ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 120/2553/19-а
адміністративне провадження № К/9901/10381/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Коваленко Н.В., Стародуба О.П.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року (головуючий суддя Жданкіна Н.В., судді Альчук М.П., Богоніс М.Б.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року (головуючий суддя Ватаманюк Р.В., судді Драчук Т.О., Полотнянко Ю.П.)
у справі №120/2553/19-а
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Дочірнє підприємство "Вінницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", Літинська селищна рада, Державна служба геології та надр України
про визнання протиправним та скасування висновку.
І. РУХ СПРАВИ
1. У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Дочірнє підприємство "Вінницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Дочірнє підприємство "Вінницький облавтодор"), Літинська селищна рада, Державна служба геології та надр України, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати Висновок Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації з оцінки впливу на довкілля від 11 лютого 2019 року №08-02-11-201861898/1.
2. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року, позов задоволено повністю.
3. Дочірнє підприємство "Вінницький облавтодор" з судовими рішеннями не погодилося, тому звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року і прийняти нове рішення про відмову у позові.
4. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. У відзиві ОСОБА_1 просить відшкодувати їй за рахунок відповідача понесені судові витрати, а саме 5000 грн на послуги із правової допомоги.
5. Від відповідача та Державної служби геології та надр України надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких вони просять касаційну скаргу задовольнити, а судові рішення скасувати.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Дочірнє підприємство "Вінницький облавтодор", зокрема провадило на підставі Спеціального дозволу на видобуток корисних копалин від 17 листопада 1998 року №1650 господарську діяльність з видобутку корисних копалин буро-вибуховим способом на Селещенському родовищі (смт. Літин Літинського району Вінницької області) і переробки копалини на дробильно-сортувальному комплексі.
7. У 2018 році дія спеціального дозволу закінчилась. Маючи намір продовжити провадити діяльність з видобутку корисних копалин, Дочірнє підприємство "Вінницький облавтодор" 05 червня 2018 року на веб-сайті Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля оприлюднило повідомлення про плановану діяльність, яка підлягає процедурі оцінки впливу на довкілля.
8. На виконання вимог Закону України "Про оцінку впливу на довкілля", повідомлення про планову діяльність, яка підлягає оцінці впливу на довкілля (за текстом також ОВД), було оприлюднене шляхом опублікування в газеті "33-й канал" від 30 травня 2018 року за №23 та в газеті "Літинський вісник" від 31 травня 2018 року та розміщено на дошках оголошень Літинської селищної ради за адресою смт. Літин, вул. Соборна, 32, Літинський район, Вінницька область.
9. Громадські обговорення повідомлення про планову діяльність тривало 20 робочих днів - з 05 червня 2018 року по 05 липня 2018 року.
10. На адресу відповідача від громадськості надійшли зауваження та пропозиції, які були надіслані суб`єкту господарювання листом від 05 липня 2018 року за №09-02-11/5524 та розміщені в Єдиному реєстрі з оцінки впливу на довкілля за №201861898/2677.
11. 28 листопада 2018 року в газеті "Вінничина" (випуск №91) та 29 листопада 2018 року в газеті "Літинський вісник" (випуск №48) розміщені оголошення про початок громадського обговорення Звіту з ОВД. Відповідне оголошення та звіт з ОВД також були оприлюднені Дочірнім підприємством "Вінницький облавтодор" на веб-сайті Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля 30 листопада 2018 року за №201861898/6446 та 201861898/6453 відповідно.
12. Громадське обговорення звіту з ОВД тривало 25 робочих днів - з 30 листопада 2018 року по 08 січня 2019 року.
13. За наслідками громадських слухань громадськістю були сформовані зауваження та пропозиції до звіту з ОВД, зміст яких наведено у таблиці, наданій відповідачем.
14. Після завершення процедури громадського обговорення Звіту з ОВД, та за результатами оцінки впливу на довкілля планової діяльності Дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" 11 лютого 2019 року Департаментом агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації на підставі Звіту про громадське обговорення від 24 січня 2019 року за №08-02-11-201861898/2 прийнято Висновок з ОВД планованої діяльності "Продовження видобування корисних копалин на Селищанському родовищі, ділянка №2, Літинського району Вінницької області №08-02-11-201861898/1".
15. Вважаючи цей Висновок з ОВД протиправним та таким, що підлягає скасуванню через його складання на підставі недостовірних відомостей та неврахування зауважень громадськості, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанції керувалися тим, що встановлені під час розгляду справи обставини дають змогу констатувати, що відповідачем не на належному рівні було досліджено надані до Звіту з ОЗД документи, не в повні мірі враховано, а в деяких випадках безпідставно відхилено зауваження громадськості, що свідчить про поверхневе ставлення суб`єкта владних повноважень до формування оскаржуваного Висновку з ОВД, а також про порушення процедури здійснення оцінки впливу на довкілля з боку відповідача, що є підставою для скасування такого висновку.
17. Суди наголосили, зокрема, на таких порушеннях:
- невірне зазначення у Звіті з ОВД дати та номеру Спеціального дозволу, на продовження дії якого спрямоване проведення відповідної оцінки впливу на довкілля;
- на час формування оскаржуваного Висновку з ОВД земельна ділянка з кадастровим №0522455100:00:001:0180:00:0180 перебувала в користуванні Дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор". Проте, в розділі "Основні характеристики та місце провадження планової діяльності" Висновку з ОВД відповідач вказав, що остання надана в користування третьої особи-1 для видобування та переробки корисних копалин, що на час формування останнього не відповідало дійсності, що також свідчить про поверхневий підхід суб`єкта владних повноважень до своїх обов`язків при складанні оскаржуваного висновку;
- відсутність підтверджуючих документів, якими керувався відповідач при наданні оцінки в оскаржуваному Висновку з ОВД відповідності санітарно-захисної зони вимогам щодо забезпечення безпеки довкілля. Крім того, суб`єктом господарювання ДП "Вінницький облавтодор" не надано викопіювання з Генерального плану смт. Літин, що свідчить про порушення процедури здійснення оцінки впливу на довкілля шляхом підготовки ДП "Вінницький облавтодор" неправдивого звіту з ОВД, чим також проігноровано санітарні обмеження.;
- Дочірнє підприємство "Вінницький облавтодор" планує провадити свою діяльність на підставі Робочого проекту розробки та гірничотехнічної рекультивації Селищанського родовища, розробленого УДІ "Укргіпродор" м. Черкаси у 1990 році і вказує, що цей проект погоджений і затверджений відповідно до вимог чинного на той час законодавства. Проте в Звіті з ОВД з цього Робочого проекту немає жодного документу, який інформував би громадськість про розроблений, погоджений і затверджений розмір санітарно-захисної зони на підставі згаданих у відзиві відповідача санітарних норм СРСР (СН-245-71).
18. Суди вважали, що у ОСОБА_1 є порушене право у цій справі з огляду на положення статей 8, 50, 55, 66 Конституції України, пункту 3 статті 9 Орхуської конвенції.
19. Суд апеляційної інстанції також врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 640/21828/18, де предметом оскарження був також виданий Товариству висновок з оцінки впливу на довкілля планової діяльності, і в якій Верховний Суд виклав правову позицію стосовно участі громадськості в процесі прийняття рішень та доступу до правосуддя з питань, що стосуються довкілля.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВІВ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
20. Заявник на обґрунтування вимог касаційної скарги покликається на те, що судами першої та апеляційної інстанції в порушення статті 55 Конституції України, статей 2, 4, 5 КАС України не з`ясовано відсутності порушеного права у позивача та не враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 20 лютого 2019 року у справі №800/206/15, від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17, від 21 листопада 2018 року у справі №504/4148/16-а.
На думку третьої особи-1 позов є передчасним, оскільки належним способом захисту має бути оскарження бездіяльності уповноваженого за контролем органу на етапі фактичного проведення діяльності.
21. Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не з`ясовано правову природу висновку з оцінки впливу на довкілля, оскільки відповідний висновок є підставою для видачі спеціального дозволу на користування надрами, однак не є тим документом, який надає право на користування надрами.
22. У касаційній скарзі зазначено, що позивач не є власником земельної ділянки, яка межувала б з ділянкою №2 Селищанського родовища і проживає на відстані майже 4 км від родовища. Натомість власники земельних ділянок, які межують з цією ділянкою родовища ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не забажали брати участь у громадських слуханнях, що свідчить, на думку скаржника, про те, що вони не вважають свої права порушеними.
23. Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій помилково прийняли в якості належного доказу лист Головного управління Держсаннепідемслужби у Вінницькій області від 05 серпня 2015 року №04-09/2570. У зв`язку з цим необхідність встановлення нормативної санітарно-захисної зони на відстані 1500 м є припущенням і не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
24. Дочірнє підприємство "Вінницький облавтодор" вказує на те, що позивач помилково ототожнює Генеральний план населеного пункту і Генеральний план території для провадження господарської діяльності. Судами попередніх інстанцій помилково зазначено про необхідність надання викопіювання з Генерального плану смт. Літин при наявності Ситуаційних схем району розташування Селищанського родовища чарнокітів (ділянка 2).
25. Відповідач і Державна служба геології та надр України у відзивах на касаційну скаргу підтримують її доводи, вважають, що права ОСОБА_1 не порушені, а висновок ОВД є проміжним документом, який не може окремо оскаржуватися.
26. При цьому Департамент агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації стверджує, що ним була дотримана процедура видачі висновку ОВД, натомість суди попередніх інстанцій помилково вважали, що відповідна процедура була порушена.
27. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу з доводами касаційної скарги не погоджується, вважає, що суди попередніх інстанцій зробили законні та обґрунтовані висновки. Наявність порушеного права обґрунтовує тим, що захист права на безпечне довкілля не залежить від відстані, на якій розташовано гірниче підприємство. Також вона стверджує, що не вбачає необхідності чекати початку провадження господарської діяльності Дочірнім підприємством "Вінницький облавтодор" та таких наслідків як те, що каміння від вибухів, що розбиває покрівлі будинків, засипає городи і подвір`я, ударна вибухова хвиля вибиватиме шибки вікон, пилюка від дроблення і видобутку породи розноситиметься далеко за територію підприємства.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
28. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
29. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля", оцінка впливу на довкілля - це процедура, що передбачає:
1) підготовку суб`єктом господарювання звіту з оцінки впливу на довкілля відповідно до статей 5, 6 та 14 цього Закону;
2) проведення громадського обговорення відповідно до статей 7, 8 та 14 цього Закону;
3) аналіз уповноваженим органом відповідно до статті 9 цього Закону інформації, наданої у звіті з оцінки впливу на довкілля, будь-якої додаткової інформації, яку надає суб`єкт господарювання, а також інформації, отриманої від громадськості під час громадського обговорення, під час здійснення процедури оцінки транскордонного впливу, іншої інформації;
4) надання уповноваженим органом мотивованого висновку з оцінки впливу на довкілля, що враховує результати аналізу, передбаченого пунктом 3 цієї частини;
5) врахування висновку з оцінки впливу на довкілля у рішенні про провадження планованої діяльності відповідно до статті 11 цього Закону.
30. У частині п`ятій статті 5 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" зазначено, що повідомлення про плановану діяльність, яка підлягає оцінці впливу на довкілля, оприлюднюється уповноваженим територіальним органом, а у випадках, визначених частинами третьою і четвертою цієї статті, - уповноваженим центральним органом у порядку та спосіб, визначені статтею 4 цього Закону, протягом трьох робочих днів з дня надходження.
31. Відповідно до частини сьомої статті 5 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" протягом 20 робочих днів з дня офіційного оприлюднення повідомлення про плановану діяльність, яка підлягає оцінці впливу на довкілля, громадськість може надати уповноваженому територіальному органу, а у випадках, визначених частинами третьою і четвертою цієї статті, - уповноваженому центральному органу зауваження і пропозиції до планованої діяльності, обсягу досліджень та рівня деталізації інформації, що підлягає включенню до звіту з оцінки впливу на довкілля. У разі отримання зауважень і пропозицій громадськості відповідний уповноважений орган повідомляє про них суб`єкту господарювання та надає йому копії зауважень і пропозицій протягом трьох робочих днів з дня їх отримання.
32. Як зазначено у частині десятій статті 5 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" суб`єкт господарювання при підготовці звіту з оцінки впливу на довкілля враховує повністю, враховує частково або обґрунтовано відхиляє зауваження і пропозиції громадськості, надані в процесі громадського обговорення обсягу досліджень та рівня деталізації інформації, що підлягає включенню до звіту з оцінки впливу на довкілля.
33. Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" суб`єкт господарювання забезпечує підготовку звіту з оцінки впливу на довкілля і несе відповідальність за достовірність наведеної у звіті інформації згідно з законодавством.
34. Звіт з оцінки впливу на довкілля включає, зокрема: 10) усі зауваження і пропозиції, що надійшли до уповноваженого територіального органу, а у випадках, визначених частинами третьою і четвертою статті 5 цього Закону, - до уповноваженого центрального органу після оприлюднення ними повідомлення про плановану діяльність, а також таблицю із зазначенням інформації про повне врахування, часткове врахування або обґрунтування відхилення отриманих під час громадського обговорення зауважень та пропозицій, що надійшли в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 5 цього Закону.
35. Звіт з оцінки впливу на довкілля підписується всіма його авторами (виконавцями) із зазначенням їхньої кваліфікації та зберігається в Єдиному реєстрі з оцінки впливу на довкілля протягом усього часу провадження планованої діяльності, але не менш як п`ять років з дня отримання рішення про провадження планованої діяльності (частина друга статті 6 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля").
36. Нормативно-методичне забезпечення та стандартизацію підготовки звіту з оцінки впливу на довкілля здійснює уповноважений центральний орган (частина дев`ята статті 6 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля").
37. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" уповноважений територіальний орган, а у випадках, визначених частинами третьою і четвертою статті 5 цього Закону, - уповноважений центральний орган видає висновок з оцінки впливу на довкілля, яким виходячи з оцінки впливу на довкілля планованої діяльності, зокрема величини та масштабів такого впливу (площа території та чисельність населення, які можуть зазнати впливу), характеру (у тому числі - транскордонного), інтенсивності і складності, ймовірності, очікуваного початку, тривалості, частоти і невідворотності впливу (включаючи прямий і будь-який опосередкований, побічний, кумулятивний, транскордонний, короткостроковий, середньостроковий та довгостроковий, постійний і тимчасовий, позитивний і негативний впливи), передбачених заходів, спрямованих на запобігання, відвернення, уникнення, зменшення, усунення впливу на довкілля, визначає допустимість чи обґрунтовує недопустимість провадження планованої діяльності та визначає екологічні умови її провадження.
38. Висновок з оцінки впливу на довкілля є обов`язковим для виконання. Екологічні умови провадження планованої діяльності, зазначені у частині п`ятій цієї статті, є обов`язковими. Висновок з оцінки впливу на довкілля враховується при прийнятті рішення про провадження планованої діяльності та може бути підставою для відмови у видачі рішення про провадження планованої діяльності (частина друга статті 9 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля").
39. Згідно з частиною сьомою статті 9 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" уповноважений територіальний орган, а у випадках, визначених частинами третьою і четвертою статті 5 цього Закону, - уповноважений центральний орган оприлюднює висновок з оцінки впливу на довкілля протягом трьох робочих днів з дня його прийняття у спосіб та в порядку, визначені статтею 4 цього Закону, та протягом цього ж строку вносить його до Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля.
40. Питання, пов`язані з оскарженням в судовому порядку рішень, дій чи бездіяльності у процесі здійснення оцінки впливу на довкілля, унормовані статтею 12 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля", яка встановлює, що висновок з оцінки впливу на довкілля, інші рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади або органів місцевого самоврядування у процесі здійснення оцінки впливу на довкілля можуть бути оскаржені будь-якою фізичною чи юридичною особою в судовому порядку. Порушення процедури здійснення оцінки впливу на довкілля, безпідставне та необґрунтоване неврахування чи неналежне врахування результатів участі громадськості, інші порушення законодавства у сфері оцінки впливу на довкілля є підставами для скасування висновку з оцінки впливу на довкілля та рішення про провадження планованої діяльності в судовому порядку.
41. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №640/21828/18, від 13 вересня 2021 року у справі №520/8862/2020, від 20 жовтня 2021 у справі № 160/16289/20.
42. Отже, доводи касаційної скарги про те, що висновок ОВД не може бути предметом окремого позову спростовується сталою практикою Верховного Суду.
43. Щодо наявності у ОСОБА_1 порушеного права у цій справі колегія суддів враховує таке.
44. Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.
45. Верховний Суд тлумачить підстави для звернення з позовом до суду для захисту охоронюваного законом інтересу у сфері належного функціонування природних екосистем в світлі гарантій, закріплених в Орхуській конвенції - міжнародному договорі, який встановив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах.
46. Орхуська конвенція ратифікована Законом України № 832-ХІV від 06.07.1999, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.
47. Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.
48. Водночас відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості у процесі ухвалення рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні [(згідно із Настановами щодо впровадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік)]. Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
49. Приписи нормативно-правових актів усіх рівнів щодо принципів, правил, вимог, обов`язків різноманітних суб`єктів, що стосуються утримання диких тварин, на усіх правових титулах (в усіх формах власності чи користування), в неволі чи в напіввільних умовах, є "національним законодавством, що стосується навколишнього середовища" у значенні пункту 3 статті 9 Орхуської конвенції. Порушення приписів цих нормативно-правових актів може бути предметом судового оскарження відповідно до статті 9 Орхуської конвенції.
50. З огляду на важливість реального захисту довкілля, неприпустимим є обмежене тлумачення чинного законодавства України, частиною якого є Орхуська конвенція, стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки. Відтак право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість).
51. При цьому Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивач не є власником земельної ділянки, яка межувала б з ділянкою №2 Селищанського родовища і проживає на відстані майже 4 км від родовища, оскільки вказане не спростовує того, що ОСОБА_1 має право на безпечне довкілля.
52. З приводу доводів касаційної скарги про недопустимість прийняття як доказу листа Головного управління Держсаннепідемслужби у Вінницькій області від 05 серпня 2015 року №04-09/2570 слід врахувати таке.
53. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року №173, затверджено Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів (далі - Правила № 173, ДСП; в редакції, чинній на час затвердження оскаржуваного висновку), які є обов`язковими для дотримання всіма державними, кооперативними, колективними та приватними підприємствами, організаціями та установами незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності, а також посадовими особами та громадянами України, інвесторами-громадянами інших держав. При вирішенні питань планування та забудови населених пунктів необхідно керуватися вимогами діючих будівельних норм і правил та інших інструктивно-методичних документів, узгоджених з Міністерством охорони здоров`я України, що використовуються для вказаних цілей.
54. Підпунктом 5.4. пункту 5 Правил № 173 визначено, що промислові, сільськогосподарські та інші об`єкти, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами.
Санітарно-захисну зону слід встановлювати від джерел шкідливості до межі житлової забудови, ділянок громадських установ, будинків і споруд, в тому числі дитячих, навчальних, лікувально-профілактичних установ, закладів соціального забезпечення, спортивних споруд та ін., а також територій парків, садів, скверів та інших об`єктів зеленого будівництва загального користування, ділянок оздоровчих та фізкультурно-спортивних установ, місць відпочинку, садівницьких товариств та інших, прирівняних до них об`єктів, в тому числі:
- для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами забруднення атмосферного повітря шкідливими, із неприємним запахом хімічними речовинами та біологічними факторами, безпосередньо від джерел забруднення атмосфери організованими викидами (через труби, шахти) або неорганізованими викидами (через ліхтарі будівель, димлячі і паруючі поверхні технологічних установок та інших споруд тощо), а також від місць розвантаження сировини, промпродуктів або відкритих складів;
- для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами шуму, ультразвуку, вібрації, статичної електрики, електромагнітних та іонізуючих віпромінювань та інших шкідливих факторів - від будівель, споруд та майданчиків, де встановлено обладнання (агрегати, механізми), що створює ці шкідливості;
На зовнішній межі санітарно-захисної зони, зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих факторів не повинні перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР).
Розміри санітарно-захисних зон та санітарних розривів від сільськогосподарських підприємств і виробничих комплексів слід приймати відповідно до вимог законодавства та ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" (додаток № 5).
55. Підпунктом 5.7. пункту 5 Правил № 173 визначено, що розміри санітарно-захисної зони можуть бути зменшені, коли в результаті розрахунків та лабораторних досліджень, проведених для району розташування підприємств або іншого виробничого об`єкта, буде встановлено, що на межі житлової забудови та прирівняних до неї об`єктів концентрації шкідливих речовин у атмосферному повітрі, рівні шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних та іонізуючих випромінювань, статичної електрики не перевищуватимуть гігієнічні нормативи.
56. Підпунктом 5.9. пункту 5 Правил № 173 передбачено, що розміри санітарно-захисних зон для нових видів виробництв, підприємств та інших виробничих об`єктів з новими технологіями, а також зміна цих зон (збільшення чи зменшення згідно з пунктом 5.7) затверджуються Головою Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на підставі результатів проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи відповідних матеріалів.
57. Як встановлено судами, у листі Головного управління Держсаннепідемслужби у Вінницькій області від 05 серпня 2015 року №04-09/2570 зазначено, що нормативна санітарно-захисна зона (1500 м) підприємством не витримана. Також зобов`язано Дочірнє підприємство протягом 2015 року зменшити санітарно-захисну зону для промислового майданчика Гранітний кар`єр філії "Вінницькій райавтодор (РАД)" ДП "Вінницький облавтодор". При цьому за результатами розгляду Головне управління Держсаннепідемслужби у Вінницькій області погодило документи для видачі дозволу на викиди.
58. Суди врахували доводи ОСОБА_1, яка стверджувала, що ні третьою особою-1, ні відповідачем документів на підтвердження зменшення встановленої санітарно-захисної зони, яка існувала станом на 2015 рік, суду не було надано, в Реєстрі висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи відповідний висновок Державної санітарно-епідеміологічної експертизи, затверджений Головою Держпродспоживслужби України щодо зменшення (коригування) санітарно-захисної зони зазначеного гірничого підприємства (ДСУ та кар`єр) відсутній.
59. Верховний Суд бере до уваги доводи позивача про те, що лист Головного управління Держсаннепідемслужби у Вінницькій області від 05 серпня 2015 року №04-09/2570 не є тотожним висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи, затвердженого Головою Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.
60. При цьому відповідач не довів, що Дочірнє підприємство "Вінницький облавтодор" надало вказаний вище висновок, як того вимагає підпункт 5.9. пункту 5 Правил № 173.
61. Твердження скаржника про те, що зазначення у листі про те, що нормативна санітарно-захисна зона складає 1500 м не передбачено чинним законодавством не може бути предметом дослідження у цій справі. У разі незгоди з розміром санітарної захисної зони, яку визначило Головне управління Держсаннепідемслужби у Вінницькій області, Дочірнє підприємство має оскаржувати дії вказаного управління зі встановлення саме такого розміру. Натомість у цій справі Головне управління Держсаннепідемслужби у Вінницькій області не є учасником справи, не надавало додаткових обґрунтувань щодо того чому саме в такому розмірі визначено нормативну санітарно-захисну зону.
62. Своєю чергою вказаний лист не спростовує вірних висновків судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не виконав свого обов`язку в частині надання підтверджуючих документів, якими останній керувався при наданні оцінки в оскаржуваному Висновку з ОВД відповідності санітарно-захисної зони вимогам щодо забезпечення безпеки довкілля, а саме висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи, затвердженого Головою Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.
63. Щодо доводів касаційної скарги про помилковість висновків судів стосовно необхідності надання викопіювання з Генерального плану смт. Літин, Верховний Суд керується таким.
64. За правилами частини десятої статті 9 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" порядок передачі документації для надання висновку з оцінки впливу на довкілля та порядок фінансування оцінки впливу на довкілля затверджуються Кабінетом Міністрів України.
65. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Додатку 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку передачі документації для надання висновку з оцінки впливу на довкілля та фінансування оцінки впливу на довкілля та Порядку ведення Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля" від 13 грудня 2017 року №1026 звіт з оцінки впливу на довкілля включає: 1) опис планованої діяльності, зокрема: опис місця провадження планованої діяльності (додаються: викопіювання з генерального плану, зонінгу або детального плану території та ситуаційна схема з нанесеними джерелами впливу на довкілля; відомості за підписом суб`єкта господарювання про наявність власних або орендованих виробничих площ (приміщень), необхідних для провадження господарської діяльності, разом з копіями документів, що підтверджують право власності або оренди на виробничі площі (приміщення).
66. Вказана норма визначає, що для надання висновку з ОВД може надаватися викопіювання з генерального плану, зонінгу або детального плану території та ситуаційна схема з нанесеними джерелами впливу на довкілля.
67. З огляду на те, що до спірного Звіту з ОВД додавалися ситуаційні схеми, колегія суддів вважає, що ненадання викопіювання з генерального плану м. Літин не може бути окремою підставою для скасування висновку відповідача з оцінки впливу на довкілля від 11 лютого 2019 року №08-02-11-201861898/1.
68. Разом з цим, суди попередніх інстанцій з`ясували достатню кількість інших невідповідностей поданої документації вимогам законодавства та неврахування ряду зауважень громадськості і зробили законний і обґрунтований висновок про скасування висновку Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації з оцінки впливу на довкілля від 11 лютого 2019 року №08-02-11-201861898/1.
69. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспекті.
70. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених ст.341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
71. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
72. Оскільки Верховний Суд залишає без змін судові рішення, то відповідно до ст. 139 КАС України, витрати зі сплати судового збору не підлягають новому розподілу.
73. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просила суд про відшкодування їй витрат на правову допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 5000 грн.
74. Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
75. До відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 додала договір про надання правничої допомоги від 09 травня 2020 року, ордер, виписаний на адвоката Чубенко С.В., копії свідоцтва на заняття адвокатською діяльністю Чубенко С.В., Акт виконаних робіт від 09 травня 2020 року.
76. Згідно з Актом виконаних робіт від 09 травня 2020 року адвокат Чубенко С.В. витратила 30 хв. на ознайомлення з касаційною скаргою, 1 год. на дослідження нормативно-правової бази, судової практики і консультації з клієнтом та 4 год. на підготовку відзиву.
77. За вказану роботу нараховано плату згідно з п. 4.1 Угоди (1 година роботи вартує 40 % мінімальної заробітної плати) і зменшено вказану суму відповідно до п. 4.5 Угоди до 5000 грн.
78. Частиною 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
79. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті134 КАС України).
80. Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №816/2096/17).
81. У частині 7 статті 134 КАС України вказано, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
82. Колегія суддів зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
83. Відповідач та треті особи у цій справі не надали жодних заперечень щодо відшкодування позивачеві судових витрат на правову допомогу в означеному розмірі, своєю чергою Суд не вбачає недотримання частини п`ятої статті 134 КАС України при розрахунку суми витрат на правничу допомогу.
84. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
85. З урахуванням викладеного, необхідно відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу, надану у суді касаційної інстанції у загальному розмірі 5000 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 139, 242, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,