБА_3 (а. с. 92 том 1).
Відповідно до довідки АТ "ПриватБанк" від 25 березня 2019 року 12 листопада 2015 року була укладена угода з ОСОБА_2 про оренду сейфової скриньки (а. с. 76 том 1).
За період з 2000 року по 2015 рік включно, сукупний дохід ОСОБА_2 склав 454 931,40 грн (а. с. 96-97 том 1).
Відповідно до відомостей, що містить трудова книжка ОСОБА_2 від 01 лютого 1975 року, довідки автогаражного кооперативу "Мрія-2" від 23 липня 2015 року та форми ОК-5 Пенсійного фонду України щодо ОСОБА_2 (індивідуальні відомості про застраховану особу), відповідач працював у ДПНДВА "Пуща-Водиця" та за сумісництвом головою правління в автогаражному кооперативі "Мрія-2" з 27 лютого 2003 року по 22 липня 2015 року (а. с. 93-94, 95 том 1).
В судовому засіданні в суді першої інстанції відповідач свідчив, що фактично продаж ділянки вчинено за 41 000 доларів США, що на момент укладення договору з урахуванням курсу гривні становило 932 996 грн, які зберігались з 12 листопада 2015 року до грудня 2015 року в сейфовій скриньці АТ "ПриватБанк" в місті Києві на підставі договору № 20151112000009.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідивши зібрані у справі докази, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 адже вказував, що є всі підстави вважати, що ОСОБА_2 придбав спірне нерухоме майно за власні грошові кошти.
Проте колегія суддів не може погодитись із таким висновком з огляду на таке.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.
З матеріалів справи вбачається, що спірне майно було набуте сторонами під час перебування у шлюбі.
Як вже зазначалось вище, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 до укладення шлюбу з ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку, яку 12 листопада 2015 року продав за 139 000 грн.
Розрахунки за інвестиційним договором № 254/6/7/9-2Ж на підставі додаткової угоди від 24 грудня 2015 року на загальну суму 894 215 грн були проведені в період з 24 грудня 2015 року по 29 грудня 2015 року.
Суд апеляційної інстанції вважав, що продаж земельної ділянки вчинено за 41 000 доларів США, що на момент укладення договору з урахуванням курсу гривні становило 932 996 грн.
Проте такий висновок суду апеляційної інстанції свідчить про порушення апеляційними судом норм процесуального права (частина шоста статті 81 ЦПК України), адже доказування не може гуртуватись на припущеннях, оскільки матеріли справи містять договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 листопада 2015 року в якому вказано, що її продаж вчинено за 139 000 грн.
Крім того, з долученого до матеріалів справи свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 травня 2016 року вбачається, що воно видане ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заповіт було складено 09 січня 2013 року на користь ОСОБА_5 (а. с. 91 том 1).
Разом із тим зі змісту копії розписки, складеної ОСОБА_2 12 листопада 2015 року вбачається, що останній отримав 150 000 грн за спадщину померлої матері ОСОБА_3 згідно домовленості із ОСОБА_5 .
Проте свідоцтво про право на спадщину за заповітом було видано лише на користь ОСОБА_5, а договору, який би засвідчував домовленість між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з приводу поділу спадкового майна матеріали справи не містять.
Таким чином з колегія суддів вважає, що місцевий суд, з висновком якого погодися суд апеляційної інстанції, дійшов до передчасного висновку про наявність підстав вважати, що спірна квартира була придбана виключно за особисті кошти відповідача, а тому вважає обґрунтованими аналогічні за змістом доводи касаційної скарги.
Крім того колегія суддів також вважає прийнятними аргументи касаційної скарги щодо помилковості висновків апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості частки транспортного засобу з огляду на таке.
Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.
У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.
Оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд робить висновок, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.
Аналогічні висновки висловлені, зокрема у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).
Таким чином з огляду на вищенаведене колегія суддів зазначає, що апеляційний суд, вказавши, що відомості щодо домовленості сторін про поділ транспортного засобу, виплати компенсації за нього тощо в матеріалах справи відсутні, відповідач заперечував проти поділу вказаного майна, а позовні вимоги про поділ транспортного засобу в ідеальних частках позивач до суду не заявляла, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині саме з цих підстав.
Щодо можливості стягнення компенсації 1/2 вартості спірного автомобіля колегія суддів доходить таких висновків.
Звернувшись із позовом позивач вказувала, що під час шлюбу із відповідачем у 2014 році сторонами було придбано автомобіль марки "Daewoo Nexia", 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який 06 січня 2015 року було зареєстровано за відповідачем та перебуває в його одноособовому володінні та користуванні.
Вартість вказаного автомобіля позивач визначила шляхом аналізу ринку автомобілів відповідної марки та року випуску і заначила її в розмірі 85 000 грн.
Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 власником автомобіля марки "Daewoo Nexia", 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, є ОСОБА_2 з 06 січня 2015 року.
10 березня 2015 року відбулась перереєстрація транспортного засобу "ВАЗ 2109", 1987 року випуску, який був набутий до шлюбу із позивачем та належав ОСОБА_2, на іншого власника.
ОСОБА_2 стверджував, що у нього був у власності автомобіль "ВАЗ 2109", який він фактично обміняв на автомобіль "Daewoo Nexia" у 2015 році, а тому вказаний автомобіль є його особистою власністю.
Однак місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстнації, не перевірив на якій правовій підставі та коли ОСОБА_2 був відчужений автомобіль "ВАЗ 2109", а також не встановив тієї обставини, на якій правовій підставі та коли він набув право власності на автомобіль "Daewoo Nexia", як і не встановив вартість цих транспортних засобів.
Відтак, в порушення норм процесуального права, апеляційний суд не виконав свого обов`язку щодо встановлення дійсних обставини справи.