Постанова
Іменем України
17 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 365/388/20
провадження № 61-15219св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Швеця Віталія Юрійовича на рішення Згурівського районного суду Київської області від 14 січня 2021 року у складі судді Хижного Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у вересні 2020 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 1 737 984,88 грн, з яких: основний борг у розмірі 57 000 доларів США, що еквівалентно 1 599 420,00 грн; 3 % річних у розмірі 138 564,88 грн на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Зазначений позов мотивований тим, що у період з 17 вересня до 17 грудня 2017 року він зі свого карткового рахунку помилково перерахував на картковий рахунок відповідача грошові кошти в загальному розмірі 57 000 доларів США наступними грошовими переказами: 17 вересня 2017 року - 7 000 доларів США, 22 жовтня 2017 року - 7 000 доларів США, 30 жовтня 2017 року - 38 000 доларів США, 17 грудня 2017 року - 5 000 доларів США.
Вказував, що станом на дату звернення до суду, за курсом Національного банку України, 57 000 доларів США становить 1 599 420,00 грн.
Перераховані ним кошти не були подарунком чи фінансовою допомогою, між ними немає ділових стосунків чи інших зобов`язань. ОСОБА_2 не зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, тому дані кошти не могли бути перераховані йому як оплата за послуги чи товари.
Посилаючись на те, що відповідач набув грошові кошти без достатніх на те правових підстав, а йому такі кошти повернуті не були, просив задовольнити позов.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Згурівський районний суд Київської області рішенням від 14 січня 2021 року позов задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 737 984,88 грн, з яких основний борг в розмірі 57 000 доларів США, що еквівалентно 1 599 420 грн, та 3 % річних у розмірі 138 564,88 грн.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір 10 510 грн.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що перераховані кошти є безпідставно набутим майном, тому відповідач зобов`язаний повернути ці кошти позивачу.
Відповідачем порушено грошове зобов`язання, тому на підставі статті 625 ЦК України на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних за весь період прострочення.
Київський апеляційний суд постановою від 04 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану представником Штельмашенко О. А., залишив без задоволення, а рішення Згурівського районного суду Київської області від 14 січня 2021 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом першої інстанції правильно застосовані.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Швеця В. Ю. у вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Згурівського районного суду Київської області від 14 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 522/10169/14-ц (провадження № 61-8137св19), згідно з яким посилання позивача на помилковість переведення відповідачу суми грошових коштів, покладає на нього обов`язок доведення наявності обставин помилкового перерахування коштів.
Не було враховано, що позивач поза розумним сумнівом не міг не знати про перерахунок коштів саме відповідачу. Обставини помилкового перерахування коштів не довів.
Також поза увагою апеляційного суду залишилися висновки, висловлені у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 475/897/19 (провадження № 61-12629св20), щодо дій позивача, які виявилися у неодноразовому перерахуванню коштів на рахунок відповідача, правовідносини позивача та відповідача вказують на добровільність таких дій та їх цілеспрямований характер.
Позивач та відповідач знайомі між собою. Відповідач є братом дружини позивача, тому перерахунки здійснювалися не помилково, а свідомо та виключно в силу відносин, які склалися між сторонами для їх подальшого використання грошових коштів дружиною позивача.
Касаційна скарга не містить доводів щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Решетова В. В. у грудні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що посилання на постанову Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 475/897/19 є помилковим, оскільки правовідносини не є подібними із справою, яка є предметом касаційного перегляду.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зазначено, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Заявником повністю виконані оскаржувані судові рішення 27 серпня 2021 року, він намагається повторного перегляду обставин цієї справи наводячи нові аргументи, які ним не зазначалися в суді першої інстанції, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги не містять обґрунтувань щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 30 вересня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Згурівського районного суду Київської області.
Справа № 365/388/20 надійшла до Верховного Суду 12 жовтня 2021 року.
Верховний Суд ухвалою від 18 січня 2022 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Решетова В. В. про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу задовольнив частково. Продовжив представнику ОСОБА_1 - адвокату Решетова В. В. строк на подання відзиву на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до виписок, наданих HSBC банку (ABU DYFDI UNITED ARAB EMIRATES) від 28 вересня 2017 року, 29 жовтня 2017 року, 29 листопада 2017 року, 28 грудня 2017 року ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_2 було перераховано переказами грошові кошти, а саме: 17 вересня 2017 року - 7 000 доларів США, 22 жовтня 2017 року - 7 000 доларів США, 30 жовтня 2017 року - 38 000 доларів США, 17 грудня 2017 року - 5000 доларів США.
Довідкою АТ "УкрСиббанк" № 57-4/11/34 від 25 червня 2021 року, наданою на виконання вимог ухвали Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, підтверджується, що власником банківського рахунку № НОМЕР_1 (валюта USD) є ОСОБА_2 .
Також із додатку № 1 до вказаної довідки судами встановлено, що на вказаний банківський рахунок від позивача у справі за період з 18 вересня 2017 року до 26 лютого 2018 року надійшло 59 000 доларів США.
Аналогічні обставини підтверджуються і довідкою АТ "УкрСиббанк" № 01-04-06/141 від 01 липня 2021 року, наданою представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Штельмашенко О. А.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України договір вважається укладеним у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.
Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норма глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.
Враховуючи викладене суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі наявних у справі доказів дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень про кондикційні зобов`язання.
Крім того, у силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Встановивши те, що відповідач набув без достатньої правової підстави грошові кошти, які належали позивачу, та не повернув їх, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України.
Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 759/1206/17 (провадження № 61-40св19) та від 19 січня 2022 року у справі № 202/2965/21 (провадження № 61-6021св21).
Доводи касаційної скарги про вирішення спору без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 522/10169/14-ц (провадження № 61-8137св19) та від 18 серпня 2021 року у справі № 475/897/19 (провадження № 61-12629св20), не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Висновки у справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.
Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.