Постанова
Іменем України
07 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 759/1933/20
провадження № 61-11175св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року у складі судді Сенька М. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" (далі - УДП "Укрінтеравтосервіс") про стягнення заборгованості заробітної плати, суми індексації заробітної плати, компенсації втрати частини доходу у зв`язку із його несвоєчасною виплатою, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи.
Позов обґрунтовувала тим, що 25 квітня 2016 року прийнята на роботу до УДП "Укрінтеравтосервіс" на посаду провідного юрисконсульта відділу претензійно-позовної роботи юридичного управління, про що генеральним директором підприємства видано наказ № 96-вк.
05 серпня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з роботи, за власним бажанням, внаслідок порушення власником або уповноваженим органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору, згідно з пунктом 3 статті 38 КЗпП України на підставі наказу генерального директора підприємства від 02 серпня 2020 року № 236-вк. На день звільнення УДП "Укрінтеравтосервіс" заборгувало ОСОБА_1 заробітну плату в сумі 177 886,93 грн.
Оскільки на письмову вимогу ОСОБА_1 провести повний розрахунок УДП "Укрінтеравтосервіс" належним чином не відреагувало, з урахуванням уточнених позовних вимог (а. с. 120), просила стягнути з УДП "Укрінтеравтосервіс" заборгованість по заробітній платі в сумі 177 886,93 грн, суму індексації заробітної плати, компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із його несвоєчасною виплатою в сумі 18 891,05 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи за 305 робочих днів в сумі 703 406,25 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 12 листопада 2020 року позов задовольнив частково.
Стягнув з УДП "Укрінтеравтосервіс" на користь ОСОБА_1 177 886,93 грн на погашення заборгованості по заробітній платі, 248,07 грн компенсації втрати частини доходу у зв`язку з його несвоєчасною виплатою, 740 306,25 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи (нараховані станом на 12 листопада 2020 року), а всього стягнув 918 441,25 грн з утриманням платежів обов`язкових до сплати в бюджет.
В задоволенні решти вимог позову відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що станом на 18 лютого 2020 року в УДП "Укрінтеравтосервіс" облікована заборгованість із заробітної плати, належної до виплати позивачу, в сумі 177 886,93 грн, в тому числі вихідна допомога в сумі 132 858,19 грн. Відповідачем фактично визнано порушення прав позивача на належну оплату праці. Доказів про те, що несвоєчасний розрахунок з позивачем відбувся не з вини відповідача, суду не надано.
Разом з тим, на підставі статті 117 КЗпП України, з відповідача підлягав стягненню на користь позивача середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення цього рішення. Відповідно до довідки від 25 лютого 2020 року № 1/03-04-229 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 2 306,25 грн. Період з дня звільнення позивача до дня проведення розрахунку, а саме: з 05 серпня 2019 року по 12 листопада 2020 року включає 321 робочих дні. Отже сума, що підлягала виплаті позивачу становить 740 306,25 грн.
Також, з відповідача на користь позивача підлягала стягненню компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в сумі 248,07 грн.
В іншій частині позовних вимог суд вважав за необхідне відмовити, оскільки факти (доводи) на яких вони засновані не знайшли свого підтвердження.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи (нараховані станом на 12 листопада 2020 року) у розмірі 740 306,25 грн, УДП "Укрінтеравтосервіс" подало апеляційну скаргу.
Київський апеляційний суд постановою від 01 червня 2021 року апеляційну скаргу УДП "Укрінтеравтосервіс" залишив без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18), суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, та дійшов законного та обґрунтованого висновку про недоведеність підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Доказів про те, що УДП "Укрінтеравтосервіс" погасило заборгованість по заробітній платі перед позивачем чи намагалось своєчасно виплатити належні до сплати суми, матеріали справи не містять.
Колегія суддів вважала, що роботодавцем не було виплачено працівнику при звільненні заробітну плату у розмірі 177 886,93 грн, що не може вважатися незначним розміром для такого працівника.
Доказів на підтвердження того, що несвоєчасний розрахунок з позивачем відбувся не з вини відповідача, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано.
Матеріали справи містять 7 клопотань відповідача про відкладення розгляду справи, а саме: від 26 лютого 2020 року, 02 квітня 2020 року, 11 червня 2020 року, 12 червня 2020 року, 20 жовтня 2020 року, 11 листопада 2020 року, 13 листопада 2020 року. Отже, відкладення розгляду справи за клопотаннями відповідача фактично сприяло збільшенню середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні позивача, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, обчислюється по день ухвалення рішення у такій справі.
Доводи апеляційної скарги про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 740 306,25 грн визначений судом першої інстанції є несправедливим щодо підприємства, оскільки майновий тягар таких виплат унеможливлює виконання інших зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, сплати податків, зборів, обов`язкових платежів та такий тягар є невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним, УДП "Укрінтеравтосервіс" документально не підтверджено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, УДП "Укрінтеравтосервіс" посилаючись неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення в частині стягнення з УДП "Укрінтеравтосервіс" на користь ОСОБА_1 740 306,25 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи (нараховані станом на 12 листопада 2020 року) та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку співмірний з розміром та структурою заборгованості.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 13 липня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, зупинив виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження УДП "Укрінтеравтосервіс"зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 569/7584/18 (провадження № 61-3961св19), від 21 вересня 2020 року у справі № 225/5266/18 (провадження № 61-7884св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивувало тим, що суд апеляційної інстанції не повинен був вимагати від відповідача доказів співмірності, а самостійно взяти до уваги та оцінити такі обставини, як розмір та структуру недоплаченої (невиплаченої) суми та істотність цієї частки у порівнянні із середнім заробітком працівника, і виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності мав право та можливість зменшити розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України. При цьому, апеляційним судом не враховано те, що з відповідача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку, розмір якого в 4 рази більший за розмір загальної суми заборгованості та в 16 разів - за розмір самої заборгованості по заробітній платі.
Крім того, відповідачем не здійснено повний розрахунок зі звільненими працівниками у зв`язку з економічним та фінансовим становищем УДП "Укрінтеравтосервіс".
З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку з розміром заборгованості саме по заробітній платі, заявник вважає, що суд повинен визначити розмір відповідальності відповідача у значно меншому розмірі.
Відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Посилалась на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначала, що критерії оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням встановлених у ній обставин.
ОСОБА_1 неодноразово зверталась до відповідача з вимогою виплатити належні їй суми при звільненні, без стягнення середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні чи інших сум відшкодування, маючи намір отримати лише належні їй суми. Однак, після численних звернень до відповідача, вона звернулась до суду для відновлення її порушених прав, передбачених статтею 43 Конституції України, статтею 21 Закону України "Про оплату праці".
Разом з тим, ОСОБА_1 зазначає, що в період з 27 квітня 2019 року по 05 травня 2019 року вона перебувала на лікарняному після проведення операції по видаленню пухлин головного мозку. Після проведення повторного операційного втручання, маючи 3 групу інвалідності, була змушена звільнитись з роботи, оскільки відповідач порушував законодавство про працю в частині несвоєчасної сплати заробітної плати, допускаючи постійні затримки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 25 квітня 2016 року ОСОБА_1 прийнята на роботу до УДП "Укрінтеравтосервіс" на посаду провідного юрисконсульта відділу претензійно-позовної роботи юридичного управління, про що генеральним директором підприємства видано наказ № 96-вк.
05 серпня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з роботи, за власним бажанням, внаслідок порушення власником або уповноваженим органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору, згідно з пунктом 3 статті 38 КЗпП України на підставі наказу генерального директора підприємства від 02 серпня 2019 року № 236-вк.
На день звільнення УДП "Укрінтеравтосервіс" заборгувало ОСОБА_1 заробітну плату в сумі 177 886,93 грн.
На письмову вимогу ОСОБА_1 провести повний розрахунок УДП "Укрінтеравтосервіс" не відреагували.
Після звернення адвоката позивача з адвокатським запитом від 27 грудня 2019 року роботодавцем надана відповідь від 10 січня 2020 року про продовження розгляду адвокатського запиту у зв`язку із виходом із ладу системи автоматизації бухгалтерського обліку та нарахування і обліку заробітної плати на базі "1С:Підприємство".
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 569/7584/18 (провадження № 61-3961св19), від 21 вересня 2020 року у справі № 225/5266/18 (провадження № 61-7884св19) у подібних правовідносинах).
Оскільки УДП "Укрінтеравтосервіс" оскаржує судові рішення в частині стягнення з УДП "Укрінтеравтосервіс" на користь ОСОБА_1 740 306,25 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи (нараховані станом на 12 листопада 2020 року), тому Верховний Суд в іншій частині оскаржені судові рішення не переглядає.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що станом на 18 лютого 2020 року в УДП "Укрінтеравтосервіс" облікована заборгованість із заробітної плати, належної до виплати позивачу, в сумі 177 886,93 грн, в тому числі вихідна допомога в сумі 132 858,19 грн. Відповідачем фактично визнано порушення прав позивача на належну оплату праці. Доказів про те, що несвоєчасний розрахунок з позивачем відбувся не з вини відповідача, суду не надано.
Разом з тим, на підставі статті 117 КЗпП України, враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18), з відповідача підлягав стягненню на користь позивача середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення. Відповідно до довідки від 25 лютого 2020 року № 1/03-04-229 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 2 306,25 грн. Період з дня звільнення позивача до дня проведення розрахунку, а саме: з 05 серпня 2019 року по 12 листопада 2020 року включає 321 робочих дні. Отже сума, що підлягала виплаті позивачу становить 740 306,25 грн.
Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій враховуючи наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 18 лютого 2020 року в УДП "Укрінтеравтосервіс" облікована заборгованість із заробітної плати, належної до виплати позивачу, в сумі 177 886,93 грн, в тому числі вихідна допомога в сумі 132 858,19 грн.
Оскільки у день звільнення відповідач не провів належну виплату позивачу заробітної плати при звільненні суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою-п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 569/7584/18 (провадження № 61-3961св19), від 21 вересня 2020 року у справі № 225/5266/18 (провадження № 61-7884св19).
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Згідно з частиною першою статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Критерії оцінки розумності, справедливості та пропорційності сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Суди попередніх інстанцій встановили, що розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати становить 177 886,93 грн, яка утворилась саме з вини відповідача. Позивач звільнився 05 серпня 2019 року та одразу у серпні 2019 року звернулась із письмовою вимогою до УДП "Укрінтеравтосервіс" провести повний розрахунок, на яку відповідач не відреагував. Лише після звернення адвоката позивача з адвокатським запитом від 27 грудня 2019 року роботодавцем надана відповідь від 10 січня 2020 року про продовження розгляду адвокатського запиту у зв`язку із виходом із ладу системи автоматизації бухгалтерського обліку та нарахування і обліку заробітної плати на базі "1С:Підприємство".
Отже, вказані обставини свідчать про своєчасне звернення ОСОБА_1 до роботодавця з метою врегулювання питання із погашення заборгованості по виплати заробітної плати.
Частиною першою статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, розгляд справи відбувався на протязі з січня по листопад 2020 року, оскільки відповідач звертався 7 раз з клопотаннями про відкладення розгляду справи, а саме: від 26 лютого 2020 року, 02 квітня 2020 року, 11 червня 2020 року, 12 червня 2020 року, 20 жовтня 2020 року, 11 листопада 2020 року, 13 листопада 2020 року.
Так, доводи касаційної скарги щодо неспівмірності заявленої до стягнення суми середнього заробітку за час розрахунку при звільненні з розміром заборгованості саме по заробітній платі є необґрунтованими, оскільки відкладення розгляду справи за клопотаннями відповідача фактично сприяло збільшенню середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні позивача, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, обчислюється по день ухвалення рішення у такій справі.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховуючи критерії Великої Палати Верховного Суду сформульовані у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у контексті обставин цієї справи, з огляду на характер заборгованості, правильно вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належної при звільненні позивача виплати заробітної плати у сумі 740 306,25 грн (за період з моменту звільнення до ухвалення судового рішення - 321 робочий день). Крім того, матеріали справи не містять доказів про те, що УДП "Укрінтеравтосервіс" погасило заборгованість по заробітній платі перед позивачем чи намагалось своєчасно виплатити належні до сплати суми.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком апеляційної інстанції про те, що роботодавцем не було виплачено працівнику при звільненні заробітну плату у розмірі 177 886,93 грн, що не може вважатися незначним розміром для такого працівника.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідачем не здійснено повний розрахунок зі звільненими працівниками у зв`язку з економічним та фінансовим становищем УДП "Укрінтеравтосервіс" не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не є підставою для невиплати працівникові його заробітної плати.
Висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 569/7584/18 (провадження № 61-3961св19), від 21 вересня 2020 року у справі № 225/5266/18 (провадження № 61-7884св19) не суперечать висновкам, викладеним в оскаржених судових рішеннях. Крім того, апеляційний суд, врахувавши правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), дійшов правильного висновку про відсутність підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час розрахунку при звільненні.
Отже, доводи касаційної скарги щодо неврахування судами висновків викладених Верховним Судом є помилковими.
Верховний Суд звертає увагу, що здійснення оцінки розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в розумінні статті 400 ЦПК України, є виходом за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскільки в такому випадку буде встановлюватися або (та) вважатися доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішуватися питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що прямо заборонено частиною першою статті 400 ЦПК України.
Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права. При цьому, питання щодо подібних правовідносин вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи.
Отже, судами попередніх інстанцій, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовані вищезазначені норми КЗпП України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.