Постанова
Іменем України
14 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 185/7316/20
провадження № 61-19653св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: Друга Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2021 року
у складі судді Болдирєвої У. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М.,
Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - Друга Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_4, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позовна заява мотивована тим, що 18 лютого 2020 року він звернувся
з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_1, але направив цю заяву через Виконавчий комітет Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області за місцем свого проживання.
28 лютого 2020 року позивач звернувся особисто до Другої Павлоградської державної нотаріальної контори і вважав себе таким, що прийняв спадщину, однак йому не пояснили, що він повинен був передати до нотаріальної контори заяву, складену у Виконавчому комітеті Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.
10 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контри для отримання свідоцтва про право на спадщину, однак отримав відмову
у вчиненні нотаріальної дії, при цьому нотаріус повідомив його про те, що він не подавав заяву про прийняття спадщини.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання ним заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, померлої
ІНФОРМАЦІЯ_1, - два місяці, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили.
Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю підстав для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позивач вчасно звернувся із заявою про прийняття спадщини до посадової особи органу місцевого самоврядування, уповноваженої на вчинення нотаріальних дій, вважаючи, що ним вчинено всі необхідні дії для прийняття спадщини в установлений законом строк. Отже, незначний пропуск строку для прийняття спадщини є підставою для визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада
2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що враховуючи обставини справи, наявність заповіту на користь позивача як спадкоємця майна,
а також наведені позивачем причини, які є об`єктивними та істотними труднощами, суд першої інстанції відповідно до положень частини третьої статті 1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що наявні правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року, ОСОБА_2
просить скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року у справі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог,посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постановах від 29 вересня 2021 року
у справі № 162/725/18 (провадження № 61-9659св21) та від 11 грудня
2019 року у справі № 323/3359/17 (провадження № 61-15028св19).
Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що секретар Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Ставицька В. С., у передбаченому законодавством порядку, була уповноважена на вчинення нотаріальних дій, зокрема, прийняття заяви про прийняття спадщини і відкриття спадкової справи.
Судом не з`ясовано питання, чи наявні в протоколах засідань сесій та Виконавчого комітету вказаної сільської ради за 2015-2020 роки відомості про покладення на посадових осіб ради обов`язків посвідчувати
нотаріальні дії, у разі відсутності секретаря Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області посадових обов`язків,
а саме приймати заяву про прийняття спадщини і відкривати спадкову справу.
Залишено поза увагою, що у позивача ОСОБА_1 відсутні жодні поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини, які були б пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для нього на вчинення цих дій. Він мав можливість звернутися у встановлений законодавством строк із заявою про прийняття спадщини, однак цієї можливості не використав.
Позивач мав змогу подати заяву про прийняття спадщини до Другої Павлоградської державної нотаріальної контори, однак свідомо цього не зробив без поважних причин. Оскільки він особисто звертався до Другої Павлоградської державної нотаріальної контори, він був проінформований нотаріусом про відкриття спадкової справи за заявою сестри позивача.
Крім того, в судовому засіданні в місцевому суді позивач підтвердив, що він звернувся протягом шести місяців з моменту смерті спадкодавця до Другої Павлоградської нотаріальної контори, але заяву не подав.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2 01 грудня
2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Межиріч Павлоградського району Дніпропетровської області.
28 лютого 2020 року Другою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області була заведена спадкова справа
№ 54/2020 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .
З матеріалів спадкової справи встановлено, що після померлої
ОСОБА_5 прийняли спадщину спадкоємець за заповітом ОСОБА_4 та спадкоємець за законом ОСОБА_2 .
Позивач ОСОБА_1 є одночасно спадкоємцем за заповітом,
а також спадкоємцем за правом представлення, оскільки його мати ОСОБА_6, яка була дочкою ОСОБА_5, померла
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_1, місце проживання якого зареєстроване у селі Межиріч Павлоградського району, 18 лютого 2020 року звернувся до Виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, де секретарем указаного Виконавчого комітету була складена від його імені заява про прийняття спадщини.
Згідно з текстом цієї заяви ОСОБА_1 повідомив, що він приймає
у встановлений законом строк спадщину за заповітом після померлої
ІНФОРМАЦІЯ_1 бабусі ОСОБА_5 . Також заява містить
підтвердження того, що заявнику секретарем виконавчого комітету роз`яснено право на відкликання поданої заяви, вимоги законодавства
щодо оподаткування об`єктів спадщини, ознайомлено зі змістом
статей 1241, 1258, 1268-1282 ЦК України.
Заява підписана особисто позивачем, секретарем Виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області засвідчено справжність підпису ОСОБА_1 .
Постановою державного нотаріуса від 10 вересня 2020 року
ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої
ОСОБА_5 у зв`язку з пропущенням строку подання заяви про прийняття спадщини.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення
від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців,
який починається з часу відкриття спадщини (частина перша
статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого
статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина перша та друга статті 1272 ЦК України).
Частиною третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви;
2) ці обставини визнані судом поважними.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
У справі, яка переглядається, спадкодавець ОСОБА_5 померла
ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Межиріч Павлоградського району Дніпропетровської області.
За правилом статті 1 Закону України "Про нотаріат" до системи нотаріату України входять посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють визначене законодавством коло нотаріальних дій у населених пунктах, де немає нотаріусів.
Предметна компетенція органів місцевого самоврядування на вчинення нотаріальних дій визначена Законом України "Про нотаріат".
Підпунктом 5 пункту "б" частини першої статті 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання.
Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок) визначено порядок посвідчення заповіту.
Так, у пункті 1.2. розділу I цього Порядку зазначено, що нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.
За правилами пункту 2.1 розділу ІV Порядку, спадкова справа заводиться посадовою особою органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми), що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, осіб, вказаних у заповіті, заінтересованих
в охороні цього майна, або вимоги кредиторів.
Заявою, що свідчить про волевиявлення, є зокрема заява про прийняття спадщини.
Позивач ОСОБА_1 є одночасно спадкоємцем за заповітом,
а також спадкоємцем за правом представлення. 18 лютого 2020 року
ОСОБА_1, місце проживання якого зареєстроване у селі Межиріч Павлоградського району Дніпропетровської області, звернувся до Виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, де секретарем указаного Виконавчого комітету була складена від його імені заява про прийняття спадщини. Дана заява підписана особисто позивачем, справжність підпису ОСОБА_1 засвідчено секретарем Виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.
Спадкова справа № 54/2020 щодо майна померлої
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 була заведена 28 лютого 2020 року Другою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області на підставі заяви ОСОБА_4 .
Відповідно до статті 63 Закону України "Про нотаріат" нотаріус або
в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відомо. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення.
Відповідно до пунктів 2.2 та 3.2 глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту.
Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.
Необхідність нотаріусом вчинити дії для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, здійснити виклик спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постановах: від 12 вересня 2018 року у справі № 484/3221/17 (провадження
№ 61-22510св18); від 10 січня 2019 року у справі № 263/1221/17 (провадження № 61-18261св18); від 25 березня 2020 року у справі
№ 642/2539/18-ц (провадження № 61-5609св19) та інших.
У матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивача було повідомлено про відкриття спадщини щодо майна померлої
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на підставі заяви ОСОБА_4 про прийняття спадщини за заповітом, що була заведена 28 лютого 2020 року Другою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із конкретних обставин справи: наявності заповіту на користь позивача як спадкоємця майна; недотримання нотаріусом вимог законодавства. Наведені позивачем причини суд визнав об`єктивними та істотними труднощами, оскільки досліджені судом документи свідчать про те, що позивач вчасно звернувся із заявою про прийняття спадщини до посадової особи органу місцевого самоврядування, уповноваженої на вчинення нотаріальних дій, вважаючи, що ним вчинено всі необхідні дії для прийняття спадщини в установлений законом строк. Отже, незначний пропуск строку для прийняття спадщини
є підставою для визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
У пунктах 96-98 постанови від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним
є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.
Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.
Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постановах від 29 вересня 2021 року у справі № 162/725/18 (провадження
№ 61-9659св21) та від 11 грудня 2019 року у справі № 323/3359/17 (провадження № 61-15028св19) з огляду на наступне.
Так, у постанові 11 грудня 2019 року у справі № 323/3359/17 (провадження № 61-15028св19) Верховний Суд вказав, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Суд касаційної інстанції також зазначив, що нікчемний заповіт не підлягає тлумаченню.
При вирішенні спору у справі 162/725/18 (провадження № 61-9659св21) Верховний Суд постановою від 29 вересня 2021 року залишив без змін ухвалені у справі судові рішення про встановлення нікчемності заповіту.
У наведених справах, предметом доказування було встановлення наявності у секретаря ради у передбаченому законодавством порядку повноважень на вчинення нотаріальних дій, а саме посвідчення заповіту.
Водночас, у справі яка переглядається, предметом доказування
є поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. У кожній справі даної категорії суд визначає причини пропуску, виходячи
з конкретних обставин справи.
Доводи касаційної скарги в частині встановлення наявності у секретаря Виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області повноважень на вчинення нотаріальних дій зводяться до встановлення обставин справи та переоцінку доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.