Постанова
Іменем України
10 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 693/180/20
провадження № 61-7752св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2021 року у складі судді Шимчика Р. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Бондаренка С. І., Фетісової Т. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору про право користування земельною ділянкою (договір емфітевзису) недійсним та скасування його державної реєстрації.
Позов мотивований тим, що він на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЧР № 042001 від 21 січня 2003 року є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,5199 га, що знаходиться на території Безпечнівської сільської ради Жашківського району Черкаської області.
16 грудня 2013 року ОСОБА_3, житель смт. Маньківка Маньківського району Черкаської області, в м. Жашків звернувся до нього з пропозицією щодо оренди його земельної ділянки та надав позивачу проект договору про оренду землі строком на 6 років, вказавши, що він діє в інтересах ОСОБА_4, жителя с. Дзензелівка Маньківського району Черкаської області, який в свою чергу діє в інтересах свого сина, в даному випадку відповідача ОСОБА_2, жителя м. Київ, та зазначив, що державна реєстрація договору оренди буде здійснена негайно після його підписання. Також повідомив, що орендар може наперед заплатити позивачу орендну плату за весь період у розмірі 45 000 грн за весь строк оренди землі, вказаний в Договорі.
Позивач уважно прочитав наданий йому ОСОБА_3 текст договору та погодився з істотними умовами та зазначеною пропозицією, після чого ОСОБА_5 забрав договір оренди та зайшов до державного реєстратора, а через деякий час вийшов і знову надав позивачу вищевказаний договір оренди для підпису, що позивач і зробив, не перечитуючи його заново.
При підписанні позивачем зазначеного договору були відсутні і ОСОБА_4 і його син ОСОБА_2, тому позивачу невідомо, хто підписував оспорюваний договір та Акт прийому-передачі землі замість відповідача та хто здійснював державну реєстрацію зазначеного Договору.
Після отримання одного з екземплярів вже підписаного сторонами в той же день 16 грудня 2013 року Договору та зазначеної грошової суми орендної плати в розмірі 45 000 грн за весь період оренди землі, тобто за 6 років, позивач вказаний договір поклав вдома і більше не перечитував.
ОСОБА_1 розумів, що за кожен рік оренди землі орендар надав йому фактично по 7 500 грн, що його влаштовувало, оскільки він у той час мав проблеми зі здоров`ям та проходив довготривале лікування, яке потребувало значних коштів.
Після закінчення шестирічного строку дії договору оренди, позивач приймаючи до уваги те, що орендар ні з якими пропозиціями щодо продовження строку дії договору оренди землі або про укладання нового договору оренди землі, до нього не звертався, вирішив укласти договір оренди своєї землі з іншим орендарем.
Проте прочитавши підписаний ним 16 грудня 2013 року, як він вважав Договір оренди землі, позивач виявив, що в дійсності це не договір оренди землі, а договір про встановлення емфітевзису, і строк його дії не 6 років, а 49 років, що для нього було повною несподіванкою.
Позивач вважає, що його було фактично ошукано і договір підписаний ним внаслідок обману, оскільки він ніколи не мав наміру на такий довгий строк укладати будь-який договір про передачу своєї земельної ділянки в оренду і ніколи б не підписав зазначений договір строком на 49 років, отримавши за це лише 45 000 грн.
Відповідачем грубо порушено його право на володіння, користування та розпорядження майном, він фактично з 16 грудня 2013 року і до цього часу без будь-яких законних підстав користується належною йому на праві власності земельною ділянкою, оскільки він особисто не підписував укладений між ними 16 грудня 2013 року договір емфітевзису та акт прийому-передачі вищевказаної земельної ділянки.
Незважаючи на вказані фактичні обставини справи, оспорюваний договір про встановлення емфітевзису на земельну ділянку загальною площею 3,5199 га, кадастровий номер 7120981000:02:001:0462, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Беспечнівської сільської ради Жашківського району Черкаської області, яка належить на праві власності позивачу ОСОБА_1, належним чином зареєстрований та набув чинності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 14802584 від 17 грудня 2013 року.
Крім того, договір емфітевзису повинен був укладатись на невизначений строк, при якому позивач мав би право розірвати договір в односторонньому порядку. Також зазначає, що в договорі емфітевзису не встановлений мінімальний строк цього договору, а лише максимальний. Вказані обставини свідчать про порушення істотних умов договору.
На підставі викладеного, просив суд:
визнати договір про право користування земельною ділянкою, загальною площею 3,5199 га, кадастровий номер 7120981000:02:001:0462, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Беспечнівської сільської ради Жашківського району, Черкаської області (договір емфітевзису), укладений 16 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який зареєстрований 17 грудня 2013 року державним реєстратором Сліпачук Т. С. у реєстраційній службі Жашківського районного управління юстиції Черкаської області, індексний номер витягу 14802584 від 17 грудня 2013 року, недійсним, скасувавши його державну реєстрацію.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2021 року, яке залишене без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що позивач свідомо, в силу своєї байдужості, підписав запропонований йому договір про встановлення емфітевзису, при цьому не перечитавши його зміст заново і не обумовивши з відповідачем зміну істотних умов. Тому договір, укладений між сторонами 16 грудня 2013 року про встановлення емфітевзису, є правомірним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не врахували доводів відповідача, ніяким чином їх не обґрунтували. Позивачу ніхто не пропонував укласти саме договір встановлення емфітевзису на свою земельну ділянку, ніхто не обговорював з ним істотних умов договору емфітевзису та його змісту, він з вказаним договором не ознайомлювався та його підписав внаслідок введення його в оману, істотних або будь-яких інших умов договору встановлення емфітевзису на свою земельну ділянку з емфітентом, відповідачем ОСОБА_2 він не обговорював та навіть його ніколи не бачив, а тому вказаний в позовні заяві договір про встановлення емфітевзису відносно зазначеної земельної ділянки від 16 грудня 2013 року, підписаний неналежною та не уповноваженою особою, тобто не відповідачем, є не дійсним.
Позивач обґрунтовано вважає, що ніяких правочинів, зокрема укладення вказаного договору про встановлення емфітевзису відносно зазначеної земельної ділянки від 16 грудня 2013 року з відповідачем ОСОБА_2 не вчиняв, вважаючи що підписує договір оренди землі строком на 6 років, а не договір про встановлення емфітевзису на свою земельну ділянку строком на 49 років.
Отже, суди допустили неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, зазначили недоведеність обставин, що мають значення для справи, тоді як вони доведені.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
У червні 2021 року матеріали цивільної справи № 693/180/20 надійшли до Верховного Суду та 14 червня 2021 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частина друга стаття 389 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 18 травня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 479/1049/16-ц, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.