Постанова
іменем України
15 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 521/15227/19
провадження № 51-3723км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання: Чорнобривця В.В.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - Малої А.М. на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 8 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019161470000993 від 24 липня 2019 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 26 липня 2018 року за частиною 2 статті 190, частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, зміненого ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 лютого 2018 року, за якою призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, вирок виконаний, звільненого у зв`язку з відбуттям покарання 24 травня 2019 року
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини.
Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано винним за частиною 2 статті 186 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Строк відбуття покарання ОСОБА_1 визначено обчислювати з часу затримання - 24 липня 2019 року.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_1 продовжено до набрання вироком законної сили.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно зі встановленими судом обставинами ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 23 липня 2019 року о 23:30, перебуваючи біля будинку № 11, у пров. 2-й Розумовський в м. Одесі, помітив раніше незнайомого йому ОСОБА_2, який у цей час проходив біля вище вказаного будинку, маючи при собі чорну сумку. Переслідуючи корисливий мотив та мету незаконно збагачення за рахунок чужого майна, діючи відкрито, повторно, з прямим умислом, скориставшись відсутністю сторонніх осіб, ОСОБА_1 із застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, вдарив його по потилиці та відкрито викрав майно, а саме рюкзак, в якому були речі та документи потерпілого. Далі ОСОБА_1 з місця вчинення злочину зник разом із викраденим майном, завдавши своїми злочинними діями потерпілому ОСОБА_2 майнову шкоду на загальну суму 1200 гривень.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 8 квітня 2021 року вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційній скарзі захисник вказує на незаконність судових рішень, посилаючись на те, що судом необ`єктивно з`ясовані обставини, які не підтверджені доказами, дослідженими під час судового слідства, а також вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину й особі її підзахисного. Просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд неправильно прийняв, як докази показання свідків, оскільки жоден із них не був на місці події та не бачив, яким чином її підзахисний заволодів майном потерпілого, тобто, на думку захисника, показання свідків, висновки судово-медичної експертизи (від 15 серпня 2019 року (№2181) та протокол пред`явлення особи для впізнання є неналежними доказами не можуть бути ними, оскільки не містять обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Крім того, захисник вказує на те, що суд не перевірив стану алкогольного сп`яніння потерпілого та безпідставно віддав перевагу його показанням перед показаннями її підзахисного.
Водночас захисник у касаційній скарзі зазначає, що під час судового слідства, суд не дослідив постанови про визнання речей речовими доказами та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження, що свідчить про відсутність предмета злочину у кримінальному провадженні.
Обґрунтовуючи неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, захисник вказує на те, що крадіжку чи грабіж потрібно вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпорядитись ним, та вважає, що суд не надав правової оцінки всім доказам у кримінальному провадженні, а тому вина її підзахисного у вчинені злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК, не була підтверджена.
Крім того, захисник вважає, що суд безпідставно не визнав обставиною, яка пом`якшує покарання, позитивну характеристику її підзахисного, відсутність претензій з боку потерпілого та безпідставно не застосував частини 1 статті 69 КК під час призначення ОСОБА_1 покарання.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Мотиви суду.
Як убачається з касаційної скарги, захисник оспорює винуватість свого підзахисного у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК.
У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, заслухавши показання потерпілого, засудженого, свідків та дослідивши письмові докази у кримінальному провадженні, обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання потерпілого ОСОБА_2, який упізнав засудженого за фотознімками, зокрема і під час розгляду справи в суді, й у своїх показаннях послідовно виклав обставини, за яких на нього було вчинено напад засудженим, та впізнав речі, викрадені в ході нападу.
Факт заподіяння тілесних ушкоджень суд установив на підставі показань потерпілого, який зазначив, що ОСОБА_1 напав на нього та почав виривати сумку, він чинив йому опір і отримав два удари по голові та в обличчя, від чого упав на землю і пошкодив лікті рук. З висновку судово-медичної експертизи від 15 серпня 2019 року № 2181, суд встановив, що у ОСОБА_2 виявлено синець голови, садна шиї, садна ліктьових суглобів, що належать до легких тілесних ушкоджень та могли утворитись від дії тупих предметів, при цьому могли бути в результаті ударів та тертя.
Водночас суд проаналізував і дослідив:
- протокол огляду місця події від 24 липня 2019 року з додатками у вигляді фототаблиці,
- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотографіями від 28 серпня 2019 року, згідно якого ОСОБА_2 упізнав особу під № 2 ( ОСОБА_1 ), як особу, яка скоїла стосовно нього злочин;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 28 серпня 2019 року, в ході якого потерпілий в присутності понятих на місці докладно показав, як у відношенні нього був вчинений злочин. Також пояснив механізм завдання йому тілесних ушкоджень та повідомив маршрут руху особи, яка здійснила на нього напад.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 186 КК, при цьому надав належну оцінку зібраним доказам у їх сукупності та постановив вмотивоване й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статті 374 КПК.
Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу сторони захисту, перевірив докази, здобуті у кримінальному провадженні, та погодився з висновками суду першої інстанції в частині винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. При цьому належно проаналізував усі доводи, надані захисником, та правильно зазначив, що всі докази в цьому кримінальному провадженні належним чином було досліджені судом першої інстанції, а тому не вбачає підстав для визнання їх недопустимими або неналежними.
Крім того, суд апеляційної інстанції, спростовуючи версію засудженого, зазначив, що суд першої інстанції на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які виключають будь-яке інше розумне пояснення події, доводить, що він був вчинений саме обвинуваченим. При цьому стороною обвинувачення, на переконання апеляційного суду, поза розумним сумнівом доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діянь.
Доводи захисника про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не можуть бути предметом суду касаційної інстанції, оскількипід час касаційного розгляду суд не має права досліджувати докази, тобто фактичні дані, отримані в передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню.
Суд не може перевіряти будь-які докази, а також приймати нові докази, які не були предметом розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій. Крім того, не має права встановлювати та визнавати обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні.
У касаційній скарзі захисник вказує, що суд неправильно прийняв, як докази показання свідків, оскільки жоден з них не був на місці події та не бачив, яким чином її підзахисний заволодів майном потерпілого, однак, як встановив суд з показань свідка ОСОБА_3, який є співробітником поліції, і був присутній під час затримання ОСОБА_1, вилучення в нього сумки на яку вказав потерпілий. Такі показання підтвердили свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Крім того, висновоксудово-медичної експертизи ( від 15 серпня 2019 року №2181) та протокол пред`явлення особи для впізнаннятакож містять відомості щодо факту заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, а в протоколі наявні дані, відповідно до яких потерпілий впізнав ОСОБА_1 як особу, яка здійснила на нього напад.
Тобто позиція захисника про визнання таких доказів неналежними не знайшла підтвердження під час перевірки матеріалів кримінального провадження, оскільки належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
При цьому показання свідків підтверджують показання потерпілого, які узгоджуються між собою та факт наявності у засудженого предмета злочину, а тому доводи захисника щодо відсутності предмета злочину у кримінальному провадженні також спростовуються показаннями вказаних свідків.
Крім того, неспроможними є доводи касаційної скарги захисника щодо неправильної кваліфікації дій засудженого, адже твердження захисника про закінчений і незакінчений злочин суперечить встановленим обставинам справи.
Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_1 почав виривати сумку яка була у потерпілого на плечі, та коли останній став чинити опір, обвинувачений завдав йому двох ударів у ділянку голови, зокрема по обличчю, внаслідок чого потерпілий впав на землю і пошкодив лікті рук, а нападник вирвав у нього сумку і побіг, тобто метою застосування насильства до потерпілого було саме вилучення його майна та в цьому випадку застосування насильства передувало вилученню майна.
Також на противагу доводам захисника щодо поведінки та стану сп`яніння потерпілого, суд надав оцінку такій обставині та під час судового розгляду встановив, що потерпілий вживав алкогольні напої у день вищевказаних подій, однак у незначній кількості і його стан ясності сприйняття ним навколишньої обстановки підтвердили свідки, які бачили потерпілого під час затримання ОСОБА_1,а тому версія сторони захисту щодо неналежної оцінки стану сп`яніння потерпілого є хибною.
Разом із цим захисник не погоджується з призначеним її підзахисному покаранням, оскільки вважає, що суд не взяв до уваги обставин, які пом`якшують покарання, та неправомірно не застосував частину 1 статті 69 КК.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який неодноразово судимий вчинив новий злочин через два місяці після відбуття покарання за попереднім вироком. Крім того, суд надав детальну характеристику особі винного, який під час судового розгляду неодноразово змінював свою позиції щодо невизнання вини на повне її визнання, поводив себе агресивно та не міг пояснити звідки взялась його позитивна характеристики з місця проживання і які особи її підписали.
Також суд звернув увагу, що під час оскарження ухвали про обрання міри запобіжного заходу засуджений в апеляційній скарзі зазначив, що повністю визнає вину, має позитивну характеристику та не має претензій з боку потерпілого, що в повній мірі характеризує особу винного.
Суд апеляційної інстанції зважив на доводи засудженого щодо суворості призначеного покарання, погодився з висновками районного суду, що покарання призначене ОСОБА_1, є достатнім для досягнення мети покарання щодо попередження вчинення ним нового злочину, а його виправлення можливе в умовах ізоляції від суспільства. Врахував те, що ОСОБА_1 раніше вчинював корисливі злочини із застосуванням насильства, а також відсутні обставини, які пом`якшують чи обтяжують покарання.
Колегія суддів погоджується з призначеним засудженому покаранням, оскільки покарання у виді позбавлення волі є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Таким чином призначене покарання відповідає загальним засадам, визначеним статтями 50, 65 КК.
Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу належить до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано при постановленні вироку в цьому провадженні.
З огляду на наведене доводи касаційної скарги захисника, що при призначенні покарання йому неправомірно не застосовано статтю 69 КК не можна визнати спроможними та переконливими, оскільки судом не встановлено таких обставин, які в силу вказаної норми закону підлягають застосуванню в ході призначення покарання.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовною підставою для скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 . Судом не встановлено.
Таким чином, судові рішення постановлені з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, є обґрунтованими та вмотивованими, підстав для їх скасування або закриття кримінального провадження колегія суддів не вбачає.
З огляду на це касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а судові рішення слід залишити без зміни.
На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд