ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2022 року
м. Київ
справа №320/7038/20
адміністративне провадження № К/9901/2266/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Бориспільського міжрайонного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2, про визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року (головуючий суддя Сорочко Є. О., судді: Єгорова Н. М., Коротких А. Ю.),
І. Суть спору
У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Бориспільського міжрайонного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач, Бориспільський міжрайвідділ ДВС Центрального МУ Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу від 02 липня 2019 року, прийняту в рамках виконавчого провадження № 51039794.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що застосування державним виконавцем положень ч. 14 ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження" є протиправним, оскільки ця норма закону, яка передбачає відповідальність боржника у вигляді штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості зі сплати аліментів, набрала чинності з 28 серпня 2018 року, а тому може поширюватися лише на заборгованість, яка виникла після цієї дати, чого не було у випадку із позивачем.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.
Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2013 року у справі № 359/3185/13-ц позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 1000,00 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи з 03 квітня 2013 року та до досягнення дітьми повноліття.
03 вересня 2013 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист у справі № 359/3185/13-ц.
06 травня 2016 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до Відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження за цим виконавчим листом.
Цього ж дня відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 51039794.
16 вересня 2016 року відповідачем складено довідку-розрахунок заборгованості з аліментів за період з 03 квітня 2013 року по 01 вересня 2016 року, згідно з якою станом на 01 вересня 2016 року заборгованість позивача по аліментах становить 81 800,00 грн.
Також відповідачем винесено постанову від 16 вересня 2016 року у виконавчому провадженні № 51039794 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яку направлено сторонам виконавчого провадження.
16 лютого 2018 року відповідачем складено довідку-розрахунок заборгованості з аліментів за період з 30 травня 2017 року по 31 січня 2018 року, згідно з якою заборгованість позивача по аліментах становить 99 800,00 грн.
19 лютого 2018 року відповідачем винесено постанови у виконавчому провадженні № 51039794:
- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Представником стягувача ОСОБА_2 06 квітня 2019 року подано до відповідача скаргу на бездіяльність державного виконавця, в якій також просить вжити заходи щодо працівника органу ДВС.
24 квітня 2019 року відповідачем винесено постанову про накладення штрафу. Вказано, що за ОСОБА_1 (боржник) наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір згідно якої за період з 03 квітня 2013 року по 31 березня 2019 року становить 115 800,00 грн, що перевищує суму відповідних платежів за три роки. Тому відповідачем накладено на ОСОБА_1 (боржника) штраф у розмірі 50 % від суми заборгованості - 57 900,00 грн. Постанову направлено сторонам виконавчого провадження.
Крім того, 24 квітня 2019 року відповідачем винесено постанови: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Вказані постанові направлено сторонам виконавчого провадження.
У подальшому відповідачем прийнято постанову від 02 липня 2019 року у виконавчому провадженні № 51039794 про накладення штрафу. Вказано, що у зв`язку з наявністю заборгованості у розмірі 107 800,00 грн на ОСОБА_1 (боржника) накладено штраф у розмірі 50 % від суми заборгованості - 53 900,00 грн. Крім того, складено довідку-розрахунок заборгованості по аліментах за період з 03 квітня 2013 року по 30 червня 2019 року, якою позивача зобов`язано сплатити заборгованість по аліментах в сумі 107 800,00 грн.
04 березня 2020 року відповідачем складено довідку-розрахунок заборгованості по аліментах за період з 03 квітня 2013 року по 29 лютого 2020 року, якою позивача зобов`язано сплатити заборгованість по аліментах в сумі 113 300,00 грн та штраф в сумі 53 900,00 грн.
16 березня 2020 року винесено постанову про виправлення арифметичної помилки. Цією постановою державним виконавцем виправлено арифметичну помилку в довідках-розрахунках від 02 липня 2019 року № 22103, від 29 листопада 2019 року № 44742, від 20 грудня 2019 року № 48733, від 31 січня 2020 року № 16063 та від 04 березня 2020 року № 25201, вказавши наступне:
- у довідці-розрахунку від 02 липня 2019 року № 22103 сума заборгованості встановлена 101 800,00 грн;
- у довідці-розрахунку від 29 листопада 2019 року № 44742 сума заборгованості встановлена 105 800,00 грн;
- у довідці-розрахунку від 20 грудня 2019 року № 48733 сума заборгованості встановлена 103 300,00 грн;
- у довідці-розрахунку від 31 січня 2020 року № 16063 сума заборгованості встановлена 105 300,00 грн;
- у довідці-розрахунку від 04 березня 2020 року № 25201 сума заборгованості встановлена 107 300,00грн.
Крім того, вказаною постановою виправлено арифметичну помилку в п. 1 постанови про накладення штрафу ВП № 51039794 від 02 липня 2019 року зазначивши: "за наявності заборгованості зі сплати аліментів в розмірі 101 800,00 грн, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки накласти на боржника: ОСОБА_1 штраф у розмірі 50 відсотків від суми заборгованості, а саме: 50 900,00 грн". Вказану постанову направлено сторонам виконавчого провадження.
Не погодившись з постановою про накладення штрафу від 02 липня 2019 року, позивач звернувся до суду з цим позовом, за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Бориспільського міжрайонного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) від 02 липня 2019 року у виконавчому провадженні № 51039794 про накладення штрафу на ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка передбачена абз. 3 ч. 14 ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження", уведена лише з 28 серпня 2018 року, а позивач не міг передбачити настання такої відповідальності у зв`язку із несвоєчасністю сплати аліментів, оскільки станом на момент несплати, відповідальність за неї у відповідному розмірі, не була передбачена законом. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що заборгованість позивача зі сплати аліментів за період з 28 серпня 2018 року, тобто з дати після уведення відповідальності, по 30 червня 2019 року включно, не складає періоду більше трьох років, що не дає підстав для відповідача накладати на позивача відповідний штраф згідно з абз. 3 ч. 14 ст. 71 Закону № 1404-VIII у розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів.
Також суд першої інстанції зазначив, що спірна постанова про накладення штрафу винесена з урахуванням допущеної помилки в обчисленні суми заборгованості і утворює окрему підставу для визнання її протиправною та скасування.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року скасовано. Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бориспільського міжрайонного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2, про визнання протиправною та скасування постанови закрито.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскарження всіх постанов виконавця, у тому числі про накладення штрафу, ухвалених у виконавчому провадженні з виконання рішення суду, здійснюється в порядку ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", тобто виключно до суду, який видав виконавчий документ.
Суд зазначив, що аналіз правової конструкції ч. 2 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" свідчить про те, що словосполучення "у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, <…> штрафів <…>" (родовий відмінок) стосується словосполучення "щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб)" (родовий відмінок), а не "рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби" (називний відмінок). Тобто положення указаної статті жодним чином не поширюють юрисдикцію адміністративних судів на оскарження власне постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Обґрунтовуючи посилання на п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України скаржник зазначає, що Шостий апеляційний адміністративний суд в оскаржуваній постанові від 14 грудня 2020 року неправильно застосував норму матеріального права, а саме - статтю 74 Закону України "Про виконавче провадження", помилково зазначивши, що розгляд справ про оскарження дій державного виконавця визначено виключно в порядку цивільного судочинства, без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду.
Так, ОСОБА_1 посилається на практику Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції адміністративних судів, яка не була врахована апеляційним судом при винесенні оскаржуваної постанови. Відповідно до висновків, викладених у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17, від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 370/1034/15-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17, від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, у яких йдеться, що крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон України "Про виконавче провадження" встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та штрафу, згідно з якими відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду виключно за правилами адміністративного судочинства.
Третьою особою поданий відзив на касаційну скаргу, в якому не погоджуючись з касаційною скаргою позивача, стверджує, що викладений Великою Палатою Верховного Суду правовий висновок у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 про те, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, не враховує суті спірних правовідносин та їх нормативного регулювання, а також не відповідає принципу ефективності провадження як механізму судового захисту.
Також третя особа посилається на ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2610/27695/2012, у якій колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відступлення від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18.
З урахуванням вищенаведеного третя особа просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року - без змін.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не подавав, що не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом п. 5 ч.1 ст. 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
За частиною 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частиною 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII установлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.