ПОСТАНОВА
Іменем України
17 лютого 2022 року
Київ
справа №640/18646/21
адміністративне провадження № К/9901/47192/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремленого підрозділу ДПС,
на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2021 року (головуючий суддя - Вєкуа Н.Г.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року (головуючий суддя - Василенко Я.М., судді - Ганечко О.М., Кузьменко В.В.)
у справі № 640/18646/21
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків,
треті особи - Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві
про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення пені,
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - позивач, Товариство, ТОВ "Укрнафта") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач, контролюючий орган, податковий орган, скаржник, Центральне міжрегіональне управління ДПС), треті особи - Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якому просило:
- визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління ДПС щодо відмови в оформленні висновку про повернення надміру сплачених грошових коштів з податку на прибуток підприємств за 2020 рік у розмірі 3268749760,86 грн, шляхом їх зарахування у рахунок сплати грошових зобов`язань з частини чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 1921167072,00 грн та дивідендів за 2018 рік у розмірі 965730186,00 грн, щодо відмови в поверненні надміру сплачених грошових коштів у розмірі 381852502,87 грн на рахунок ПАТ "Укрнафта" в установі банку;
- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДПС надати відповідному органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок про повернення надміру сплачених грошових коштів з податку на прибуток підприємств за 2020 рік у розмірі 3268749760,86 грн, шляхом їх зарахування у рахунок сплати грошових зобов`язань з частини чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 1921167072,00 грн та дивідендів за 2018 рік у розмірі 965730186,00 грн, а також повернення надміру сплачених грошових коштів у розмірі 381852502,87 грн на рахунок ПАТ "Укрнафта" в установі банку;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС на користь ПАТ "Укрнафта" пеню в розмірі 15313868,74 грн.
27 липня 2021 року Товариство подало до Окружного адміністративного суду м. Києва клопотання про вжиття заходів забезпечення позову (з урахуванням додаткових пояснень (уточнень) до клопотання про забезпечення позову від 27 липня 2021 року), шляхом заборони Центральному міжрегіональному управлінню ДПС:
- оформляти податкову вимогу із зазначенням у ній про наявність у ПАТ "Укрнафта" податкового боргу на суму грошових зобов`язань з частини чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 1921167072,00 грн та дивідендів за 2018 рік у розмірі 965730186,00 грн;
- призначати податкового керуючого та здійснювати опис у податкову заставу майна ПАТ "Укрнафта" з підстав несвоєчасної сплати грошових зобов`язань з частини чистого прибутку за 2020 рік в сумі 1921167072,00 грн та дивідендів за 2018 рік в сумі 965730186,00 грн;
- здійснювати зарахування грошових коштів, що будуть сплачуватися ПАТ "Укрнафта" в рахунок погашення податкового зобов`язання (податків, зборів) та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, в рахунок погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з частини чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 1921167072,00 грн та дивідендів за 2018 рік у розмірі 965730186,00 грн;
- здійснювати нарахування штрафних (фінансових) санкцій, пені за несвоєчасну сплату грошового зобов`язання та/або податкового боргу з частини чистого прибутку за 2020 рік в сумі 1921167072,00 грн та дивідендів за 2018 рік в сумі 965730186,00 грн.
На обґрунтування вимог клопотання платник зазначив про наявну очевидну бездіяльність відповідача, з посиланням на те, що даними електронного кабінету ПАТ "Укрнафта" підтверджується наявність у Товариства надміру сплаченого податку на прибуток підприємств за 2020 рік в сумі 3268749760,86 грн. Враховуючи це, а також той факт, що для повернення надміру сплачених коштів шляхом їх зарахування в рахунок інших грошових зобов`язань позивач подав письмову заяву про повернення надміру сплаченого податку на прибуток за 2020 рік, вказавши при цьому напрям перерахування коштів, відповідач, який не підготував висновок про повернення означених коштів та не подав його для виконання відповідному органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів допустив очевидну бездіяльність та не виконав покладений на нього статтею 43 Податкового кодексу України прямий обов`язок. Товариство вказало, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення суду, адже внаслідок протиправної бездіяльності відповідача грошові зобов`язання з частини чистого прибутку в сумі 1921167072,00 грн та дивідендів у сумі 965730186,00 грн будуть вважатися податковим боргом, відповідно, повернення надміру сплачених позивачем коштів в сумі 381852502,87 грн на рахунок в установі банку після виникнення податкового боргу буде неможливим в силу пункту 43.2 статті 43 Податкового України. Крім того, позивач наголосив на тому, що невжиття заходів забезпечення позову за вказаних вище обставин, коли існує надмірна сплата позивачем грошових коштів в держбюджет з одного податку, а контролюючий орган перешкоджає їх зарахуванню в рахунок сплати інших платежів, і, як наслідок, має намір вживати адміністративні заходи по стягненню податкового боргу з таких (інших) платежів, не відповідає принципу справедливого здійснення правосуддя.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2021 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року, клопотання про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково, вжито заходи забезпечення позову, а саме:
- заборонено Центральному міжрегіональному управлінню ДПС вчиняти дії щодо оформлення та надсилання податкової вимоги із зазначенням інформації про наявність податкового боргу на суму грошових зобов`язань з частини чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 1921167072,00 грн та дивідендів за 2018 рік у розмірі 965730186,00 грн до набрання рішенням у справі № 640/18646/21 законної сили;
- заборонено відповідачу проводити зарахування грошових коштів, сплачених ПАТ "Укрнафта" з інших податків та платежів, в рахунок погашення грошових зобов`язань з частини чистого прибутку за 2020 рік в сумі 1921167072,00 грн та дивідендів за 2018 рік в сумі 965730186,00 грн до набрання рішенням у справі № 640/18646/21 законної сили;
- заборонено відповідачу вчиняти будь-які дії щодо стягнення з ПАТ "Укрнафта" коштів, опису та продажу майна з метою погашення грошових зобов`язань з частини чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 1921167072,00 грн та дивідендів за 2018 рік у розмірі 965730186,00 грн до набрання рішенням у справі № 640/18646/21 законної сили. В іншій частині заяви відмовлено.
Задовольняючи клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду, ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Суди вказали, що вжиття заходів забезпечення позову, у даному випадку, є вимушеним заходом, оскільки, невжиття заходів забезпечення позову призведе до негативних наслідків, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив їх скасувати та у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову відмовити повністю. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що, у даному випадку, така обов`язкова умова для забезпечення позову як наявність очевидних ознак протиправності рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду таким рішенням, дією чи бездіяльністю, може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємозв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Відповідач зазначив, що оскаржуваною ухвалою про вжиття заходів забезпечення позову фактично вирішено справу по суті до постановлення у ній відповідного судового рішення.
28 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина друга статті 151 КАС України).
Відповідно до частини шостої статті 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Тобто, виходячи зі змісту наведених положень законодавства, ухвала про забезпечення позову має містити мотиви, за яких суд дійшов висновку про існування або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
Самі ж заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
Незгода позивача з рішенням, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
У питанні вжиття заходів забезпечення позову Верховний Суд сформував сталу правову позицію щодо застосування норм процесуального права, яка полягає в тому, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання, і такі рішення можуть завдавати шкоди й мати наслідки, які позивач оцінює негативно, однак відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Такий правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18, від 26 грудня 2019 року у справі № 640/13245/19 від 20 березня 2019 року у справі № 826/14951/18, від 23 січня 2020 року у справі №813/2149/18, від 31 травня 2021 року у справі №120/2337/20-а та від 30 вересня 2021 року у справі №140/1856/21.
Також Суд звертає увагу, що Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 28 березня 2018 у справі № 800/521/17 було зроблено висновок про те, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Відтак твердження заявника про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення його прав та інтересів є безпідставними, оскільки вирішення цього питання призведе до фактичного вирішення справи по суті до постановлення у ній відповідного рішення, тобто, на стадії, коли суд ще не здійснював дослідження та оцінку доказів і обставин, які стали підставою для вчинення відповідачем оскаржуваних дій/допущення бездіяльності, що помилково не було враховано судами попередніх інстанцій.
Крім того, відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У разі оскарження відповідного акту/дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом/дією/бездіяльністю шкоди.
Верховний Суд вважає, що наведені позивачем у клопотанні про забезпечення позову доводи не свідчать про наявність законних та переконливих підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 151 КАС України.
З огляду на вищевикладене, а також те, що позивачем не доведено необхідність вжиття застосованих судами заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, а застосовані заходи є такими, що суперечать приписам частини другої статті 151 КАС України, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що є підставою для задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заяви.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд