У Х В А Л А
15 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 623/1180/20
провадження № 14-15зц22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача - Штелик С. П.,
суддів: Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Желєзного І. В., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
перевіривши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом про застосування строків позовної давності, відмову у примусовому стягненні кредитної заборгованості та скасування кредитного договору на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності задоволено частково.
Позов АТ КБ "ПРИВАТБАНК" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором у розмірі 12 548, 01 дол. США. В іншій частини позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову АТ КБ "ПРИВАТБАНК" відмовити, зустрічний позов задовольнити або скасувати оскаржуване рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2021 року залишено без руху з підстав необхідності сплати судового збору за її подання.
Суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, констатував, що ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання її зустрічного позову, втім заявник не звільнена від сплати судового збору щодо оскарження рішення в частині первісних позовних вимог, тобто позову банку.
Суд апеляційної інстанції визнав обов`язок заявника подати виправлену редакцію апеляційної скарги, в якій уточнити дату ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, надати копії скарги відповідно до кількості учасників справи.
ОСОБА_1 частково усунула недоліки апеляційної скарги, подавши виправлену редакцію апеляційної скарги.
Оскільки недоліки апеляційної скарги усунуто частково, суд апеляційної інстанції ухвалою від 19 липня 2021 року залишив апеляційну скаргу без руху, визнавши обов`язок ОСОБА_1 здійснити сплату судового збору за подання апеляційної скарги. Доводи заявника, що вона звільнена від сплати судового збору як споживач в усіх випадках, тобто як відповідач за первісним позовом, так і позивач за зустрічним позовом, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованим.
На виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 19 липня 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про усунення недоліків, посилаючись на Закон України "Про захист прав споживачів", зазначила, що вона є споживачем фінансових послуг АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та звільнена від сплати судового збору у цій справі на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів". Заявник вважає, що оскільки у наведеному законі відсутнє розмежування щодо процесуального статусу осіб, які звільняються від сплати судового збору, тому апеляційна скарга підлягає прийняттю до розгляду по суті із ухваленням неупередженого, законного рішення за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2021 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у справі за позовом АТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про застосування загального та спрощеного строків позовної давності, відмови у примусовому стягненні кредитної заборгованості та скасування кредитного договору, відмовлено з підстав, визначених частиною четвертою статті 394 ЦПК України, оскільки подана касаційна скарга є необґрунтованою.
01 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року та повернути справу до Харківського апеляційного суду для продовження розгляду.
Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши матеріали скарги, зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. А згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Право касаційного оскарження та судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, визначені у статті 389 ЦПК України.
Вичерпний перелік підстав для передання справи, яка розглядається у касаційному порядку, на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлено статтею 403 ЦПК України. Питання про таке передання згідно зі статтями 403 і 404 цього кодексу вирішує Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 08 листопада 2021 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року.
В ухвалі від 08 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що відсутні правові підстави для вирішення клопотання про направлення справи № 623/1180/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Також Верховним Судом зазначено, що вказана ухвала суду від 08 листопада 2021 року оскарженню не підлягає.
З огляду на вказане у Великої Палати Верховного Суду відсутні повноваження для розгляду скарги ОСОБА_1, а тому в її прийнятті необхідно відмовити і з доданими до неї матеріалами повернути заявнику.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" ("Zand v. Austria", заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Sokurenko and Strygun v. Ukraine", заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36).
"Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 16 червня 2001 року, заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, що порушується сама сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує "легітимну мету", і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" ("Ashingdane v. The United Kingdom") від 28 травня 1985 року, заява № 8225/78, § 57; рішення у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" ("Fayed v. The United Kingdom") від 21 вересня 1980 року, заява № 17101/90, § 65).
Відмова у прийнятті до розгляду скарги ОСОБА_1 не може підтверджувати порушення її права на доступ до суду, адже вона мала можливість реалізувати право на подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (див. mutatis mutandis рішення у справі "Світлана Науменко проти України" ("Svetlana Naumenko v. Ukraine") від 9 листопада 2004 року, заява № 41984/98, § 53).
Звернення з апеляційною скаргою про перегляд судового рішення касаційного суду, яке в силу прямої вказівки закону не можна оскаржити, ставить під сумнів гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип остаточності судового рішення (res judicata).
Керуючись статтями 6, 19 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, Велика Палата Верховного Суду