Постанова
Іменем України
16лютого 2022 року
м. Київ
справа № 359/5752/20
провадження № 61-20398св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: державне підприємство обслуговування повітряного руху України, Регіональний структурний підрозділ Київський районний центр "Київцентраеро" Державного підприємства обслуговування повітряного руху України,
третя особа - первинна профспілкова організація авіапрацівників Регіонального структурного підрозділу Київський районний центр "Київцентраеро",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року ускладі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - ДП "Украеорух"), регіонального структурного підрозділу Київський районний центр "Київцентраеро" Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - РСП "Київцентраеро") про визнання наказу про звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що 25 червня 2012 року ОСОБА_1 прийнята на роботу в РСП "Київцентраеро" на посаду оператора комп`ютерного набору 2 категорії канцелярії. У подальшому наказом РСП "Київцентраеро" № 180/о від 14 березня 2019 року позивача було переведено на посаду інженера 1-ї категорії відділу кадрів. 30 червня 2020 року згідно наказу Украероруху № 296/0 позивача було звільнено з посади інженера 1-ї категорії відділу кадрів РСП "Київцентраеро" на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (за скороченням штату).
Позивач зазначала, що її звільнено з роботи незаконно, оскільки після вказаної в попередженні дати, з якої мала бути скорочена посада інженера 1-ї категорії відділу кадрів, вона продовжувала працювати. До того ж, 07 травня 2020 року РСП "Київцентраеро" повідомило позивача про зміну істотних умов праці, а саме, встановлення неповного робочого часу 0,5 норми тривалості робочого часу. Позивач вказувала, що запропонований їй перелік вакантних посад на підприємстві був наданий з порушенням процедури, передбаченої в статті 49-2 КЗпП, зважаючи на те, що їй був наданий перелік вакантних посад на головному підприємстві станом на 20 лютого 2020 року на 16 аркушах та довідку про перелік вакантних посад РСП "Київцентраеро", а не конкретні посади, що відповідали б її кваліфікаційному рівню.
28 квітня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву щодо переведення її на посаду інженера 1-ї категорії відділу кадрів ДП "Украерорух" за переведенням з РСП "Київцентраеро". Проте, станом на день звернення до суду з даним позовом їй невідомі результати розгляду цієї заяви. В подальшому вона зверталась з відповідними заявами щодо переведення її на інші вакантні посади, однак відповідач надав їй необґрунтовані відмови у переведенні на такі посади. Вказувала, що вона має переважне право на залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП, оскільки вона є єдиною особою у своїй сім`ї, яка має самостійний заробіток, надає допомогу своїм батькам, а також з моменту прийняття на роботу і до її звільнення, вона працювала у РСП "Київцентраеро" більш як вісім років. За період роботи вона постійно підвищувала свою кваліфікацію, неодноразово була відзначена за успіхи в роботі. Зазначала, що її звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (за скороченням штату) є незаконним, оскільки вона є членом Первинної профспілкової організації авіапрацівників РСП "Київцентраеро", яка не надавала згоди на її звільнення. Вказувала, що внаслідок її незаконного звільнення, вона була позбавлена можливості заробляти собі на життя та забезпечувати свою родину в умовах карантину, тому їй заподіяно моральну шкоду, розмір якої вона визначила у сумі 25 000,00 грн.
ОСОБА_1, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просила:
визнати незаконним та скасувати наказ ДП "Украерорух" від 26 червня 2020 року №296/о про звільнення ОСОБА_1 з роботи за скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України;
поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді інженера 1-ої категорії відділу кадрів РСП "Київцентраеро" з 30 червня 2020 року;
стягнути з ДП "Украерорух" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
стягнути з ДП "Украерорух" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 25 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області в складі судді Журавського В. В. від 22 липня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно штатного розпису, затвердженого наказом РСП "Київцентраеро" Украероруху № 194 від 01 березня 2019 року та введеного в дію з 12 травня 2020 року, в штатному розписі РСП "Київцентраеро" Украероруху відсутня посада інженера 1-ї категорії відділу кадрів. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 була персонально попереджена за два місяці про наступне звільнення. За змістом попередження про наступне вивільнення від 21 лютого 2020 року ОСОБА_1 були запропоновані вакантні посади в цілому по підприємству, згідно переліку на 16 аркушах, а також в РСП "Київцентраеро" Украероруху на 6 аркушах. 07 травня 2020 року ОСОБА_1 була попереджена про зміну істотних умов праці, саме з 10 липня 2020 року на підприємстві встановлювався неповний робочий час 0,5 норми тривалості робочого часу. За наслідками розгляду подання про надання згоди на звільнення з роботи у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці (скорочення штату працівників) та неможливістю працевлаштування працівників відділу кадрів первинна профспілкова організація авіапрацівників РСП "Київцентраеро" направила клопотання РСП "Київцентраеро" Украероруху щодо відтермінування звільнення працівників, зокрема ОСОБА_1, з 08 травня 2020 року та до закінчення дії карантину на території України. Відтермінування звільнення позивача з 12 травня 2020 року на 30 червня 2020 року не призвело до порушення прав позивача, оскільки не зменшує строк між попередженням та наступним вивільненням, а навпаки продовжує. Продовження строків звільнення було спрямоване на дотримання процедури звільнення та гарантування прав працівника, зокрема недопущення звільнення з роботи в період запровадження карантинних заходів на всій території України, а також дотримання двомісячного строку з моменту попередження до звільнення, підстави звільнення не змінилися.
Суд першої інстанції вважав, що винесення повторного попередження про звільнення не вимагалося. До 30 червня 2020 року ОСОБА_1 продовжувала працювати, отримувати заробітну плату, тому порушень її трудових прав не відбулось. З цих підстав, суд не приймає до увагу доводи позивача стосовно того, що попередження втратило юридичну силу оскільки, було отримане позивачем 21 лютого 2020 року про скорочення посади інженера 1-ї категорії відділу кадрів з 12 травня 2020 року, а наступне звільнення відбулось лише 30 червня 2020 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким:
позов ОСОБА_1 задоволено частково;
визнано незаконним та скасовано наказ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 26 червня 2020 року № 296/о про звільнення ОСОБА_1, інженера 1-ої категорії відділу кадрів РСП "Київцентраеро", з роботи за скороченням штату працівників;
поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді інженера 1-ої категорії відділу кадрів РСП "Київцентраеро" з 30 червня 2020 року;
стягнуто з ДП "Украерорух" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 89 522,97 грн, з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.
стягнуто з ДП "Украерорух" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн;
вирішено питання про розподіл судових витрат;
в іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що роботодавець вважається таким, що належно виконав вимоги щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 була членом первинної профспілкової організації авіапрацівників РСП "Київцентраеро". 28 квітня 2020 року т.в.о. директора РСП "Київцентраеро" звернувся до голови первинної профспілкової організації авіапрацівників РСП "Київцентраеро" з поданням про надання згоди про звільнення, зокрема, ОСОБА_1, інженера 1 категорії з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП (за скороченням штату). За результатами розгляду листа т.в.о. директора РСП "Київцентраеро" 19.1-03/236/20 від 28 квітня 2020 року первинна профспілкова організація авіапрацівників РСП "Київцентраеро" в протоколі від 08 травня 2020 року № 79 вказала, що роботодавцем, а саме, адміністрацією ДП Украерорух порушено (не виконано) вимоги статті 22 Закону України "Про профспілки, їх права та гарантії діяльності" та пункту 4.3.6. Галузевої угоди на 2018-2019 роки "у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного чи структурного характеру, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенням їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень". Порушена стаття 42 КЗпП України, а саме: "при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації переваги в залишенні на роботі надаються: 1. Сімейним - при наявності двох і більше утриманців. 2. Особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком. 3. Працівникам з тривалим, безперервним стажем роботи на даному підприємстві". Не виконано підпункт 4.3.8. Галузевої угоди на 2018-2020 роки, де зазначено: "Не приймати на роботу нових працівників у разі умов неповної зайнятості на Підприємстві та якщо передбачається скорочення працівників аналогічних професій". Враховуючи всі ці порушення, члени профкому первинної профспілкової організації авіапрацівників РСП "Київцентраеро" не надали згоди на звільнення ОСОБА_3 . Також Профком первинної профспілкової організації авіапрацівників РСП "Київцентраеро" порушив клопотання перед адміністрацією ДП "Украерорух", а саме, відтермінувати звільнення визначених працівників 08 травня 2020 року до закінчення дії карантину у зв`язку COVID-19 на території України. Також члени профкому звернули увагу керівництва ДП "Украерорух" на те, що ОСОБА_1, інженер 1-ї категорії відділу кадрів на даний момент проживає одна (без сім`ї). У рішенні від 08 травня 2020 року № 79 первинна профспілкова організація авіапрацівників РСП "Київцентраеро" порушила клопотання перед адміністрацією ДП "Украерорух", щодо відтермінувати звільнення, зокрема, ОСОБА_1 до закінчення дії карантину у зв`язку COVID-19 на території України. запроваджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами) карантин, станом на дату прийняття ДП "Украерорух" оспорюваного наказу № 296/о від 26 червня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 не закінчився. Крім того, члени профкому звернули увагу керівництва ДП "Украерорух" на те, що ОСОБА_1, інженер 1-ї категорії відділу кадрів на момент здійснення процедури звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України проживає одна. На момент звільнення ОСОБА_1, яка є особою з інвалідністю з дитинства третьої групи, не одружена і проживала одна.
Апеляційний суд вказав, що у заяві про збільшення позовних вимог від 23 жовтня 2020 року ОСОБА_1 просила стягнути з ДП "Украерорух" середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 липня 2020 року по 27 жовтня 2020 року. У пункті 6 (абз.5) постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування законодавства про оплату праці" судам роз`яснено, що, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який стягується з роботодавця на користь працівника зазначається судом без виключення з них податків й інших обов`язкових платежів, які сплачуються роботодавцем при виконанні рішення суду, однак згідно вказаних вище роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування законодавства про оплату праці" на суд покладається обов`язок зазначення даної обставини в резолютивній частині рішення та вказується, що податок та інші обов`язкові платежі підлягатимуть відрахуванню при сплаті. Згідно з даними довідки РСП "Київцентраеро" № 91 від 07 серпня 2020 року середньоденний заробіток ОСОБА_1, обчислений з виплат за останні два календарні місця що передували даті звільнення становить 1 078,59 грн. З урахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 жовтня 2019 року № 995-р "Про перенесення робочих днів у 2020 році" встановлено, що за період з 01 липня 2020 року (наступний день після звільнення) по 27 жовтня 2020 року (дата вказана в останній заяві про збільшення позовних вимог) кількість робочих днів становить 83 дні. Тому середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу складає 89 522,97 грн. З ДП "Украерорух" на користь ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 89 522,97 грн, з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.
Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 була позбавлена можливості заробляти собі на життя та забезпечувати свою родину в умовах карантину, а тому наявні підстави для стягнення з роботодавця на її користь грошової компенсації моральної шкоди, яка виходячи із вимог розумності і справедливості складає 5 000,00 грн.
Аргументи учасників справи
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2, на постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, в якій просить змінити постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу шляхом збільшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу до суми 376 427,91 грн за увесь час вимушеного прогулу, а саме за період з 01 липня 2020 року по 18 листопада 2021 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував норму матеріального права, а саме статті 235 КЗпП, не звернув увагу на прохальні частини заяви про збільшення позовних вимог від 23 жовтня 2020 року, апеляційної скарги від 16 серпня 2021 року, проігнорував правовий висновок Верховного суду у справі № 501/2316/15-ц від 26 серпня 2020 у зв`язку із чим неправильно вирішив спір в частині розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З невідомих підстав суд апеляційної інстанції, який підтвердив факт незаконного звільнення позивача з посади 30 червня 2020 року та фактично поновивши ОСОБА_1 на посаді 18 листопада 2021 року, визначив неправильний період для стягнення середнього заробітку під час вимушеного прогулу, що призвело до порушень прав позивача в частині недодержання статті 235 КЗпП.
Вказує, що в тексті заяви про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 наголошувала про обставини стягнення середнього заробітку по день вирішення справи по суті. Для проміжного розрахунку середнього заробітку на день першого судового засідання в суді першої інстанції, позивачем був зроблений проміжний розрахунок середнього заробітку. Статтею 235 КЗпП передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (частина третя); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (частина четверта). Отже, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника. Таким чином, період стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить період з наступного дня після незаконного звільнення до моменту ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі.
Зазначає, що розмір середнього заробітку ОСОБА_1 в період вимушеного прогулу з 01 липня 2020 року по 18 листопада 2021 року обраховується за рахунок множення середньоденної заробітної плати (1078,59 грн) на кількість робочих днів (349), що дорівнює 376 427,91 грн.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується тільки в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та розподілу судових витрат. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.