Постанова
Іменем України
16 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 299/857/19
провадження № 61-13076св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову, - Королівська селищна рада Виноградівського району Закарпатської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Нечаєвим Валерієм Валерійовичем, на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 20 лютого 2020 року у складі судді Леньо В. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2021 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Мацунич М. В., Бисага Т. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання державного акту про право приватної власності на землю недійсним, третя особа - Королівська селищна рада Виноградівського району Закарпатської області.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що їй на праві власності належать житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельна ділянка з кадастровим номером 2121255600:03:004:0090 за вказаною адресою.
У січні 2014 року до суду звернувся сусід ОСОБА_1 - ОСОБА_2 з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання переставити огорожу з незаконно займаної земельної ділянки на місце у відповідності з межею, вказаною в державному акті про право на землю. Рішенням Виноградівського районного суду від 30 жовтня 2014 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_2 задоволено частково, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні належної ОСОБА_2 земельною ділянкою шляхом перенесення огорожі із встановленням її на місці межі, згідно державного акту про право приватної власності на землю серії І-ЗК № 004812.
За вказаним рішенням суду видано виконавчий лист, який звернуто до стяґнення та відкрито виконавче провадження, в рамках якого у всіх сторін виникло питання, яким же чином слід виконувати зазначене рішення суду, адже із графічних матеріалів державного акту ОСОБА_2 неможливо чітко та точно вирахувати точне розміщення частини огорожі, яку слід перенести у зв`язку із великим масштабом малюнку.
Позивачкою було встановлено, що на підставі вищевказаного спірного державного акту про право власності на землю серії І-ЗК № 004812 ОСОБА_2 було безоплатно надано дві земельні ділянки одного й того ж самого цільового призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку (на 0,13 га та 0,12 га, разом на 0,25 га). Тобто фактично відповідач двічі скористався правом безоплатної приватизації земельних ділянок, що заборонено законом. Тому позивачкою було подано ряд запитів до Королівської селищної ради та архівного відділу Виноградівської РДА щодо видачі копії двох рішень сесії Королівської селищної ради, на підставі яких було виготовлено державний акт серії І-ЗК №004812 про право власності ОСОБА_2 на землю. Також вона звернулася до відділу у Виноградівському районі Держгеокадастру щодо видачі копії технічної документації на земельну ділянку ОСОБА_2, де було б чіткіше видно межі між їх суміжними земельними ділянками.
Однак, як стало відомо, рішення 8 сесії 22 скликання Королівської селищної ради від 24 травня 1996 року про виділення ОСОБА_2 земельної ділянки та рішення 12 сесії 23 скликання Королівської селищної ради від 30 грудня 1999 року про виділення ОСОБА_2 земельної ділянки взагалі не існують, їх немає ані в архівному відділі, ані в селищній раді, ані у відділі Держгеокадастру.
Також, внаслідок її звернення Управлінням контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства та складено відповідний акт від 30 листопада 2018 року № 844-ДК/775/АП/09/01/-18, яким встановлені наступні обставини: технічна документація із землеустрою, на підставі якої складено спірний державний акт - відсутня; рішення Королівської селищної ради від 24 травня 1996 року та 30 грудня 1999 року відсутні; загальна площа належних ОСОБА_2 земельних ділянок - 0,2500 га значно перевищує законодавчо допустиму норму розміру таких ділянок; на бланку спірного державного акту наявне виправлення проміру між поворотними точками межових знаків.
Таким чином перевіркою встановлено, що має місце порушення земельного законодавства, оскільки право власності на дві земельні ділянки по спірному державному акту ОСОБА_2 не набув на підставі закону.
Позивачка вважає, що спірний державний акт про право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки виданий йому незаконно і такий підлягає визнанню недійсним, оскільки сам факт відсутності рішення 8 сесії 22 скликання Королівської селищної ради від 24 травня 1996 року про виділення ОСОБА_2 земельної ділянки та рішення 12 сесії 23 скликання Королівської селищної ради від 30 грудня 1999 року про виділення ОСОБА_2 земельних ділянок свідчить про те, що останній не набув права власності на спірні земельні ділянки, а державний акт є недійсним.
Враховуючи викладене, позивачка просила суд визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЗК № 004812, виданий 07 вересня 2000 року Королівською селищною радою на ім`я ОСОБА_2, на земельну ділянку, площею 0,130 га, та земельну ділянку, площею 0,120 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 556, та скасувати його державну реєстрацію.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Виноградівського районного суду від 20 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості. Суд зазначив, що належних та допустимих доказів того, що рішення 8 сесії 22 скликання Королівської селищної ради від 24 травня 1996 року про виділення ОСОБА_2 земельної ділянки та рішення 12 сесії 23 скликання Королівської селищної ради від 30 грудня 1999 року про виділення ОСОБА_2 земельних ділянок вказаним органом місцевого самоврядування не виносилися, матеріали справи не містять.
Крім того, суд погодився з доводами відповідача про пропуск позивачкою строку позовної давності.
Не погодившись таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Виноградівського районного суду від 20 лютого 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, вважає, що рішення місцевого суду відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
26 липня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Нечаєва В. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргоюна рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 20 лютого 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2021 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
01 вересня 2021 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд касаційну скаргу позивачки залишити без задоволення, судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
01 вересня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що ОСОБА_1 на підставі виданого 04 травня 2018 року приватним нотаріусом Стойка С. М. свідоцтва про право на спадщину за заповітом є власницею житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 .
Також ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки, площею 0,1179 га, з кадастровим номером 2121255600:03:004:0090, розташованої за вказаною адресою, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 листопада 2018 року, індексний номер 145130255. Дата державної реєстрації - 07 листопада 2018 року, підстава виникнення права власності - рішення Королівської селищної ради, серія та номер: 496, видане 10 жовтня 2018 року; витяг з Державного земельного кадастру, серія та номер: НВ-2102834762018, виданий 14 серпня 2018 року.
Згідно державного акту на право приватної власності на землю серії I-ЗК № 004812, виданого 07 вересня 2000 року Королівською селищною радою Виноградівського району Закарпатській області, ОСОБА_2 є власником двох земельних ділянок, загальною площею 0,2500 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку. Одна із земельних ділянок, площею 0,1300 га, передана у приватну власність ОСОБА_2 на підставі рішення 8 сесії 22 скликання Королівської селищної ради від 24 травня 1996 року та розташована на території АДРЕСА_2 . Інша земельна ділянка, площею 0,1200 га, розташована по АДРЕСА_3, передана у приватну власність ОСОБА_2 на підставі рішення 12 сесії 23 скликання Королівської селищної ради від 30 грудня 1999 року.
Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 556 від 07 вересня 2000 року.
Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 30 листопада 2018 року № 844-ДК/775/АП/09/01/-18, складеного Управлінням контролю за використанням та охороною земель головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, технічна документація із землеустрою, на підставі якої складено державний акт про право приватної власності на землю серії І-ЗК № 004812 - відсутня. Рішення Королівської селищної ради 8 сесії 22 скликання від 24 травня 1996 року та 12 сесії 23 скликання від 30 грудня 1999 року також відсутні.
Також вказаною перевіркою встановлено, що зазначена в державному акті про право приватної власності на землю серії І-ЗК № 004812 загальна площа земельних ділянок - 0,2500 га значно перевищує допустиму норму розміру ділянок, які можуть бути безоплатно передані у власність громадянам за рішенням органу місцевого самоврядування для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селищах міського типу - 0,1500 га.
Окрім того, перевіркою встановлено, що на бланку державного акту наявне виправлення проміру між поворотними точками межових знаків, із завірянням про дійсність цього виправлення, що суперечить приписам пункту 2.9 діючої на той час Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі", затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України від 04 червня 1999 року № 354/3647.
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2014 року у цивільній справі № 299/2687/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, позов ОСОБА_2 задоволено частково, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні належної ОСОБА_2 земельною ділянкою шляхом перенесення огорожі із встановленням її на місці межі, згідно державного акту про право приватної власності на землю серії І-ЗК № 004812.
Вказане рішення суду залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 09 листопада 2015 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення судів першої та касаційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання провести реєстрацію спадкового майна та видати свідоцтво на спадкове майно в касаційному порядку не оскаржуються, а тому у вказаній частині вимог не є предметом касаційного перегляду.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають не у повному обсязі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Такими засадами судочинства, зокрема, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Предметом спору у цій справі є визнання державного акту про право приватної власності на землю недійсним.
У відповідності до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно статті 6 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII, чинного на час видачі ОСОБА_2 оспорюваного акта на право власності на землю (далі - ЗК України № 561-XII), громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського господарства); ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва, дачного і гаражного будівництва.
Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно.
Безоплатно земельні ділянки передаються у власність громадян, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства та для будівництва і обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розмірі, визначеного статтею 67 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 9 ЗК України № 561-XII до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить зокрема передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.
Статтею 17 ЗК України № 561-XII визначено, що передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.
Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність. Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу; - ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу; - будівництву та обслуговування жилого будинку і будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.
Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України № 561-XII сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.
Статтею 67 ЗК України № 561-XII визначено, що громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач. Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара.
Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (стаття 22 ЗК України № 561-XII).
Стаття 23 ЗК України № 561-XII встановлює, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Державний контроль за використанням і охороною земель здійснюється Радами народних депутатів, а також Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами. Порядок здійснення державного контролю за використанням і охороною земель встановлюється законодавством України (стаття 94 ЗК України № 561-XII).
Разом із тим, статтею 187 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 із цим позовом до суду (далі - ЗК України № 2768-III), встановлено, що контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.
Статтею 188 ЗК України № 2768-III визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Порядок здійснення державного контролю за використанням і охороною земель встановлюється законом.
Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами (стаття 188 ЗК України № 2768-III).
Основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель визначено Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".
Статтею 6 вказаного Закону встановлено, що здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
У відповідності до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, таким органом є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).
Підпунктом 1 пункту "б" частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Відповідно до статті 152 ЗК України № 2768-IIIдержава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України № 2768-III).
Разом з тим, при розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.
Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Згідно частини п`ятої статті 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких гуртуються позовні вимоги.
У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Встановлено, що до суду з позовом про визнання державного акту про право приватної власності на землю серії І-ЗК № 004812, виданого 07 вересня 2000 року Королівською селищною радою на ім`я ОСОБА_2, звернулася фізична особа ОСОБА_1 .
При цьому, як на підставу своїх позовних вимог, позивачка посилалась на відсутність технічної документації із землеустрою та рішень Королівської селищної ради від 24 травня 1996 року та 30 грудня 1999 року, на підставі яких складено та видано спірний державний акт. Крім того, ОСОБА_1 у позові повідомила, що загальна площа належних ОСОБА_2 земельних ділянок - 0,2500 га значно перевищує законодавчо допустиму норму розміру таких ділянок, а на бланку спірного державного акту наявне виправлення проміру між поворотними точками межових знаків.
Встановлено, що аналогічні порушення встановлені актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 30 листопада 2018 року № 844-ДК/775/АП/09/01/-18, складеним Управлінням контролю за використанням та охороною земель головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області.
Але з відповідним позовом до суду ані Держгеокадастр, ані орган місцевого самоврядування у порядку здійснення державного та самоврядного контролю за використанням і охороною земель не звернулися.
Разом із тим, встановлено, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки, площею 0,1179 га, з кадастровим номером 2121255600:03:004:0090, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, лише з 2018 року.
Жодних належних та допустимих доказів того, що вона або попередні власники домоволодіння за вказаною адресою були на відповідній правовій підставі власниками або користувачами земельної ділянки, суміжної з земельною ділянкою відповідача на час видачі Королівською селищною радою Виноградівського району Закарпатській області державного акту на право приватної власності на землю серії I-ЗК № 004812 - 07 вересня 2000 року, матеріали справи не містять.
Відповідно, порушення внаслідок видачі спірного державного акта земельних прав позивачки з боку відповідача (їх зменшення або зникнення, позбавлення можливості здійснити, реалізувати таке своє право повністю або частково) не доведено.
Разом із тим, на думку колегії суддів Верховного Суду, фізична особа у цьому разі не в змозі підмінювати собою відповідні державні органи та органи місцевого самоврядування, яким законом надані повноваження щодо контролю за використанням та охороною земель.
За таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_1 слід було відмовити через недоведення позивачем порушення її прав чи інтересів.
Таким чином, суди попередніх інстанцій зробили обгрунтований висновок про відмову у позові, але помилились щодо мотивів такої відмови.