Постанова
Іменем України
09 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 524/528/17
провадження № 61-1086св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 10 квітня 2019 року у складі судді Нестеренка С. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,
Короткий зміст вимог первісного позову
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири недійсним, стягнення боргу по орендній платі, оплаченої вартості житлово-комунальних послуг.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ліньковою І. Б. 29 липня 2011 року.
25 червня 2015 року за договором оренди він передав належну йому квартиру у найм ОСОБА_3, який повідомив, що проживатиме там разом із сином ОСОБА_4 . Відповідно до умов цього договору ОСОБА_3 повинен був сплачувати йому щомісячну плату в розмірі 2 900,00 грн та всі комунальні платежі.
Із березня 2016 року ОСОБА_3 почав порушувати умови договору та затримувати щомісячну сплату орендних платежів.
За договором оренди він мав отримати грошові кошти в розмірі 58 000,00 грн, а фактично отримав 43 463 грн. Розмір боргу становить 14 537,00 грн. Крім того, йому стало відомо про наявність боргу по сплаті вартості комунальних платежів у розмірі 12 985,39 грн. Звернувшись до ОСОБА_3 з вимогою про звільнення квартири, він дізнався, що в квартирі проживає лише син наймача ОСОБА_4 . При зверненні у телефонному режимі до ОСОБА_4 останній довів до його відома про те, що він став новим власником квартири.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 01 листопада 2016 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопом Д. О. був посвідчений договір дарування квартири, згідно з умовами якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_4 прийняв у дар квартиру.
Вважав, що дарування квартири було сплановане, щоб позбавити його права користування та розпорядження власністю. Зазначав, що у 2011 році той же відповідач ОСОБА_2 продав спірну квартиру йому (позивачу) і в такий спосіб ввів нотаріуса в оману.
У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просив:
- визнати недійсним договір від 01 листопада 2016 року дарування квартири АДРЕСА_1 ;
- стягнути пропорційно з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на його користь витрати за договором оренди у розмірі 14 537,00 грн та заборгованість по сплаті вартості комунальних послуг у розмірі 12 985,39 грн.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, у якій просив скасувати та вилучити всі записи в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на нерухоме майно - спірну квартиру, реєстраційний номер майна 1045843653104, які були зареєстровані після купівлі квартири, а саме після 29 липня 2011 року.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу удаваним.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2011 році у зв`язку із сімейними обставинами він і його дружина ОСОБА_5 домовилися з ОСОБА_1 про отримання у нього в борг грошових коштів у розмірі 3 000,00 доларів США з кінцевою датою повернення до 29 грудня 2012 року під заставу квартири, яка належала ОСОБА_2 на умовах сплати боргу та відсотків щомісяця в розмірі 2 500,00 грн.
29 липня 2011 року у приватного нотаріуса Лінькової І. Б. вони з дружиною надали оригінали документів на квартиру. Поки нотаріус оформляла документи, його дружина ОСОБА_5 написала розписку на ім`я ОСОБА_1 про отримання 3 000,00 доларів США під заставу квартири та взяла гроші. Після підписання документів у нотаріуса Федоров В. В. забрав оригінали документів та оригінал розписки і повідомив, що після повернення грошових коштів він поверне розписку та нотаріально посвідчений договір позики і застави.
У подальшому він і дружина повертали грошові кошти ОСОБА_1 відповідно до умов договору позики щомісячно в різних частках, повернення грошей відзначали на зворотній стороні розписки, де ставили свої підписи. Остаточно повернули грошові кошти у 2012 році та вважали, що виконали умови договору.
У 2015 році ОСОБА_1 звернувся до нього з вимогою про повернення грошових коштів за розпискою та вказав, що у зв`язку зі збільшенням валютного курсу долара США він винен йому грошову різницю і якщо борг не буде повернуто, то він звернеться до суду з відповідним позовом про визнання за ним права власності на квартиру.
Вказував, що погодився на умови сплати щомісячно 2 900,00 грн, оскільки повернути одразу всієї суми не міг.
Його син ОСОБА_3 вів перемовини та вони домовились про сплату грошей на картку ОСОБА_1 нібито за оренду квартири. Виплативши всі грошові кошти ОСОБА_1, ОСОБА_2 попросив повернути документи та розписку, на що ОСОБА_1 відмовився.
Після цього йому стало відомо, що у 2011 році ОСОБА_1 замість договорів позики та застави підписав з ними договір купівлі-продажу квартири за 92 000,00 грн. Стверджував, що грошові кошти в розмірі 92 000,00 грн ні він сам, ні його дружина не отримували, наміру продавати квартиру не мали, гроші брали виключно в борг.
Зазначав, що на момент укладення удаваного договору купівлі-продажу вартість трикімнатної квартири була істотно більшою та за ринковою вартістю становила 30 000,00 - 32 000,00 доларів США. Посилався на те, що правочин було вчинено поза їх волею і в самому договорі зазначено невідповідну вартість майна, яку вони не отримували та наміру продавати не мали, оскільки це було їх спільне майно подружжя. Наголошував, що на момент укладення договору купівлі-продажу у квартирі був зареєстрований онук ОСОБА_4, який на той момент був неповнолітнім і нотаріус не мав права посвідчувати оспорюваний договір купівлі-продажу квартири. На його переконання, ОСОБА_1 ввів його та його дружину в оману.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив визнати договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ліньковою І. Б. 29 липня 2011 року за реєстровим № 4564276, удаваним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 10 квітня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні первісного позову.
Позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 29 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ліньковою І. Б., зареєстрований в реєстрі за № 3014, - удаваним договором застави у забезпечення договору позики грошових коштів у розмірі 3 000,00 доларів США, укладеного 29 липня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції зазначив, що:
- орендна плата, отримана власником від здачі житла в оренду, відповідно до статті 164 Податкового кодексу України є доходом фізичної особи і оподатковується на загальних підставах. сплата податку на отримані кошти орендної плати за житло стверджує законність та офіційність відносин між сторонами у договорі оренди. Ураховуючи, що здійснені платежі не оподатковувалися, доводи і посилання ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_6 на наявність договору оренди спірної квартири є безпідставними;
- наявність у письмовій формі договору оренди житла від 25 травня 2015 року підтверджує не факт здачі квартири в оренду, а факт наявності відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо погашення боргу ОСОБА_5 за договором позики, а також факт укладення договору позики між
ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Суд дійшов висновку, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 дійсно існували правовідносини за договором позики, які були припинені у зв`язку з виконанням ОСОБА_5 своїх грошових зобов`язань, у тому числі за допомогою ОСОБА_3, перед ОСОБА_1 ;
- доводи ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про існування майнових труднощів у ОСОБА_5 та намагання їх вирішення шляхом взяття коштів у позику від ОСОБА_1 є прийнятними з урахуванням того, що сам
ОСОБА_1 не заперечував цієї обставини у судовому засіданні, а також того, що останній надавав кошти у позику ОСОБА_5 і раніше. З огляду на зазначене, суд вважає, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 29 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ліньковою І. Б., зареєстрований в реєстрі за № 3014, необхідно визнати удаваним договором застави (іпотеки) у забезпечення договору позики грошових коштів у розмірі 3 000,00 доларів США, укладеним
29 липня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 ;
- 01 листопада 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір дарування спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопом Д. О. та зареєстровано в реєстрі за
№ 1575. Після укладення 29 липня 2011 року договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_1, маючи реальну фактичну можливість вжити заходів щодо здійснення державної реєстрації свого права власності на спірну квартиру, усупереч вимогам статті 182 ЦК України таку державну реєстрацію, яка засвідчує право власності, не здійснив. ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 не надали належні і допустимі докази про наявність поважних причин не звернення до державних реєстраторів щодо здійснення державної реєстрації права власності на спірну квартиру.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 10 квітня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
- ураховуючи пояснення учасників процесу і сторін з приводу правовідносин, що виникли між ними саме у зв`язку з передачею у борг коштів ОСОБА_1 та наступними діями сторін, які виразилися в укладенні правочинів, підтвердження самим ОСОБА_1 існування у ОСОБА_5, ОСОБА_3 фінансових труднощів та надання раніше ним коштів у позику, а також беручи до уваги, що ОСОБА_1 протягом 2011-2016 років не вчинив дій, які б свідчили про бажання набути право власності на квартиру, зокрема, щодо державної реєстрації такого права на підставі договору, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про визнання договору купівлі-продажу квартири, укладеного 29 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, удаваним договором застави (іпотеки) у забезпечення договору позики грошових коштів у розмірі 3 000,00 доларів США, укладеного 29 липня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 ;
- ОСОБА_1 надав суду копію договору оренди спірної квартири, який датовано 25 червня 2015 року, зі строком в один рік (т. 1, а. с. 12). Проте надані докази правильно не прийняті до уваги судом першої інстанції, оскільки передача житла у найм може здійснюватися тільки його законним володільцем. Оскільки станом на 25 червня 2015 року відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 на законних підставах володів, користувався або мав у власності квартиру АДРЕСА_1, то і підстав для стягнення заборгованості по орендній платі за договором оренди житла немає;
- зміст наданого договору носить суперечливий характер, оскільки незрозуміло, з якою саме особою укладено ОСОБА_1 договір оренди квартири, зокрема, орендарем вказано " ОСОБА_7", місце проживання якого із тексту договору також встановити неможливо;
- ОСОБА_1 не надав переконливих доказів на підтвердження того, що він сплачував податок з доходів фізичної особи внаслідок отримання ним орендної плати;
- крім того, 01 листопада 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір дарування спірної квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопом Д. О. та зареєстровано в реєстрі за № 1575;
- посилання в апеляційній скарзі на те, що оспорюваний договір дарування містить суперечності щодо набуття дарувальником права власності на майно, не заслуговують на увагу, оскільки належність квартири підтверджена належним чином, зокрема, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 71919056 від 01 листопада 2016 року, сформованою приватним нотаріусом Прокопом Д. О. (т. 2, а. с. 3);
- доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неможливості здійснити державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за договором купівлі-продажу від 29 липня 2011 року є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не було надано належних доказів неможливості здійснення такої реєстрації або відмови у її здійсненні, або встановлення перешкод у здійсненні реєстрації з боку інших осіб протягом тривалого часу - 2011-2016 років;
- доводи щодо неналежності копії розписки про передання у борг
ОСОБА_1 ОСОБА_5 коштів у сумі 3 000,00 доларів США є неспроможними, оскільки наявність боргових зобов`язань та правовідносин сторін з цього приводу правильно встановлена місцевим судом на підставі матеріалів справи, а тому суд правильно визнав її копією з оригіналу розписки.
Аргументи учасників справи
Зміст та доводи касаційної скарги
У січні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:
- після підписання договору купівлі-продажу квартири від 29 липня 2011 року він 02 вересня 2015 року звернувся до державного реєстратора, але отримав рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 05 вересня 2015 року у зв`язку з накладенням арешту на спірну квартиру відповідно до ухвали Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12 березня 2012 року у справі щодо стягнення боргів з відповідачів;
- суди безпідставно врахували надану відповідачами фотокопію розписки як належний доказ, оскільки відповідно до чинного законодавства таким доказом є лише оригінал або належним чином засвідчена копія;
- сім`я ОСОБА_3 були заздалегідь ознайомлені зі змістом договору купівлі-продажу, а тому усвідомлювали наслідки його укладення;
- у порушення норм статей 89 і 263 ЦПК України суди дійшли помилкових висновків про удаваність договору купівлі-продажу внаслідок неповного з`ясування обставин справи, суб`єктивного тлумачення змісту закону щодо реєстрації нерухомого майна, незастосування тих положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", які підлягали застосуванню до конкретних правовідносин.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року справу призначено досудового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 29 липня 2011 року між ОСОБА_2 за згодою дружини ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ліньковою І. Б., зареєстрований в реєстрі за № 3014.
У пункті 1.6. цього договору сторони зазначили, що цей договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому.
Відповідно до витягу з державного реєстру правочинів від 29 липня 2011 року № 10192426 договір купівлі-продажу від 29 липня 2011 року зареєстровано 29 липня 2011 року у державному реєстрів правочинів (т. 1,
а. с. 10).
Заявою від 29 липня 2011 року, підпис на якій нотаріально засвідчений за № 3013, ОСОБА_5 надала згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_2 договору купівлі-продажу та повідомила, що договір купівлі-продажу укладається чоловіком в інтересах сім`ї і укладення договору відповідає їх спільному волевиявленню (т. 1, а. с. 155).
Заявою від 29 липня 2011 року ОСОБА_2 повідомив, що майно продає у звітному періоді вперше (Т. 1, а. с. 156).
Після укладення цього договору ОСОБА_1 не вчинив дій щодо державної реєстрації права власності на квартиру.
Того ж дня, 29 липня 2011 року, ОСОБА_5 отримала у позику від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 3 000,00 доларів США, які вона зобов`язалася повернути до 29 грудня 2012 року, що, як зазначили суди першої і апеляційної інстанцій, підтверджено поясненнями ОСОБА_2 і ОСОБА_5 та копією розписки від 29 липня 2011 року (т. 1, а. с. 112). У копії розписки зазначено, що у заставу чоловік ОСОБА_5 передає квартиру АДРЕСА_1, договір застави підписаний у нотаріуса ОСОБА_9
ОСОБА_2, ОСОБА_5 пояснювали, що оригінал розписки ОСОБА_5 знаходиться у ОСОБА_1 . Дані кошти ОСОБА_5 взяла у позику з метою погашення боргів перед іншими фізичними та юридичними особами, які виникли внаслідок здійснення нею підприємницької діяльності. Про наявність скрутного фінансового стану ОСОБА_5 був обізнаний і ОСОБА_1, що ним не заперечувалося.
У ході розгляду справи ОСОБА_3 пояснив, що протягом 2014-2015 років за проханням своєї матері ОСОБА_5 та на вимогу ОСОБА_1 він сплатив останньому грошові кошти у розмірі 40 000,00 грн у рахунок остаточного погашення заборгованості ОСОБА_5 з урахуванням коливання курсу гривні до долара США.
ОСОБА_1 надав копію договору оренди спірної квартири, який датовано 25 червня 2015 року, строком в один рік (т. 1, а. с. 12).
Відповідно до довідки ЖБК від 25 жовтня 2016 року у спірній квартирі були зареєстровані ОСОБА_10 (син ОСОБА_2 ) та ОСОБА_4 (онук ОСОБА_2 ) (т. 2 а. с. 11). Станом на день розгляду справи у квартирі проживає та є зареєстрованим ОСОБА_4
01 листопада 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір дарування спірної квартири, який було посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопом Д. О. та зареєстровано в реєстрі за № 1575 (т. 2, а. с. 2-30).